На рівень продуктивності кожного окремого підприємства безпосередній чи непрямий вплив справляють зовнішні чинники ефективності виробництва. Проте самі підприємства не можуть активно їх контролювати. Ось чому ці чинники слід знати і вивчати, зрозуміти їх дію (вплив) і приймати до уваги при розробці (плануванні) і здійсненні програм підвищенні ефективності виробництва на підприємствах. У зв’язку з цим стає очевидною необхідність суттєвої характеристики і окреслення напрямків дії окремих зовнішніх чинників ефективності (продуктивності).
Державна політика. Здійснювана державою (урядом) економічна і соціальна політика істотно впливає на ефективність суспільного виробництва через: практичну діяльність урядових установ і державних структур; різноманітні види законодавства; фінансові заходи і стимули (податки, тарифи, фінансова підтримка великих науково-технічних і виробничих проектів, фінансування соціальних програм, регулювання процентних ставок для кредитів); установлювані та контрольовані економічні правила і нормативи (регулювання доходів і оплати праці, контроль за цінами, ліцензування зовнішньоекономічної діяльності тощо); створення ринкової, виробничої і соціальної інфраструктури; макроекономічні структурні зміни; програми роздержавлення власності і приватизацію державних підприємств; комерціалізацію організаційних структур неви-робничої сфери тощо. Розвиток економіки України, економічні відноси-ни між окремими підприємствами і організаціями, між підприємствами і державою здійснюються зараз рядом визначальних у цій галузі законів (зокрема про підприємництво в Україні, про власність, про підприємництво, про оподаткування підприємств, про оплату праці та інші), основні положення яких керівникам і спеціалістам підприємств треба добре знати і спиратися на них у своїй практичній діяльності.
Інституційні механізми. Оскільки ефективність виробництва, як уже
зазначалося, залежить від багатьох чинників – внутрішніх і зовнішних (по
відношенню до підприємства), не пересічним завданням держави є створення не
лише на національному рівні, не лише відповідних економчних, соціальних,
політичних і законодавчих, але й організаційних умов підвищення
продуктивності виробничо-економічних систем. Такі умови зокрема
забезпечуються шляхом заснування і постійного функціонування на
національному, регіональному чи галузевому рівнях спеціальних інституційних
механізмів – організації (дослідно-впроваджувальних і навчальних центрів,
інститутів, асоціацій), діяльність яких зорієнтована на: визначення і
розв’язання основних проблем підвищення ефек-тивності (продуктивності)
різних виробничо-економічних систем і економіки в цілому; практично
реалізацію стратегії і тактики розвитку народного господарства,
здійснюваних на відповідних рівнях управління; підготовки (перепідготовки,
підвищення кваліфікації менеджерів і інших кадрів) для ринкової економіки.
Зараз у світі нараховується біля 150 національних і регіональних центрів,
інститутів і асоціацій по продуктивності і управлінню. Зокрема у світовому
товаристві відомими і визнаними є Японський центр продуктивності, Центр
продуктивності ФРН, Канадський центр ринку праці і продуктивності,
Американський інститут організації праці і виробництва. В Україні
аналогічні функціїї виконує Інститут стратегічних досліджень, Інститут
економіки промисловості, Міжнародний інститут менеджменту, Державна
академія управління, Кіївський державний економічний універсітет.
Інфраструктура. Важливою передумовою зростання ефективності
(продуктивності) виробництва на підприємствах є достатній рівень розвитку і
активна діяльність різноманітних інституцій ринкової, виробничої і
соціальної інфраструктури. В сучасних умовах усі підприємства у процесі
своєї іноваційної, виробничої і комерційної діяльності не можуть обходитись
без відповідних послуг іноваційних фондів, товарно-сировинних бірж, бірж
праці, фондових бірж, комерційних банків та інших інститутів ринкової
інфраструктури. Неабиякий безпосередній вплив на результативність
діяльності підприємств, рівень ефективності їх виробництва в цілому
справляє належний розвиток і високоякісне функціонування виробничої
інфраструктури – комунікацій, транспорту, оптової і роздрібної торгівлі,
спеціалізованих інформаційних систем тощо. Зрештою чи не найбільш
вирішальне значення для забезпечення динамічного і ефективного розвитку як
суспільного виробництва в цілому так і різноманітних його ланок, включаючи
головну з них – підприємства, потужна і розгалужена мережа організаційних
структур і система постійно здійснюваних ними заходів, що у своїй
сукупності складають соціальну інфраструктуру. У зв’язку з цим державі і
відповідним її владним та управлінським установам належить приділяти
особливу увагу розвитку і підвищенню ефективності різноманітних закладів
освіти, науки, культури, систем житлово-комунального господарства і
побутового обслуго-вування населення, його надійного соціального захисту.
