У теорії і практиці податкового регулювання розвинутих країн Заходу податкова політика в останні роки будувалася відповідно до кейнсіанської концепції функціональних фінансів. Згідно з цією концепцією величина видатків і норма оподаткування підпорядковані потребам регулювання сукупного суспільного попиту, який повинен утримуватися на рівні, що забезпечує повне використання трудових ресурсів і капіталу за умови збереження стабільних цін (при цьому бюджетна рівновага приноситься в жертву рівновазі економічній).
Починаючи з 80-х років, у зв'язку із зниженням частки державного
сектора в економіці розвинутих країн і зменшенням економічної ролі держави
(скороченням її прямого втручання в економіку здебільшого через зниження
державних видатків) податкова політика, крім засобу регулювання, стала ще й
засобом забезпечення бездефіцитності бюджету. В умовах розвинутої економіки
ця мета досягається не через посилення податкового тягаря, що лягає на
виробників і фізичних осіб, а через розширення податкової бази і скорочення
державних видатків на тлі широкомасштабного і цілеспрямованого зниження
податків.
Перехід української економіки на ринкові засади передбачає формування принципово іншої, ніж це було в умовах адміністративно-командної системи, податкової політики. Це, одначе, зовсім не означає необхідності механічного запозичення її західних моделей, ефективних тільки в умовах розвинутого ринку. Теоретична база і значний практичний досвід країн Заходу в галузі побудови і використання податкових систем повинні бути переосмислені і адаптовані до наших умов. Причому з врахуванням як сьогоднішнього рівня розвитку і кризового стану економіки, так і тих завдань, які належить вирішувати саме з допомогою податкової політики.
Важливо також усвідомити, що встановлення високого рівня оподаткування
з метою розв'язання насамперед фіскальних завдань і поповнення бюджету не
може бути основою податкової стратегії на порівняно тривалий період.
Використання принципу формування податків від прибуткової частини бюджету з
мстою досягнення його бездефіцитності неминуче веде до встановлення
завищених норм оподаткування.
[pic]
Малюнок 3.
При цьому забувають про об'єктивну залежність між величиною податкової
ставки і зростанням надходжень до бюджету, що зображено на мал. 3. Ця крива
показує, що із підвищенням ставки податку доходи держави за рахунок
податків спочатку збільшуються. Та коли податкова ставка перевищує певну
межу, доходи від податкових надходжень починають зменшуватися. Причина
полягає в тому, що зависокі податки знижують у людей бажання працювати в
легальній економіці. Чим вища визначена ставка податку, тим менше вони
будуть працювати легально і, відповідно, тим меншими будуть доходи держави.
Коли ж ставка податку і далі зростатиме, то рано чи пізно вона досягне
такого рівня, коли ніхто не захоче працювати і платити податки, і, таким
чином, держава зовсім не отримає ніяких податкових надходжень.
Надмірний податковий тягар провокує різке скорочення бази оподаткування, оскільки перешкоджає створенню нових підприємницьких структур і прирікає вже існуючі на масові банкрутства.
Як наслідок, продовжується спад виробництва, а отже, різко скорочуються надходження до бюджету, що ставить під сумнів здійсненність антиінфляцінної стратегії: іншого виходу, крім додаткової емісії грошей, за цих умов не передбачається.
І якщо донедавна вважалось, що високий рівень податків і ступінь прогресивності податкової шкали відповідають високому рівню розвитку економіки і соціального захисту населення, то тепер загальною тенденцією в галузі оподаткування у країнах Заходу є зниження фактичного податкового тягаря на прибуток корпорацій і доходи фізичних осіб. Одночасно в ряді провідних країн (США, Японія, Англія та ін.) проходить розширення бази оподаткування, зменшуються кількість і розміри податкових пільг.
3 позицій економічних проблем, що стоять перед Україною, і здійснюваних
в ній перетворень, цілями податкової політики повинні стати розкріпачення
сил ринку, подолання спаду виробництва, стабілізація економіки,
стимулювання розвитку пріоритетних сфер діяльності і структурних зрушень.
Першим кроком могло б стати суттєве зниження сукупного рівня податків за
допомогою зменшення граничних ставок податків і прогресивності шкали
оподаткування. Такі заходи сприяли б створенню успішного інвестиційного
клімату і умов для економічного зростання. Вплив на виробництво
здійснювався б через зміни величини податкової ставки і систему цільових
податкових пільг.
