В.К.Дмитрієва зіграли величезну роль у формуванні російської школи політичної економіки, визначили багато в чому спрямованість наукових праць ряду економістів більш пізнього часу. Не тільки його книги, але і статті в економічних часописах високо цінувалися сучасниками. У них учений звав до створення нових оригінальних теорій, до відмови від догматичного сприйняття спадщини попередників, підтримував новаторство молоді. Його роботи підняли планку так високо, що сучасники, усвідомлюючи новаторство його поглядів далеко не завжди могли оцінити всю їхню глибину і значимість. Найбільшою мірою ідеї Володимира Карповича послужили економіко-математичному напрямку як російської, так і західної науки. Саме "Економічні нариси" стали фундаментом, на якому в 20-і роки виростила перша у світовій науці теорія економічного росту Г.А.Фельдмана; відзначені в шістдесяті роки державних премій роботи В.С.Немчинова і В.В.Новожилова; праці Нобелевських лауреатів
Л.В.Канторовича і В.В.Леонтьева.
Здається, що і теперішнє покоління вчених знайде в роботах Дмитрієва чимало ідей, спроможних розбудити думку дослідника, важливих для пізнання процесів, що відбуваються в сучасної Росії.
В другому десятилітті XX в. з оригінальними концепціями в області
"чистої теорії" виступав київський економіст Євген Євгенович Слуцький /1880-
1948/. У 1915 р. він опублікував в італійському часопису статтю "ДО теорії
збалансованого бюджету", у якій був запропонований оригінальний варіант
теорії граничної корисності, розвивалася концепція економічної рівноваги
В.Парето. Слуцький зумів значно просунути розробки Парето . Йому першому
вдалося розмежувати і дати аналітичний опис ефекту заміщення й ефекту
прибутку, що дозволило відмежувати вплив, що робиться на індивідуальний
попит коливаннями відносних цін, від впливу, пов'язаного зі змінами
індивідуального прибутку /згодом такий аналіз був зроблений англійським
економістом Дж.Хіксом у його, що стали класичним, праці "Вартість і
капітал", виданому в 1939 р., і зазначені ефекти одержали назву
"хіксіанських"/. За розробку теорії загальної рівноваги /її
мікроекономічних основ, що складають головне утримання роботи "Вартість і
капітал"/ Хікс був нагороджений Нобелевською премією 1972 р. Ось що
англійський економіст писав у введенні до своєї книги 1939 р.: "Теорія, що
буде викладена в цей і двох наступних главах, належить, по істоті,
Слуцькому, із тієї лише обмовкою, що я цілком не був знаком із його роботою
ні під час дослідження, ні навіть якийсь час після опублікування цих глав у
часопису Р.Г.Д.Алленом і мною. Робота Слуцького сильно математизована, у
ній мало міркувань про важливість його теорії. Все це /а також час, коли
була опублікована робота/, можливо, і пояснює, що настільки довгий час вона
не робила впливу на розвиток економічної думки і прийшлося відчинити її
наново. Дійсна праця являє собою перше систематичне дослідження
"території", уперше відкритої Слуцьким". Російською мовою робота
Слуцького, що вже в 20-х роках відійшов від досліджень в області "чистої
теорії" ринку й успішно зайнявся математичною статистикою, побачила світло
лише в 1963 р.15 /У видання "Вибраних трудів" ученого 1960 р. вона включена
не була/. У коментарях радянських економістів-математиків Волконського
В.А. і Конюса А.А. відзначалося, що важлива заслуга Слуцького складається в
тому, що він перший підійшов до вивчення функції корисності як до
об'єктивної характеристики поводження товариства або сукупності споживачів
і намітив шлях її експериментального дослідження і застосування в
практичних економічних розрахунках. Ідеї Слуцького знайшли відбиток у
працях західних економістів Г.Шульца, Х.Хаутекера, М.Дебре й ін. У СРСР
результати, отримані Слуцьким, використовував В.С.Немчинов для визначення
ринкової ціни. Виникає цікаве питання: чи знали в Росії десятих-десятих-
двадцятих років цю /таки на десятиліття випереджуючи західних дослідників/
роботу Слуцького? Зважаючи на все, і знали й обговорювали. Справа в тому,
що Євген Євгенович був членом майже всіх наукових товариств, у яких велися
дискусії в області "високої теорії": Товариства економістів при Київському
комерційному інституті, Математичного товариства. Цей аналіз у свою чергу,
дав Туган-Барановському можливість намітити ряд ознак Сцена заліза, висота
облікового відсотка), що визначають кожну фазу промислового циклу і
