Вона включає такі основні види:
— податки з юридичних осіб: податок на добавлену вартість, акцизний збір, соціальний податок, податок на використання природних ресурсів, податок на прибуток підприємств, податок з обсягу реалізації, податки- регулятори на фонд оплати праці, податок на експорт і імпорт;
— податки з юридичних та фізичних осіб: податок на нерухомість, або майновий податок, транспортний податок, податок на використання автомобільного палива, земельний податок;
— податки з фізичних осіб: подоходний податок з громадян, податок на доходи від підприємницької діяльності та податки на інші об'єкти.
Важливе місце в податковій системі посідає податок на добавлену вартість (ПДВ). Він має певні переваги не тільки для держави, але й для платників податків. По-перше, від нього важче ухилитися. По-друге, з ним пов'язано менше економічних порушень. По-третє, він більше, ніж інші, стимулює зростання доходів. До того ж, для платників податків завжди краще сплачувати їх державі з видатків, ніж з доходів.
Не дивно, що податок на добавлену вартість використовується в більш ніж
40 країнах світу, в тому числі в 17 європейських країнах. Універсальність
податку, а також регулярність надходжень до бюджету також висунули його в
ряд найефективніших форм оподаткування.
Базою оподаткування є добавлена вартість, яка включає видатки на заробітну плату з нарахуваннями, амортизацію, відсотки за кредит, прибуток, видатки на електроенергію, рекламу, транспорт. Сума ПДВ, що підлягає сплаті до бюджету, визначається як різниця між сумою податку, одержаного від покупців за реалізовані товари (роботи, послуги), і сумою податку, сплаченого постачальниками за матеріальні ресурси, паливо, роботи, послуги, вартість яких належить до витрат виробництва та витрат обігу. Хоча стягнення ПДВ здійснюється багаторазово, ціна товару збільшується так само, як і за одноразового його стягнення — насамкінець. Тобто платником ПДВ є споживач. Однак на будь-якій стадії виробництва і обміну продукції (робіт, послуг), платежі до бюджету здійснюються продавцем.
Порівняння ставок ПДВ України з іншими державами говорить про те, що в
нас вони зависокі. Так, 1992 року ПДВ в Україні становив 28% оподаткованого
обороту. При реалізації товарів (робіт, послуг) за регульованими цінами і
тарифами, що включають податок, застосовувалась ставка у розмірі 22%. 1993
року ПДВ для підприємств усіх форм власності встановлений в розмірі 20%.
Тоді як в США ця ставка складає 11 %, в Англії — 15%, у Франції— 18,6%'.
Практика використання податку на добавлену вартість показує, що доцільніше було б використовувати його диференційовано:
— низькі (8—10%) ставки ввести на товари першої необхідності і, зокрема, на сільськогосподарську продукцію, що дозволить зменшити регресивний характер ПДВ стосовно доходу і внесе елементи прогресії оподаткування залежно від споживання;
— внутрішню ставку податку на імпорт;
— нульову ставку для оподаткування експорту, за винятком експорту сировини і енергоносіїв;
— вищі ставки податку на предмети розкоші, що дозволить зменшити податковий тягар для тих, хто має низькі доходи;
— ставки на рівні не вище 15—18% на всі інші групи товарів.
Середній податок на товар, або податок на споживання, виступає не тільки у формі ПДВ, а й у формі акцизного збору. Різниця між цими двома видами податків полягає, по суті, у сфері їхньої дії. ПДВ поширюється на широке коло продукції, тоді як акцизні податки встановлюються вибірково і охоплюють невелику кількість товарів.
Ставка акцизного збору визначається у вигляді відсотка або твердої суми з одиниці реалізованої продукції. Так, в Україні ставка акцизного збору на питний спирт складає 90% вартості у відпускних цінах, на горілку — 87,5%, лікеро-горілчані вироби — 75%, вина виноградні — 46,5%, коньяк — 55%, шампанське — 47,5%, пиво — 25%, шоколад — 40%,, тютюнові вироби — 14—40%,, легкові автомобілі — 25—35%, хутряні вироби — 10—35%, килими і килимові вироби — 20—45%, одяг з натуральної шкіри — 35% .
Важливе місце в системі оподаткування України займає податок на доход
підприємств і організацій. Об'єктом оподаткування до 1992 р. був валовий
доход підприємства, що являв собою суму доходів від реалізації продукції
(робіт, послуг), інших матеріальних цінностей і майна (включаючи основні
фонди), нематеріальних активів, брокерських місць (крім реалізації біржами)
і доходів від позареалізаційних операцій, зменшених на суму витрат по цих
операціях.
3 1993 р. в Україні замість податку на доход підприємств введений податок на прибуток. Його введення — об'єктивно обгрунтований захід, який дозволяє реалізувати принцип єдності вимог держави щодо всіх господарських суб'єктів, що ставить усі підприємства в рівні умови і забезпечує однакові вимоги до їхньої діяльності. За таких умов ряд малоефективних виробництв, не здатних платити податки, змушені будуть згортати свою діяльність або вишукувати резерви підвищення її ефективності. (При цьому треба мати на увазі. що принцип рівного підходу до всіх господарських суб'єктів може бути дійсно дотриманий за умови повного вилучення диференційної природної ренти.)
