З початку проведення економічної реформи в Росії значне поширення одержав такий тип господарської структури, як мале підприємство. Малі підприємства здатні до високого динамізму розвитку, самостійні у виборі стратегії розвитку і її реалізації, мають спрощену організаційну структуру, обслуговуються відносно невеликим числом працівників. Малі підприємства можуть створюватися в різних організаційно-правових формах. Вибір найбільш прийнятної організаційно-правової форми малого підприємства звичайно здійснюється його засновниками - фізичними і юридичними особами.
Об'єднання підприємців. Великомасштабному бізнесу властиві форми організації, в основі яких лежить об'єднання підприємств, фірм у сукупні структури. Це збірні асоціативні форми. Розглянемо окремі типи асоціативних організаційних структур, найбільш розповсюджених в економіці розвитих країн.
Корпорація - це акціонерне товариство, що поєднує діяльність
декількох фірм для досягнення їхніх загальних цілей чи захисту привілеїв.
Як юридична особа, корпорація несе відповідальність по боргах і податкам за
усі вхідні в неї підприємства і виступає як самостійного суб'єкта
підприємницької діяльності.
Господарські асоціації - договірні об'єднання підприємств і організацій, створювані для спільного виконання однорідних функцій і координації загальної діяльності. Асоціації відносяться до однієї із самих м'яких форм об'єднань, мінімально обмежуючі дії вхідних у них членів асоціації. Учасники асоціації мають право входити в будь-які інші асоціації.
Концерни - форма договірних великих об'єднань звичайно монопольного типу, що дозволяє використовувати можливості великомасштабного виробництва, комбінування, кооперування, завдяки наявності виробничо-технологічних зв'язків. Виникнення концернів у країнах з розвитий ринковою економікою історично було обумовлено насамперед концентрацією капіталу, його перенагромадженням в окремих товаровиробників. Таким чином, учасники концернів взаємозалежні не за договором, а власне кажучи економічних відносин.
Холдингові компанії характеризуються тим, що вони мають контроль над
іншими компаніями або за рахунок володіння їх акціями і грошовим капіталом,
або в зв'язку з правом призначити директорів підконтрольних компаній.
Механізм прийняття рішень в акціонерних товариствах дозволяє холдингу
впливати на господарські, комерційні рішення підприємств, що входять у
холдингове об'єднання. Хоча ці підприємства залишаються в правовому
відношенні самостійними, холдинг здатний направляти їх у русло інтересів
великої компанії як великої цілісної структури.
Консорціум - тимчасове добровільне об'єднання підприємств,
організацій, утворене для рішення конкретних задач і проблем, здійснення
великих інвестиційних, науково-технічних, соціальних, екологічних проектів.
У консорціум можуть входити і великі, і дрібні підприємства, що бажають
взяти участь у здійсненні проектного чи іншого підприємницького задуму, але
не володіють самостійними можливостями його здійснення. Консорціум
представляє потенційно ефективний організаційно-структурний спосіб
тимчасової інтеграції кадрів, потужностей, матеріальних і фінансових
ресурсів.
В умовах ринку підприємство вирішує двох задач - зробити продукцію і реалізувати її. У залежності від рішення цих задач підприємство буде чи процвітати стане неспроможним. Для того щоб знати, що необхідно робити - який асортимент, у якій кількості - підприємство предприятиу повинне вивчити ринок, тобто зайнятися маркетингом. Причому маркетингом необхідно займатися постійно - як до запуску продукції у виробництво, так і після, у процесі реалізації продукції.
Для прийняття рішень необхідно зібрати і проаналізувати достовірну інформацію, що включає:
- характеристику товарів: є вони товарами кінцевого чи споживання проміжними, готовими чи виробами напівфабрикатами, необхідна служба чи сервісу ні, чи прийнятна ціна споживачу, які ціни в конкурентів;
- загальну характеристику ринку: велике чи мале число споживачів, способи покупки товарів, відношення покупців до товарів, до умов і термінів постачання, умови продажу в конкурентів;
- канали поширення товарів: наявність посередників між виробниками і споживачами, їхня кількість;
- конкретний стан ринку: сутність і ступінь конкуренції, чи існує конкуренція між виробниками товарів і який її рівень;
- законодавчі обмеження: чи існують законодавчі обмеження, що можуть перешкоджати маркетингової діяльності;
- рівні управлінської діяльності в області маркетингу: довгострокові цілі фірми, що враховують ситуацію на внутрішньому і зовнішньому ринках і тенденції її розвитку; фінансові, матеріальні й інші ресурси, необхідні для досягнення цих цілей.
