1974—1975 рр., коли зросли світові ціни на нафту. Але на внутрішньому ринку була встановлена нижча ціна (рис. 6).
Рис.6. Графік зміни цін за їх контролю з боку держави.
Р0 і К0 — ціни рівноваги на бензин. Уряд встановлює нижчу від рівновага ціну, вище якої продавці не мають права реалізовувати бензин. Це максимальна ціна — Рмакс. Внаслідок цього виробники менше вироблятимуть бензину, і пропозиція становитиме К1. Водночас зросте попит, тому виникне дефіцит. Його обсяг становитиме К2 – К1. Цей попит може виявитися у формі черг, обмежень, нормувань поставок, зростанні попиту на інші товари. За цих умов виробники будуть у невигідній ситуації, а виграють окремі категорії споживачів (оскільки не всі бажаючі зможуть придбати бензин).
Водночас встановлення нижчих цін (від ціни рівноваги) нерідко є соціальне
справедливим заходом, який дає змогу людям з низькими доходами придбати
певні види життєво необхідних товарів і послуг. Типовий приклад ринку, який
потребує державного регулювання, — ринок житла, зокрема регулювання
квартирної плати. Побічними негативними наслідками такого регулювання може
бути поява нових державних установ і відповідного штату працівників, які
регламентують чергу на отримання житла, виникнення "чорного" ринку.
Оптимальним шляхом розв'язання цієї проблеми є дотації держави для
розширення житлового будівництва у формі пільгових кредитів.
Державне регулювання цін доцільне і в тому разі, коли ціна рівноваги
надто низька. Така ситуація, зокрема, виникає в сільському господарстві. Це
зумовлено насамперед особливостями ціноутворення у цій сфері. Тут
формування суспільне необхідних витрат відбувається відповідно не до
середніх (як у промисловості) витрат, а до найгірших, граничних, які мають
місце на гірших за якістю ділянках землі. Інакше ціна рівноваги не
забезпечить дохід товаровиробникам на таких ділянках землі. Причиною
державного регулювання цін у сільському господарстві є також потреба
стимулювання такого обсягу виробництва продовольства, щоб країна змогла
цілком забезпечити себе, що є ознакою економічної безпеки. Внаслідок такого
регулювання утворюється надлишок сільськогосподарської продукції, який
країна може спробувати продати на світових ринках за демпінговими
(заниженими) цінами. Паралельно з цим держава захищає своє сільське
господарство за допомогою високого мита.
Слід зазначити, що непрямі податки зумовлюють зростання ціни рівноваги, зниження обсягу реалізації товарів та послуг, і ці податки в умовах вільної конкуренції розподіляються між виробниками і споживачами. Крупні монополії мають можливість перекладати їх на споживачів.
Виходячи з реалій, неправомірно заперечувати необхідність державного
втручання у процес ціноутворення, доцільність певного перерозподілу
національного доходу на користь найбідні-ших верств населення. Тому
необгрунтованим є висновок класичної школи політичної економії про те, що
будь-який перерозподіл порівняно з ринковою рівновагою призводить до
зростання сукупних витрат. Справедливішим є твердження англійського
економіста А.Пігу, що трансферт доходу від багатих до бідних збільшить
сукупний добробут, оскільки сума задоволення останніх зростає більше, ніж
зменшується сума задоволення перших.
Крім того, практика розвитку передових країн світу засвідчила, що ринкова
економіка неспроможна досягти загальної рівноваги (тобто одночасної
рівноваги на всіх ринках і в усьому господарстві) без державного
регулювання. На інших позиціях перебував автор теорії загальної рівноваги
Л.Вальрас. Цю теорію у модернізованому вигляді й нині вважають ядром
політичної економії, а американський економіст Й.Шумпетер назвав її
"священним писанням" політичної економії.
5. Закон Сея і закон Вальраса.
Головною умовою досягнення загальної рівноваги є те, що за відповідного рівня розвитку техніки вартість визначається у точці між граничною суспільною корисністю певної кількості товарів і граничними суспільними витратами виробництва цієї кількості. При цьому слід враховувати, з одного боку, опосередкований вплив на граничну суспільну корисність певної кількості всіх інших товарів, а з іншого — альтернативні можливості використання застосовуваних у цьому виробництві ресурсів.
У випадку відсутності ціни рівноваги на певному ринку навіть за
збалансування попиту і пропозиції це спричинить нерівновагу на інших
ринках. Так, із встановленням рівноваги на ринку автомобілів нижча ціна
(щодо ціни рівноваги) зумовить зростання попиту на них, а відповідно й
зростання виробництва. Але це спричинить незбалансованість ринку
холоднопрокатного листа, що, у свою чергу, зробить рівновагу на ринку
автомобілів тимчасовою.
Головним регулюючим механізмом у теорії загальної рівноваги Л.Вальраса
(закон Вальраса) є зміна структури цін рівноваги. Цю теорію він побудував у
формі системи рівнянь.
Закон Вальраса — закон, згідно з яким сукупна сума попиту в народному господарстві за вартістю завжди дорівнює сумі пропозиції (поняття рівноваги й вартості збігаються).
Теорія загальної ринкової рівноваги Л.Вальраса значною мірою збігається з
концепцією попиту і пропозиції французького економіста Ж.-Б.Сея (законом
Сея).