дозволяють проаналізувати прямування кон'юнктури і - як з'ясувалося згодом
- і впливати на її проводячи подальше дослідження об'єктивних
закономірностей економічної кон'юнктури, вивчаючи можливості втручання в її
людини, використовуючи вивірені їм індикатори фаз циклу, М.Туган-
Барановський одним із перших у світі здійснив прогнозування економічного
розвитку - і дуже вдале. У книзі "Російська фабрика" (1898 р.) він зробив
висновок, що Росія наближається до промислової кризи, і криза дійсно
відбулася в гострій формі наприкінці 1899 р. У німецькому виданні
"Промислових криз" він висловив думку, що Німеччина наближається до
промислової кризи; криза дійсно мала місце, що звернуло на себе серйозна
увага німецького уряду. Точно так само їм була передбачена криза в США
1907 р. И, нарешті, необхідно відзначити: у книзі "Промислові кризи" Туган-
Барановський провів спеціальний аналіз динаміки положення робітничого класу
в умовах капіталізму і під впливом його циклічного розвитку. Його
дослідження не тільки не підтвердило, але спростувало сформоване в
марксизмі початку XX в. положення про неминучий "зубожінні пролетаріату в
умовах капіталізму". Російський учений був у той час навряд чи не єдиним
дослідником циклів і кон'юнктури, що звернула увагу на їх, якщо можна так
сказати, соціальну складову й у цьому ще разом яскраво проявилася
характерна риса російської школи політичної економіки - схильність до
соціального аналізу, успадкована від класиків і "Капіталу" К.Маркса.
Зроблене Туган-Варановським дослідження місця і ролі профспілок і іншої
громадської організації в ринковій економіці, що розвивається - очевидне
свідчення пошуку соціальної моделі, якийсь методів соціальної орієнтації
капіталістичної економіки, пошуку, що був продовжен у наступних роботах
ученого. Книга Туган-Барановського зробила на Заході величезне враження -
настільки несподіванним були постановки питання. Автор першим із
російських вчених-економістів одержав світову популярність. При житті
Туган-Барановського побачили світло німецький (1902) і французький
переклади "Промислових криз" У наш час були видання в Англії (1954 р.), ФРН
(1969 р.), Японії (1972 р.). Чимале число вчених різних країн, що належать
до різних напрямків економічної науки, розвивали і підтримували ідеї Туган-
Барановського. Серед вітчизняних економістів до його концепції приєдналося
В.Я.Железнов, И.М.Кулішер, В.К.Дмитрієв. Як видатне по своєму значенню
дослідження в області кон'юнктури оцінював теорію свого вчителя
Н.Д.Кондратьева, підкреслюючи, що вона настільки оригінально і глибоко
ставила і вирішувала проблему, "настільки яскраво розкрила природу
капіталістичного народного господарства в його цілому і настільки в
загальному підтверджувалася дійсністю, що по справедливості доставила йому
світову популярність, створила в цьому питанні цілу школу, до якого з тими
або іншими обмовками примкнули настільки значні економісти західних країн,
як Шпітгоф, Эйленбург, Поль, Шмоллер, Лескюр і ін. Вона породила цілу
література за і проти її. Навіть і супротивники її, як В.Зомбарт, визнали
її надзвичайним кроком уперед, вищою формою теорії криз. Один із західних
послідовників Туган-Барановського -А. Шпітгоф назвав його кращими
теоретиком економічної кон'юнктури. Автор найбільше великого в той час
праці, присвяченого промисловим кризам, професор Жан Лескюр назвав його
книгу самим оригінальним і самим значним твором у всій економічній
літературі цього часу. М.Туган-Барановський "додав новий напрямок аналізу
цієї проблеми", - писав десятиліття через відомий американський економіст
А.Ноув про теорію промислових криз. Дослідження Туган-Барановського
продовжив у 20-і роки Н.Д.Кондратьев, що зробив гігантський крок вперед у
цій області, також отримавший світову популярність і визнання. Як і роботи
Дмитрієва, праці Туган-Барановського стали фундаментом, на якому будувалися
перші теорії економічного росту, концепції державного регулювання
економіки. Іншу долю життя приготувала останній науковій праці Туган-
Барановського "Паперові гроші і метал" - книзі, що свідчить, на мою думку,
про початок нового етапу в розвитку російської школи політичної економії -
розробці теоретичних основ і практичних мір державного економічної
політики, причому при цілком чіткому усвідомленні необоротних змін, скоєних
у капіталістичному світовому господарстві за роки першої світової війни.