Структурні зміни. На показники ефективності (продуктивності) на різних
рівнях господарювання нерідко впливають структурні зміни у суспільстві
належно від якості управління діяльністю окремих підприємств. При чому така
взаємодія у довгостроковій перспективі завжди має двостороній характер,
тобто структурні зміни відбиваються на рівні загальної ефективності, а
позитивні зрушення продуктивності можуть сприяти модефікації самої
структури суспільного виробництва. Подібні зміни є не лише результатом, але
й причиною економічного і соціального розвитку суспільства. Розуміння цих
змін дозволяє уникати непотрібних похибок у прийнятті урядових рішень,
більш реалістично і цілеспрямовано планувати діяльність підприємства,
розвивати ринкову і соціальну інфраструктуру. Найбільш важливим окрім
політичних, вважаються структурні зміни економічного і соціального
характеру. Найістотніші економічні зміни відбуваються у таких сферах: 1)
моделях зайнятості населення – зрушення зайнятостя від сільського
господарства до обробної промисловості, а також від останньої до
невиробничих галузей (особливо сфери послуг); 2) складі основних фондів
(основного капіталу) – визначаються розмірами фонду нагромадження та
інвестицій за ознаками інтенсивності оновлення, строку використання,
ступеню втілення технологічних новин, рівнем капіталомісткості; 3)
технологіях, наукових дослідженнях і розробках – співвідношення імпорту
технологій з залученням іноземного капіталу і вітчизняних технологічних
розробок, зрушення нетрадиційних до тихнологій і розробок, що
супроводжуються революційними проривами у цих галузях; 4) масштабах
(концентрації) виробництва – помітне збільшення частки дрібних (малих) і
середніх підприємств, що можуть стати і стають конкурентоспроможними за
умови їх необхідної спеціалізації та наявності великих і розрахованих на
тривалий період партій замовлень на виготовлювану ними продукцію.
Структурні зміни соціального характеру торкаються головним чином персоналу
(робочої сили) і трудового потенціалу; вони характеризуються істотними
зрушеннями у їх складі за ознаками – статі, освідченості, кваліфікації,
національних особливостей характеру тощо.
Висновок.
Одже, вимірювання еффективності виробництва передбачає встановлення критерію економічної ефективності, який повинен бути єдиним для усех ланок економіки - від підприємства до народного господарства в цілому. Таким чином загальним критерієм економічної ефективності виробництва є ріст продуктивності суспільної праці.
В наш час економічна ефективність виробництва оцінюється на основі
данного критерию, що виражається в максимізації роста національного доходу
(чистой продукції) на одиницю праці. На рівні підприємства формою єдиного
критерія ефективності його діяльності може слугувати максимізація прибутку.
Ефективність виробництва находить конкретний кількісний вираз в
взаємопов’язаній системі показників, характеризуючих ефективність
використання основних елементів виробничого процесу. Система показників
економічної ефективності виробництва повина відповідати наступним
принципам:
забезпечувати взаємозв’язок критерія і системи конкретних показників ефективності виробництва; опреділяти рівень ефективності використання всіх видів, застосовуваних в виробництві ресурсів; забезпечувати вимірювання ефективності виробництва на різних рівнях управління; стимулювати мобілізацію внутрішньовиробничих резервів підвищення ефективности виробництва.
Слід зазначити, що рівень економічної ефективності в промисловості залежить від багатьох взаємопов’язаних факторів. Для кожної галузі промисловості в наслідок її техніко-економічних особливостей характерні специфічні фактори ефективності.
На закінчення варто зазначити, що обов’язковість у використанні
(урахуванні) зовнішних чинників не є такою жорсткою, як по відношенню до
внутрішних чинників ефективності виробництва. Певне ігнорування
підприємствами цієї вимоги може лише загальмувати темпи зростання
ефективності.