У виробництві продукту і здійсненні маркетингової політики необхідно враховувати життєвий цикл продукту на ринку, що включає ряд стадій:
- упровадження, що вимагає великих витрат, тому торгівля товаром на цій стадії, як правило збиткове;
- ріст як результат визнання покупцем товару і швидкого збільшення попиту на нього. При росту обсягу продажів і відповідно прибутку стабілізуються витрати на рекламу;
- зрілість, характерна тим, що більшість покупців товар уже придбали, тому темпи росту продажів, досягши максимуму, починають падати, прибуток також починає знижуватися в зв'язку зі збільшенням витрат на рекламу й інші маркетингові заходи;
- насичення, у цьому періоді, незважаючи на вжиті заходи, ріст продажів більше не спостерігається. Прибуток від торгівлі продовжує збільшуватися через зниження витрат на виробництво;
- спад, являє собою період різкого зниження продажів, а потім і прибутку;
Підприємство на вході споживає ресурси визначеного виду, щоб потім у результаті виробничого процесу на виході одержати трансформовані ресурси, ресурси іншої споживчої вартості. Співвідношення ресурсів на виході складає зміст такого предмета, як економіка підприємства. Її цікавить співвідношення у використанні ресурсів, що припускає перевищення дохідної частини над видатковою.
Під економічними ресурсами розуміють усі природні, людські і зроблені людиною ресурси, що використовуються для виробництва товарів і послуг. Уся розмаїтість ресурсів можна класифікувати відповідно до різних підходів: матеріальні ресурси - земля, чи сировинні матеріали, і капітал; людські ресурси - праця і підприємницька діяльність.
Одержання прибутку - це безпосередня мета підприємства. Але дістати
прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно робить чи
продукцію послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні потреби.
Співпідпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й одержання
прибутку - наступна. Не можна дістати прибуток, не вивчивши потреби і не
почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Необхідно зробити
продукт, що задовольнить потреби і притім за такою ціною, що задовольнила б
платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку,
коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані
ресурси, витрати їхній менше, ніж отриманий виторг, тобто коли воно працює
з прибутком. У цьому випадку і говориться, що прибуток - безпосередня мета
функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності. Якщо
підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує прибутку
від своєї виробничої діяльності, він змушене піти з економічної сфери,
визнати себе банкрутом.
Відповідно до закону України “ Про неспроможність (банкрутстві) підприємств “ під неспроможністю підприємства розуміється нездатність задовольнити вимоги кредиторів по оплаті товарів, чи робіт послуг, включаючи нездатність забезпечити обов'язкові платежі в бюджет і позабюджетні фонди в зв'язку з перевищенням зобов'язань боржника над його чи майном у зв'язку з незадовільною структурою балансу боржника.
Зовнішньою ознакою неспроможності підприємства є призупинення його поточних платежів, якщо підприємство не здатне забезпечити виконання вимог кредиторів протягом трьох місяців із дня настання термінів їхнього виконання. Це зовнішня ознака неспроможності. Формально ж підприємство вважається неспроможним за рішенням арбітражного чи суду при добровільній ліквідації з дня офіційного повідомлення.
2. Економічні показники результатів діяльності підприємства
Фінанси підприємств - це економічні, грошові відносини, що виникають у
результаті руху грошей: на їхній основі на підприємствах функціонують різні
грошові фонди. Фінансові відносини підприємств складаються з чотирьох груп:
- з іншими підприємствами й організаціями; - усередині підприємства; -
усередині об'єднань, підприємств, що включають відносини з вищестоящою
організацією; усередині фінансово-промислових груп, а також холдингу; - з
фінансово-кредитною системою - бюджетами і позабюджетними фондами, банками,
страхуванням, біржами, різними фондами.
Найважливішою стороною фінансової діяльності підприємств є формування і використання різних грошових фондів. Через них здійснюється забезпечення господарської діяльності необхідними коштами, а також розширеного відтворення; фінансування науково-технічного прогресу; освоєння і впровадження нової техніки; економічне стимулювання; розрахунки з бюджетом, банками. До таких фондів відносяться наступні. При організації підприємство повинне мати статутний фонд, чи статутний капітал, за рахунок якого формуються основні фонди й оборотні кошти. Статутний капітал - основне джерело власних засобів підприємства. Сума статутного капіталу акціонерного товариства відбиває суму випущених їм акцій, а державного і муніципального підприємства - величину статутного фонду.
Резервний капітал - це грошовий фонд підприємства, утворений за рахунок відрахувань від прибутку. Призначений для покриття збитків, а в акціонерних товариствах також для погашення облігацій суспільства і викупу його акцій.
Фонд нагромадження - це засобу, що відчисляються з чистого прибутку підприємства і, що направляються на розвиток виробництва. Природно, одного чистого прибутку не завжди вистачає для фінансування програми розвитку виробництва. У цьому випадку підприємство утворить інвестиційний фонд, що концентрує всі засоби, що направляються на розвиток виробництва, у тому числі чистий прибуток, і амортизаційний фонд, призначений для простого відтворення основних фондів, а також притягнуті і позикові джерела.
Фонд споживання створюється за рахунок відрахувань від чистого прибутку і направляється на виплату дивідендів, одноразових заохочень, матеріальної допомоги, на оплату додаткових відпусток, харчування, проїзду на транспорті й інші мети.