— це такі, які потребують більших зусиль (якщо вони більш родючі, то лише завдяки більшим витратам праці, наприклад, там провадились меліоративні роботи, чи були знищені чагарники і т. п.). “Найбагатша земля є прокляттям для першопрохідця”, і тимчасово, до отримання віддачі від неї, він оселяється на чистій ділянці, яка може бути зовсім не родючою3.
Ця теорія, на думку Кері, справедлива не лише для американських піонерів, а в історичному плані і для старих земель. Він переконаний, що для обробітку земель люди об'єднують свої зусилля і переносять їх на ліпші ділянки вже після того, як оброблено гірші.
Різниця полягає лише в тім, що витрати на старих землях знецінюються, тому встановлення вартості відбувається за сучасними мірками. Хоча Кері і протиставляє свою теорію ренти рікардіанській, але його висновки, зроблені на підставі особливостей розвитку землеробства в Америці, збігаються з висновками, які зробив Рікардо в Англії: вартість має тенденцію до зниження.
Кері зазначає, що основою вартості й ренти є ті труднощі в протистоянні природі (і різниця в їхній величині), які люди долають у даний момент і в даному суспільстві. Для нього вартість — це оцінка товару з позиції зусиль усього суспільства, тобто вона вимірюється суспільними витратами. А вартісні відносини мають значення, як об'єкт політекономії лише тому, що лежать в основі розподілу національного багатства, але з погляду виробництва сама вартість є результатом об'єднання зусиль усього суспільства.
Теорія “гармонії інтересів”. Сприйнявши елементи теорії витрат
виробництва й ренти від Рікардо, Кері критикує його за те, що в основі всіх
ідей Рікардо лежить вартість як результат економічного протистояння,
конкуренції суб'єктів. На його думку, саме на підвалинах класичної теорії
(згідно з якою економіка є зіткненням інтересів, а суспільством керують
об'єктивні закони, визначаючи долю всіх верств та класів, здійснюючи
природний відбір) базуються неправильні висновки про те, що виживання
людини в економічному просторі є її приватною справою.
Теорія Кері базується на думці, що суспільний поділ праці потребує якнайтіснішого єднання всіх членів суспільства і не індивідуальний, а саме загальносуспільний інтерес має стати визначальним.
Теорія Кері є оригінальною, оскільки факти, які він аналізує, характерні лише для Америки. Відтак його економічні погляди були в меншій мірі космополітичними, ніж у європейських економістів, чиї погляди він поділяв. Дослідження закономірностей розвитку національного господарства й аналіз продуктивної сили єдності суспільства забезпечили йому визнання німецької національної школи, яка вважала предметом політичної економії національне господарство. Згодом Кері використає ці ідеї.
Поєднавши дві тези: про пріоритет суспільних інтересів та продуктивну силу єдності суспільства, Кері формулює теорію «гармонії інтересів». Він наголошує на тім, що капіталізм створює умови для всебічного розвитку суспільства: виробництво розширюється, продуктивність праці й доходи зростають, розвивається ринок. Багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Тому праця та інтереси кожного мають бути підкорені загальній меті — розвитку суспільного виробництва.
Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справедливий розподіл, який ураховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини ооміну та споживання.
Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростання частки
робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання
продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки
сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на
увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив.
Відбувається переоцінювання внеску капіталіста у виробництво і його
відносна частка на момент розподілу зменшується. Це спричиняє зниження
норми прибутку, хоча й не зменшує абсолютних розмірів доходу власників
капіталів. Водночас доходи робітників зростають як абсолютно, так і
відносно.
Він використовує свою теорію “гармонії інтересів” для оцінки внеску праці та капіталу в суспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами на створене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушені поліпшувати умови виробництва і становище робітничого класу. Їхній власний внесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання розмірів заощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в процесі розподілу зростає частка робітників.
З цих самих позицій Кері пояснює доходи землевласника, який у нього виступає як капіталіст. Внесок землевласника у виробництво - це земля, вартість якої становить меншу частину витрат виробництва, що з часом зменшуватимуться ще більше, тому зменшення частки землевласника в національному доході є об'єктивно зумовленим.
Отже, на думку Кері, кожен агент виробництва отримує те, що сам він вкладає в нього, а тому капіталістичний розподіл є цілком справедливим і не створює підстав для соціальних суперечностей, забезпечує гармонійний розвиток капіталістичного суспільства.
Теорія народонаселення Мальтуса зазнала найжорстокішої критики з боку
Кері: він проаналізував її з позиції фізики, біології, соціології та
політекономії і довів “абсурдність” теоретичних побудов Мальтуса. Кері
вважав, що земля адаптується до потреб населення так само, як і капітали.