Додаток № 1
Основні первинні показники господарської діяльності підприємства
"Юнайтед 2000" за звітний рік (дані умовні, гривень)
|• Назва показника |За планом |Фактично |
|• Чисельність персоналу, чол. |190 |165 |
|• Засоби праці (основні фонди) |1 876 700 |1 880 000 |
|• Предмета праці (оборотні фонди або |2 120 200 |2 068 080 |
|матеріальні витрати) | | |
|• Фонд заробітної плати |671 500 |642 900 |
|• Реальні (виробничі) інвестиції |141 000 |140 990 |
|• Продукти праці (товарна продукція або обсяг |4 111 070 |4 157 600 |
|продажу) | | |
|• Собівартість товарної продукції |2 362 070 |2 382 405 |
|• Валовий прибуток |786 000 |810 600 |
|• Чистий прибуток |442 850 |428 840 |
|• Обсяг попиту ринку на продукцію підприємства|12511580 |12511580 |
Додаток № 2
Баланс підприємства "Юнайтед 2000" за станом на початок наступного за звітним періоду (дані умовні, гривень)
|Актив |Код |На початок |На початок |
| |рядка |звітного |наступного |
| | |року |року |
|1 |2 |3 |4 |
|1. Основні засоби та Інші | | | |
|позаоборотні активи | | | |
| | | | |
|• Основні засоби (залишкова |010 |1 581 600 |1 567 800 |
|вартість) | | | |
|• Нематеріальні активи (залишкова |020 |94200 |129600 |
|вартість) | | | |
|• Інші позаоборотні активи |060 |— |— |
|Усього |070 |1 675 800 |1 697 400 |
|1 |2 |3 |4 |
|II. Запаси і виграти | | | |
|• Виробничі запаси |080 |213300 |227400 |
|• Незавершене виробництво |110 |22200 |27000 |
|• Витрати майбутніх періодів |120 |26100 |24000 |
|• Готова продукція |130 |40500 |42900 |
|Усього |150 |304200 |324000 |
|III. Грошові кошти, розрахунки та | | | |
|інші активи | | | |
|• Товари відвантажені |160— 165|218400 |149100 |
|• Розрахунки з дебіторами |170— 240|143700 |191100 |
|• Грошові кошти | |83100 |119400 |
|• Інші оборотні активи |260— 290|10500 |11000 |
| |310 | | |
|Усього |320 |468000 |492600 |
|Баланс (сума рядків 070, 150 і 320)|350 |2 448 000 |2514000 |
| | | | |
|Пасив |Код |На початок |На початок |
| |рядка |звітного |наступного |
| | |року |року |
|1. Джерела власних та прирівняних | | | |
|до них коштів | | | |
|• Статутний фонд (капітал) |400 |1 540 600 |1 560 500 |
|• Резервний фонд |410 |208400 |79800 |
|• Фінансування капітальних вкладень|420 |( |( |
| |440 |10200 |16000 |
|• Амортизаційний фонд на повне |482 |X |102900 |
|відновлення | | | |
|• Прибуток звітного року | | | |
|Усього |490 |1 759 200 |1 759 200 |
|11. Довгострокові пасиви | | | |
|• Довгострокові кредити банків |500 |501300 |508200 |
|Усього |530 |501300 |508200 |
|111. Розрахунки та Інші пасиви | | | |
|• Короткострокові кредити банків |600 |28500 |42300 |
|• Розрахунки з кредиторами |630— 720|159000 |204300 |
|• Інші короткострокові пасиви |740 |( |( |
|Усього |750 |187500 |246600 |
|Баланс (сума рядків 490, 530 і 750)|760 |2 448 000 |2 514 000 |
Список використаної літератури.
1. Закони України (том I) / за ред. Опришко В. Ф. (голова), Горьовий Л. Є.,
Мацюк А. Р., Осауленко А. І. та інші, – К., 1996-236с.
2. Економіка підприємства (Том ІІ)/За ред. проф. С. Ф. Покропивного,-
Київ:”Видавництво «Хвиля-Прес»”,-1995-478с.
3. Основы предпринимательского дела /Под ред. проф. Ю. М. Осипова, Е. Е.
Смирновой,-Москва:БЕК,-1996-398с.
4. Економіка підприємств: Посібник / за ред. П.С. Харіва. (
Тернопіль.Економічна думка. 2000, ( 500с.
5. Клейнер Г.Б., Тамбовцев В.Л., Качалов Р.М. Предприятие в нестабильной экономической среде: риски, стратегии, безопасность,-Москва:”Экономика”,-
1997
6. Гальчинський А. Основи економічних знань. К.: Вища школа.1999 (544c
7. Основи економічної теорії. У 2-х кн. К.:Либідь 1998 ( 544c
8. Основи економічної теорії. Посібник.(за ред.Мочерного С.)
К.:Академія 1998 ( 464c
9. Самуэльсон П. Экономика. В 2-х т. (пер) М.: Алгон, 1997-749с.
10. Ястремський О. Основи мікроекономіки. Підр. для вузів. К.: Знання,
1998-714c.