Урядова податкова політика, що нині здійснюється, намагається розв'язати проблему наповнення бюджету насамперед за рахунок посилення податкового тягаря підприємств і населення.
Така спрямованість податкової стратегії не може вважатися перспективною. Незначна частка приватного сектора в економіці, надто повільні темпи проведення приватизації не дозволяють включити механізм ринкової конкуренції. Внаслідок цього дійсним обмеженням їхнього зростання за лібералізації цін є лише обмеження платоспроможного попиту. За цих умов високий рівень оподаткування неминуче викликає у підприємців бажання перекласти податковий тягар на споживача, включивши всю суму податків у ціну товарів. У результаті ціна виробника (яка включає в себе його витрати, податки і мінімальний прибуток, що залишається після сплати податків) часто перевищує ту, яку готовий заплатити за його продукцію покупець. Зниження ж продажної ціни ставить виробника на межу банкрутства.
Наслідком збільшення ставок і маси податків, що вилучає держава, завжди є посилення інфляційних тенденцій. Збільшення маси податків або прямо веде до зростання цін (це стосується товарів першої необхідності, попит на які нееластичний за ціною, а також взаємонезамінних товарів і тих, що виготовляються підприємствами-монополістами), або через скорочення внаслідок зростання цін попиту (на ті товари, на які він еластичний за ціною) веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб'єктів, що з позицій всієї економіки супроводжується подальшим поглибленням економічної кризи і спадом виробництва.
Іноді підприємства намагаються штучно утримати низькі ціни на свою продукцію для того, щоб, з одного боку, знизити абсолютну масу податкових платежів до бюджету, а з іншого, шляхом створення штучного дефіциту здійснювати кінцеву реалізацію своїх товарів за допомогою тіньових комерційних структур. В результаті все одно спрацьовує стихійний механізм ринку: споживач оплачує продукт за рівноважною ринковою ціною. При цьому для держави втрачається сенс збільшення податків, оскільки основна маса прибутку привласнюється виробником і посередником безконтрольно.
Бюджетові України притаманні певні відмінності від бюджетів багатьох промислово розвинутих країн не тільки за доходами, але й за видатками, що видно із даних табл.
Структура видатків бюджету України
і федерального бюджету США
|Назва статей видатків в |% % |Назва статей видатків |% % |
|Україні у 1992 р. | |федерального бюджету США | |
|Видатки соціального |62,3 |Підтримка рівня доходів |40,0 |
|призначення | | | |
|з них | |Національна оборона |28,0 |
|— соціальний захист |23,6 |Відсоток за державну |14,0 |
|населення | |заборгованість | |
|— соціально-культурна |32,2 |Освіта і охорона здоров'я |7,0 |
|сфера | | | |
|Наука |2,8 |Сільське господарство, |4,0 |
| | |природні ресурси, | |
| | |навколишнє середовище | |
|Народне господарство |11,1 |Торгівля, житло, транспорт |3,0 |
|Утримання армії |8,8 |Інші видатки |4,0 |
|Правоохоронні органи |2,1 |Разом |100,0 |
|Законодавча, виконавча і |1,6 | | |
|судова влада та | | | |
|прокуратура | | | |
|Витрати пов'язані з |8,8 | | |
|ліквідацією Чорнобильскої | | | |
|катастрофи | | | |
|Інші видатки |2,5 | | |
|Разом |100,0 | | |
Із даних таблиці видно, що в Україні основна частина видатків має соціальну призначення (62,3%, із них 23,6% припадає на соціальний захист населення і 32,2% — на соціально-культурну сферу. Досить вагомими є також видатки на розвиток народного господарства, на утримання армії і на ліквідацію наслідків Чорнобильської катастрофи. 3-поміж видатків федерального бюджету США виділяються три найважливіші сфери вкладення коштів: захист доходів, національна оборона і виплата відсотка за державний борг.
Важливе місце в бюджетній системі України посідає місцевий бюджет. Він забезпечує необхідними коштами заходи економічного і соціального розвитку, які здійснюються місцевими органами державної влади і органами державного управління. Місцеві Ради народних депутатів самостійно розробляють, затверджують і реалізують свій бюджет.
Законом «Про бюджетну систему України» визначені джерела доходу
місцевого бюджету, а також передбачений процес перерозподілу нагромаджень
із одних, розвинутіших в економічному відношенні, районів в інші, де власні
ресурси ще не забезпечують задоволення господарських і культурних потреб.