Опублікована в 1918 р., ця робота стала відома на Заході лише в 80-і роки,
завдяки перекладу на італійську мову. Що дуже незвичайно - вона відразу
була відрецензована в однім із головних економічних часописів Франції.
Автор рецензії відзначав незвичайний дарунок передбачення в російського
економіста, ремствував на те, що невідомі були запропонованої їм міри
антиінфляційної політики, що не одержала розвитку його "кон'юнктурна теорія
грошей", що його блискуче науково обгрунтоване попередження - про
неможливість повернення після війни до золотого стандарту - не могло бути
прийняте в увагу. Той незвичайний інтелектуальний зліт, така концентрація
інтелектуальних зусиль, що була характерна для російської школи політичної
економії, природно, були можливі лише за певних умов. Я думаю, що
головними серед цих умов була свобода думки і чекання затребуване/ні, дає
впевненість у затребуване країною накопиченого наукового потенціалу. Ще
разом хочеться відзначити - цей потенціал початків укладатися ще в XIX в.
Адже ніхто з тих російських політекономів, хто зробив дійсні відкриття, не
одержав утворення за рубежем. Санкт-Петербургский, Московський, Київський,
Казанський, Юрьевский /Дерптский/, Харківський, Варшавський, Новоросійськ
/Одеський/, Томский - от ті дев'ять університетів, у яких одержували знання
майбутні російські інтелектуали. Майбутні економісти училися поруч із тими
математиками, фізиками, біологами, що склали славу російської науки.
Величезну роль грали своєрідні "науково-дискусійні центри", у яких
вдосконалювались, а нерідко зароджувалися ідеї як молодих учених, так і
маститих професорів. У літературі того часу часто згадується Товариство по
розробці суспільних наук ім. А.И.Чупрова при Московському університеті, що
дав "добро", зокрема, першим роботам А.В.Чаянова й Е.Е.Слуцького.
Петербуржці - і ті, хто в 20-і роки працювали в СРСР, і які опинились
далеко за межами своєї країни, з особливою теплістю згадували "науковий
семінарій" М.И.Туган-Барановського при Санкт-Петербурзськом університеті.
Його вихованці - Н.Д.Кондратьев, Солнцев, Юровський, Фельдман /і, певне,
чимало інших, що стали згодом відомими, економістів/. Багато талановитої
різночинної молоді концентрувалося навколо професорів Петербургзського
політехнічного інституту, де головним політекономом був Туган-Барановський,
а статистику вів Олександр Олександрович Чупров. Курси по кооперації при
Московському народному університеті /Міусська пл., б/ являли собою вихід у
саму широку гущавину народу найвищої теорії - тут лекції читали "у чергу"
професора П.П.Мануйлов, А.А.Пажитнов, С.Н.Прокопович, Туган-Барановський.