Зростання населення сприяє розвитку виробництва так, щоб виробництво
засобів існування завжди випереджало приріст населення. Він жив у країні з
безмежними, як на ті часи, ресурсами, тому мав підстави для оптимізму.
Проблеми, які турбували Сміта, Рікардо та Мальтуса, не здавалися Кері
важливими.
Він послідовно проводить думку, що існує простий і прекрасний закон природи, який діє на користь суспільству і “...керує людиною в усіх її діях та намаганнях підтримувати умови життя, закон настільки могутній і універсальний, що уникнути його не можна…” – це закон економічного зростання. Він діє завдяки гармонії економічних інтересів, участі у виробництві всіх верств населення.
Міжнародна торгівля. Теорія гармонії Кері не вичерпується проблемою внутрішнього суспільного поєднання економічних інтересів. Кері вважає, що для прогресивного розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан національної економіки. Одним з них є зовнішня торгівля, яка стимулює або стримує виробництво залежно від такої політики, яку проводить держава.
Проповідник Фритредерства наприкінці 40-х років, Кері стає поборником протекціонізму в п(ятидесятих. Основою міжнародних відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розквіту. Тобто принципи індивідуалізму він поширює на всесвітню економіку, не сприймаючи переваг міжнародного поділу праці. Він визнає конкуренцію і протиборство між державами, залишаючи “гармонію інтересів” для окремої нації.
На його думку, невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться конкретно про США) до промислової залежності, перетворити країну на постачальника сировини для розквіту якоїсь іншої нації. Суспільство має розвиватись за принципом замкненої виробничої асоціації, у межах якої виробляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них.
Протекціонізм, на думку Кері, сприяє раціональному розміщенню виробництв, організації центрів, де найкраще сполучаються індустрія та сільське господарство, тим самим забезпечуються ринки збуту продуктів виробництва і зменшуються витрати на транспортування. Він стверджує, що внутрішня конкуренція забезпечить зростання заробітної плати. Та головний його аргумент - це можливість зберегти для виробника внутрішній ринок за рахунок автономізації економіки.
Аргументи, що їх Кері наводить на захист політики промислового та
аграрного протекціонізму, досить необгрунтовані і легко спростовуються.
Очевидно, що основною метою цієї теорії був захист американської економіки,
до послуг якої були безмежні природні багатства, але яка перебувала тоді
лише у стадії становлення.
Без огляду на велику кількість наукових праць, опублікованих Кері, його внесок у розвиток економічної теорії є незначним. Він вичерпується теоріями суспільної гармонії, двох факторів виробництва, протекціонізму, збалансованого розвитку національної економіки та внутрішніх ринків, які не враховують вартісної природи економічних відносин і обгрунтовуються не завжди вірогідним фактичним матеріалом. А негативне ставлення до теорії ренти Рікардо, теорії народонаселення Мальтуса, ототожнення землі з капіталом, ренти з прибутком, а також бездоказова теорія вартості свідчать про поверховість його вчення.
У Чарльза Генрі Кері майже не було послідовників, він не створив школи, і лише на його теорії національної економіки та протекціонізму ми знаходимо посилання у деяких авторів, зокрема німецьких.
Отже, автори економічних теорій першої половини XIX ст. завершили
“переосмислювання” класичних доктрин, сформульованих ще А. Смітом.
Залишаючи непорушними основні догмати класиків, ці автори скористалися з
різних підходів, аби довести прогресивність капіталізму, невичерпність його
саморегулюючого потенціалу. Вони стали першовідкривачами теорій, які
пізніше було покладено в основу неокласичної науки, зокрема теорій
економічного зростання, граничної корисності, граничної ефективності
факторів виробництва, попиту і пропозиції, ефективного попиту та багатьох
інших, що визначили напрями розвитку політекономії нашої доби.
Питання 27: Макроекономічна модель Кейнса.
Трактування Кейнсом причин
порушення рівноваги капіталістичної економіки
Світова економічна криза кінця 1920 - 1930-х років і особливо Велика депресія 1929 - 1933 роківдовели в необхідності створення нових економічних теорій. Тому виникає необхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства по нових економічних тоеріях.
Такою людиною став англійський вчений Джон Кейнс (1883 - 1946), що досконало обгрунтував причини порушення економічної рівноваги.