Певним відступом від політики єдиних податкових ставок могло б у перспективі стати підвищення рівня податків для видобувних галузей промисловості, щоб стимулювати розвиток обробних галузей і сприяти ресурсозбереженню.
Розглянуті види податків є основним джерелом надходжень до Державного
бюджету України. Так, якщо всю суму його доходів у 1992 р. взяти за 100%,
то податок на добавлену вартість складає 52%, податок на доходи підприємств
і організацій — 18,4%, акцизний збір — 2,5%, плата за землю — 0,9%,, митні
платежі — 2,1%>, надходження від господарської діяльності Міноборони —
2,3%і, надходження від застосування спеціального курсу карбованця (обмін
валюти) — 3,6%,, збори та інші неподаткові доходи — 0,5%, відрахування на
геологорозвідувальні роботи — 1,1 %, внески підприємств та господарських
організацій до фонду для здійснення заходів по ліквідації наслідків
Чорнобильської катастрофи та соціальному захисту населення — 16,4%,, інших
доходів — 0,2%,.
До бюджету Республіки Крим та місцевих бюджетів областей, міст Києва та
Севастополя затверджені нормативи відрахувань: від податку на добавлену
вартість; від податку на доходи (за винятком тих підприємств, які входять
до складу місцевого господарства і комунальної власності та їхніх
структурних одиниць, новостворених малих підприємств, а також спільних
підприємств відповідно до частки в них місцевих Рад); від акцизного збору.
Разом з тим установлено, що плата за землю зараховується до бюджетів органів місцевого самоврядування, з них певна частка підлягає централізації у Державному бюджеті. Регулюючим доходом між усіма рівнями місцевих бюджетів є прибутковий податок з громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства. Податок на доходи від казино, відеосалонів, відеопоказу, гральних автоматів, проведення масових концертно-видовищних заходів зараховується повністю до бюджетів відповідних місцевих Рад народних депутатів.
Аналіз показує, що структура державного і місцевих бюджетів України за доходами істотно відрізняється від аналогічної структури країн, економіка яких функціонує на засадах ринкових відносин. Так, федеральний бюджет США за доходами здебільшого складається з особистого подоходного податку (46% загальних надходжень), податків з фонду заробітної плати (35%), податків на прибуток корпорацій (10%), акцизного збору (4%), інших податків (5%).
Із наведених даних видно, що особистий подоходний податок є основним елементом податкової системи США. Він отримується з доходів, що підлягають оподаткуванню, тобто з доходів домогосподарств і некорпорованих підприємств, після вирахування знижок і пільг.
На особистий подоходний податок встановлюються граничні і середні податкові ставки. Перший вид ставок являє собою податки, що виплачуються на додатковий, або збільшений доход. Середня податкова ставка — це загальний податок, поділений на величину податкового доходу.
За визначенням, податок, середня ставка якого підвищується із зростанням доходу, називається прогресивним податком. Такий податок передбачає одночасно більший абсолютний розмір і більшу частку доходу в міру його зростання.
Характерною рисою особистого подоходного податку є те, що він
«індексується» відповідно до темпів інфляції, щоб запобігти переходові
платників податків до групи з вищим рівнем оподаткування через зростання
цін. Таким чином, в умовах інфляції, залежно від її рівня, будуть
скориговані не тільки розмір стандартної знижки і персональних пільг, але й
податкові групи.
Податки стягуються і з заробітної плати. Вклад у соціальне страхування,
або податок, що стягується з фонду заробітної плати, являє собою страховий
внесок, який виплачується в межах планів обов'язкового страхування,
Наприклад, страхування старості, державна програма безплатної медичної
допомоги передбачені існуючим законодавством про соціальне забезпечення. Ці
податки стягуються як з роботодавців, так і з робітників. Внаслідок
розвитку і розширення програм соціального забезпечення, а також зростання
робочої сили значно збільшуються податки з заробітної плати.
Податки можуть бути прогресивні, пропорційні і регресивні. Це визначення грунтується на співвідношенні між ставкою податку і доходом з тієї простої причини, що всі податки — незалежно від того, чи стягуються вони з доходу, чи з продукції, чи з будинків, чи з ділянок землі, — однаково виплачуються із чийогось доходу.
Прогресивний податок характеризується тим, що із зростанням доходу його середня ставка підвищується. Такий податок передбачає не тільки велику абсолютну суму, але й більшу значну частку доходу, що стягується в міру зростання доходу. Податок є регресивним, коли його середня ставка знижується із зростанням доходу. Такі податки вимагають все меншої та меншої частки доходу. Регресивний податок може становити велику абсолютну суму, а може і не приводити до зростання абсолютної величини податку із підвищенням доходу. Пропорційний податок передбачає незмінність середньої податкової ставки, незалежно від розмірів доходу.
Державне регулювання економіки за допомогою використання податкових
важелів в умовах України в першу чергу повинно спрямовуватися на
забезпечення і підтримку збалансованого зростання, ефективне використання
ресурсів, стимулювання інвестиційної і підприємницької активності.
Ефективною може вважатися тільки та податкова політика, яка стимулює
нагромадження та інвестиції. Формування прибуткової частини бюджету за
рахунок податкових надходжень не можна вважати повністю самостійним
завданням. Значною мірою це залежить від успішного розв'язання перелічених
вище проблем.