Закон Сея — закон, згідно з яким продавець товару чи послуги отримує за їх реалізацію гроші, купує за них інші товари або послуги, тому пропозиція породжує власний попит і в господарстві вони автоматично урівноважуються по всій сукупності реальних товарів і послуг, через те неможливі їхнє надвиробництво і дефіцит.
Ж.-Б.Сей допускав лише часткове надвиробництво через надлишок деяких товарів і через нестачу інших.
Основним недоліком цього закону є, по-перше, ототожнення простого
товарного обміну (де продаж одного товару здійснюється для придбання
іншого) з товарним обміном, що відбувається за допомогою грошей. По-друге,
Сей ототожнював виробниче споживання з особистим. Слід зазначити, що таку
концепцію підтримував Рікардо.
Між законом Сея та законом Вальраса існує принципова відмінність. У моделі Вальраса товарами і послугами вважаються такі специфічні товари, як гроші й цінні папери. Тому продавець будь-якого товару чи послуги пред'являє попит на інший товар або послугу. Але цей попит може пред'являтися не лише на реальні товари і послуги, а й на гроші, цінні папери. Тому загальна сума доходів і витрат, згідно із законом Вальраса, збігаються за умови, що до витрат зараховують і грошові заощадження. Будь- який рівень цих заощаджень знаходить своє вираження у попиті та пропозиції такого товару, як гроші. Але якщо попит зосереджується на грошах, то в народному господарстві бракує ефективного попиту (тобто попиту на реальні товари й послуги), що спричиняє надвиробництво товарів і послуг.
Головним недоліком концепції Л. Вальраса є те, що це надто абстрактна, гіпотетична модель "ідеального ринку", в якій для того, щоб довести здатність ринкового механізму досягати рівноваги, необхідно прийняти попередню умову, що всі процеси ринкового пристосування й наближення до рівноваги здійснюються ще до початку самого виробництва й обміну, а сам обмін відбувається уже за цінами рівноваги. Тому не дивно, що Вальрас не вважав свою систему рівнянь як таку, що цілком відповідає дійсності, а розглядав її як ефективний допоміжний засіб математичного аналізу, висновки якого слід обережно переносити на реальні проблеми.
Прообразом моделі Вальраса, як слушно зазначають західні та вітчизняні
науковці, послужила біржа, зокрема дії аукціоніста, який називає попередні
ціни, що дає змогу укладати попередні контракти. Аукціоніст також швидко
реагує на найменші розбіжності між попитом і пропозицією. Згодом
вальрасівського аукціоніста в теоріях неокласиків було замінено умовою про
повну інформованість економічних суб'єктів про всі параметри попиту і
пропозиції (ціни, якості товарів тощо). Конкретніше надмірна абстрактність
і гіпотетичність моделі Вальраса виявляються в тому, що в ній не існує
реального часу (всі акти купівлі-продажу здійснюються впродовж певного часу
одного дня, а торгівля ведеться вже виробленими товарами без урахування
тих, що будуть вироблені в майбутньому), відсутня невизначеність (усі
учасники достатньо поінформовані про ціни, якість товарів тощо), немає
трансакційних витрат, тобто витрат на ведення переговорів, укладання
контрактів, на розробку стандартів, вимірів якості товарів тощо, вся
інформація надається безкоштовно.
Внаслідок таких спрощень у західній економічній літературі створено
чимало нових моделей досягнення ринкової рівноваги. Але переважна більшість
із них, починаючи з теорії Дж.Кейнса, присвячена проблемам досягнення
рівноваги економічної системи з участю не лише ринкового механізму, а й
державного регулювання.
Література:
1. Гальперин В.М. и др. Микроэкономика – СПб: Экономическая школа, 1993.
– 351 с.
2. Долан, Єдвин Дж., Линдсей, Дейвид Е. Микроекономика: Пер. с англ.
Составил Б. Лисовик, В. Лукашевич – СПб: Санкт-Петербург оркестр, 1994. –
448 с.
3. Дорнбуш Р., Фішер С. Макроекономіка. – К., 1996. – 816 с.
4. Макконнол С., Брю Л. Экономикс. – М., 1992: В 2т. – Т.1. – 400 с.,
Т.2. – 400 с.
5. Макконнол, Брю, Кемпбелл Р., Стенлі Л. Економікс : Пер. с англ. – 11-е изд. – К: Хагар-Демос, 1993. – 785 с.
6. Піндайк Роберт, Рубінфельд Даніел. Мікроекономіка: Пер. З англ. – К:
Основи, 1996. – 646 с.
7. Самуэльсон П.А. Экономикс: В 2-х т. – М: Алгон, 1994. – 333 с.
8. Ястремський О.І., Гриценко О.Г. Основи мікроекономіки: Підручник. –
К., 1998. – 714 с.
9. Мочерний С.В. Економічна теорія: Посібник для студентів вищих закладів освіти. – К.: Видавничий центр “Академія”, 1999.- 592 с.
-----------------------
Ціна
Величина попиту
Ціна
Величина пропозиції
Ціна
Пропозиція
Р1
Попит
К1
Обсяг
Ціна
Пропозиція
Р1 Нова пропозиція
Р2
Попит
К1 К2 Величина попиту
Ціна
Пропозиція
Р1
Р2
Новий попит
Попит
К1 К2 Величина попиту
Ціна
S
Р0
Рмакс
Надлишковий
попит D
К1 К0 К2