Для цього в розпорядженні місцевого бюджету залишається частина
загальнодержавних податків, зборів і платежів, яка визначається Верховною
Радою України, виходячи, як це було показано вище, із відповідних соціально-
економічних нормативів бюджетного забезпечення населення території і станом
місцевих джерел доходів. Якщо джерел доходів недостатньо, із вищестоящих
бюджетів можуть передаватися нижчестоящим кошти у вигляді субвенцій,
субсидій і дотацій.
Разом з тим розширення прав і підвищення відповідальності за рішення
важливих соціальних і економічних проблем у прийнятих нормативних
документах не завжди підкріплені реальними джерелами доходів для створення
фінансової бази місцевих Рад, без чого влада практично існувати не може.
Фінансові кошти продовжують концентруватися в державному бюджеті у вигляді
загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, які розподіляються
Верховною Радою України всередині держави і між місцевими органами влади у
вигляді відсотка відрахувань.
Труднощі у формуванні фінансової бази посилюються ще і тим, що вказані нормативні акти діють в умовах жорстокої фінансової кризи — постійно зростаючої державної заборгованості України, бюджетного дефіциту та інфляції. Зростають номінальні доходи населення, а за ними, наздоганяючи і переганяючи їх — ціни. Таке становище не дає можливості встановити стабільні нормативи відрахувань до місцевого бюджету із загальнодержавних податків і обов'язкових платежів, а без цього місцевий бюджет не може бути самостійним.
Для подолання фінансової кризи і значного бюджетного дефіциту необхідно вжити заходи, направлені на прискорення прийняття пакету законів про систему оподаткування: про введення жорсткого режиму економії коштів бюджетів усіх рівнів, різке обмеження направлення бюджетних коштів на капітальні вкладення і виплату різних видів дотацій збитковим галузям: про налагодження раціональних економічних зв'язків між регіонами і підприємствами, збільшення виробництва товарів для народу і завдяки цьому оздоровлення фінансів України; про державне регулювання цін на важливі види сировини і гостродефіцитну продукцію на період переходу до ринку; про введення національної валюти і регулювання грошових доходів населення.
Висновок
Мінімально необхідні межі регулювання реального ринку визначаються організацією грошового обігу, виробництвом суспільних товарів і усунення зовнішніх ефектів. Максимально припустимі межі втручання держави в економіку визначаються перерозподілом прибутків, забезпеченням деякого рівня зайнятості, протидією монополізму й інфляції, розвитком фундаментальних досліджень, проведенням регіональної політики, реалізацією національних інтересів у світовій економіці.
Держава виконує свої функції, застосовуючи економічні й адміністративні методи. Вони взаємозалежні і водночас протилежні. Існують області, де застосування адміністративних методів ефективно і не суперечить ринковому механізму.
Надані державою суспільні товари покликані задовольняти колективні потреби, що неможливо виміряти в грошовій формі і який у зв'язку з цим не може зробити ринок. Суспільні товари зв'язують з одного боку, колективні потреби, з іншого боку - податкову і бюджетну політику держави. Для виробництва суспільних товарів держава здійснює оподатковування. Структура бюджетних витрат повинна відповідати структура попиту на суспільні товари.
У деяких ситуаціях ринковий механізм не може автоматично забезпечити рівновагу через зовнішні ефекти, що виникають у процесах ринкового виробництва і споживання. Держава втручається в економіку і забезпечує псевдоринкову рівновагу. Через спеціальний податок воно здійснює перерозподіл прибутків на користь тих, хто несе не врахований ринком збиток. Держава втручається в ціноутворення, щоб ціна на товари і послуги враховували зовнішні ефекти.
Вихід держави за відкреслені максимальні межі робить необхідним роздержавлення економіки. Проблема особливо актуальна для країн, що переходять від тотального одержавлення економіки до ринку. Добре зарекомендували себе такі способи роздержавлення, як приватизація власності, лібералізація ринків, оздоровлення державного сектора, створення змішаних підприємств. Одним із найважливіших переваг приватизації є антиінфляційний ефект. Для успішного проведення приватизації необхідно виконання ряду умов.
Використана література
1. Дзюбик С., Ривак О. Основи економічної теорії. – К.: Основи, 1994. –
336с.
2. "Основи ринкової економіки", Підручник / За ред. Л.О. Каніщенка, К.
Либідь, 1995 - 320 с.
3. "Основи економічної теорії", / За ред. С.В. Мочерного, Тернопіль:
АТ Торнес, 1993 - 688 с.
4. "Економіка", Підручник / Самуельсон, Львів: Світ, 1993 - 493 с.іл