Основною причиною порушення економічної стабільності Кейнс вважав неповну зайнятість трудових ресурсів (безробіття), тому й поставив за мету створення моделі повної зайнятості. А досягти цього можна лише через регулювання всього відтворення як єдиного цілого. Тим самим Кейнс поклав початок дослідженню маероекономіки – сфери економічних відносин на рівні всього суспільства. Він довів, що макроекономіка має свої, відмінні від мікроекономіки, тобто найнижчого рівня економічних відносин людей, закономірності розвитку, економічні принципи і категорії.
Кейнсіанська теорія зосереджувала увагу на аналізі процесів у макроекономічній сфері. Тому Кейнса з повним правом можна вважати “Батьком” макроекономічної теорії.
Відправним пунктом макроекономічного аналізу Дж. М. Кейнса єзапроважження ефективного попиту. Ефективний попит, по Дж. М. Кейнсу, - це прооснову нової макроекономічної моделі лягли кейнсіанські теорії сукупного попиту, споживання і мультиплікаьтора доходу і зайнятості.сто фактичний сукупний попит на блага, при якому сукупний попит дорівнює сукупній пропозиції. Принцип ефективного попиту полягає в тім, що реальний національний доход визначається ефективним попитом, і при цьому останній може бути менше, ніж необхідно для забезпечення повної зайнятості.
Отже, ресурси суспільства можуть використовуватися не цілком. Таким чином, викладаючи принцип ефективного попиту, Дж. М. Кейнс сформулював основну задачу свого економічного аналізу: визначення факторів, що впливають на обсяг використання, тобто зайнятості, ресурсів, що маються в економіці. «Класики» цікавилися лише проблемами розміщення ресурсів в умовах повної зайнятості. На думку Дж. М. Кейнс ці проблеми не настільки важливі, коли ресурси використовуються не цілком.
Звідси випливає, що для визначення причин неповної зайнятості
(змушеного безробіття) необхідно детально досліджувати фактори, що
впливають на компоненти сукупного попиту. У ринковій економіці без
державного макроекономічного втручання і зовнішньої торгівлі сукупний попит
складається зі споживання й інвестицій. Отже, потрібно було проаналізувати
фактори, від яких вони залежать.
Теорія споживання запропонована Дж.Кейнсом, в основі якої лежить так називаний “основний психологічний закон”, відповідно до якого “... люди, як правило, схильні збільшувати своє споживання з ростом доходу, але не тією ж мірою, у якій росте доход”.Цей закон був сформульований Дж. М. Кейнсом на основі його спостережень за особливостями групового поводження людей. При цьому заощадження, будучи різницею між доходом і споживанням, являють собою просто “залишок”, який люди використовують на майбутнє у випадку непередбачених подій.
Була розроблена Кейнсом концепція мультиплікатора інвестицій на основі вчень Кана і стала одним із способів пояснення нестабільності ринкової економіки. Наприклад, невелике скорочення обсягу інвестицій здатно викликати глибокий спад виробництва і масове безробіття. Тут найважливіша макроекономічна роль, що у ринковому господарстві грають інвестиції. При цьому в теорії Дж. М. Кейнса, саме інвестиції визначають заощадження, а не навпаки і що ставка відсотка встановлює нижню межу необхідної прибутковості інвестицій.
Дж. М. Кейнс дає тлумачення відсотка, яке фундаментально ріницься від неокласичного. По Кейнсу відсоток - це винятково грошовий феномен, зв'язаний з функціонуванням грошей як самий ліквідний актив тривалого користування в економіці. Конкретніше говорячи, відсоток - це плата за відмовлення від ліквідності; а рівноважне значення процентної ставки визначається з взаємодії між пропозицією грошей і тим, що Дж. М. Кейнсом було названо “перевагою ліквідності” і що при “неадекватних” значеннях граничної ефективності капіталу, процентної ставки і переваги ліквідності ефективний попит може привести до неповної зайнятості. Отже, необхідне проведення продуманої макроекономічної політики уряду.
Дж. М. Кейнс критикував неокласичне пояснення інфляції на основі кількісної теорії грошей по двох причинах. По-перше, як уже відзначалося, між рівнем цін (і номінальним національним доходом у цілому) і грошової маси немає тісного зв'язку. Остання порушена нестабільністю швидкості звертання грошей, що є прямим наслідком нестабільності попиту на гроші. По- друге, при зміні грошової маси в умовах неповної зайнятості в основному змінюється реальний національний доход, а не рівень цін. Точніше кажучи, при описі впливу зміни пропозиції грошей на ціни необхідно виділяти два типи інфляції, помірну і справжню. Помірна інфляція виникає при одночасному росту і реальному доході, і цін. Справжня інфляція починається після досягнення повної зайнятості. Для економіки шкідлива тільки справжня інфляція; що ж стосується помірної інфляції, то вона неминучий супутник організовуваного урядом збільшення реального доходу і зайнятості.
На відміну від неокласичної моделі, у теорії Дж. М. Кейнса ринок праці відіграє пасивну роль. Рівень зайнятості визначається не автономним функціонуванням ринку праці, а обсягом ефективного попиту. При цьому функція попиту на працю не є функцією граничної продуктивності праці, як це мало місце в неокласичній теорії.
Висновки
Глибоке розуміння суті минулих та сучасних економічних теорій потребує з(ясування джерел їхнього зародження та розвитку. А знання цього всьго дає змогу розуміти та формувати економічну політику держав, в основу яких беруться ті чи інші економічні теорії.
Як писав один з економістів, що сучасна теорія вкрита рубцями вчорашніх проблем, нині вже вирішених, вчорашніх промахів, нині виправлених, і не може бути повністю зрозумілою, якщо не розглядати її як спадщину минулого.
Економічні проблеми таркаються нас всіх. Ніхто не залишається байдужим до таких категорій, як заробітна плата, податки, безробіття інфляція, паперова волокіта при відкритті та припиненні підприємницької діяльності, митного оформлення вантажів тощо. І якщо переважна кількість населення може не розуміти всього, то спеціалісти, які займаються господарською діяльністю повинні розуміти причини та суть різних економічних негараздів. А щоб уникнути різного роду проблем, то слід чітко сприйняти та використовувати економічні теорії в чистому їх вигляді або в комбінаціїкількох теорій.
Знання історії економічної думки важливе для оволодіння культурою економічного мислення, а також для оцінки економічної ситуації і подальшого розвитку економічних вчень в залежності від вимог сьогодення.
За минулих 10 років незалежності України її економіка бажає бути
кращою. Але протистояння різних політичних сил, гілок влади заважають
розвиватися українській економіці. До сьогодні немає конкретної моделі
розвитку України, яка була б пристосована до наших умов, менталітету тощо.
А якщо немає моделі, то відповідно відсутнє належне законодавство, твереза
податкова та митна політика, належний рівень соціального захисту та інше.
За два останні роки податковий кодекс так і не прийняли, а це говорить про те, що багато підприємств, організацій та ціла низка різних суб(єктів господарської діяльності залишаться “тінізованими” через надмірні податки.
Багато законів протиріччять одні одним, а інші просто не працюють по причині корупції та інших причинах, які потрібно негайно корегувати для забезпечення ефектовності їх дій.
Слід зазначити, що зроблено багато для відродження української економіки, але потрібно зробити ще більше в плані застосування комплексу економічних важелів управління народним господарством на високому державному рівні, а громадяни зроблять все необхідне на своєму рівні, але їм потрібно створити належні умови з чітко визначеними правилами гри.
Сучасний стан української економіки знаходиться навіть ще не на першому етапі свого розвитку, а в зародковому стані і це природно. Тому що будь – яка хвороба, незалежно від її стадії, миттєво не лікується, а тим більше економічна і ще тривала.
Список джерел та використаної літератури
1. Економіка: теоретичні основи. Підручниук. Частина 1./ Редакція і підготовка до друку – канд. екон. наук, доцент Ковальчук В. М. –
Тернопіль: Астон, 1997. – 204 с.
2. Економіка: теоретичні основи. Підручник. Частина 2. / Редакція і підготовка до друку – канд. екон. наук, доцент Ковальчук В. М.. –
Тернопіль: Астон, 1997. – 152 с.
3. Історія економічних учень: Підручник / Л. Я. Корнійчук, Н. О.
Татаренко, А. М. Поручник та інші; За редакцією Л. Я. Корнійчук, Н.
О. Татаренко. – К.: КНЕУ, 1999. – 564 с.
4. Макконелл К. Р., Брю С. Л. Экономикс: принципы, проблеми и политика.
Пер. с анг. 11-го изд. К, ХАГАР-Демос, 1993. – 785 с.
5. Основи економічної теорії / С. В. Мочерний, С. А. Єрохін, Л. О.
Каніщенко та інші. За редакцією С. В. мочерного. – К.: Вц
“Академія”, 1997. – 464 с.
6. Сірко А. В. Конспект по політичній економії за 2000 рік.
Контрольну роботу виконав: студент 4 курсу спеціальності
“Фінанси та кредит” групи 42 – Ф
Заверюха
Андрій…………………..
м. Вінниця 15 лютого 2002 року
