Антична культура: Давній Рим
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН
Реферат
З курсу: “Українська та зарубіжна культури”
Тема: “Антична культура: Давній Рим”
Студента I-го курсу
1-ої групи відділення МЕВ
Гапєєва Дмитра Сергійовича
Викладач: професор Бураго С.Б.
Київ – 1999
План роботи:
Вступ 3
Історія Риму 3
Критика Римської культури 6
Культура Вілланови у Північній та Центральній Італії. Культура етрусків 6
Культура Риму епохи республіки 9
Культура Римської імперії в період найбільшої могутності 13
Культура Римської імперії III століття 18
313 рік – початок нової епохи 20
Висновок 21
Вступ
Культура римської цивілізації має тисячолітню історію. Її значення для
світової цивілізації важко переоцінити. Латинська мова, яка була носієм
цієї культури, справила вплив на цілу групу мов, так званих романських. Ще
два-три століття тому вона була мовою філософії, науки, медицини,
юриспруденції, релігії і літератури багатьох європейських народів. Ще й
сьогодні більшість наукових, медичних, юридичних термінів – латинського
походження. Таке ж значення мають досягнення римлян в архітектурі,
образотворчому мистецтві, в системі державного і приватного права,
адміністративного управління та форм організації суспільного життя.
Вивчення історії античної, і зокрема римської, культури дає змогу зрозуміти
закономірності розвитку багатьох соціальних та культурних феноменів, робить
можливим більш грунтовний підхід до вивчення й розуміння сьогоднішніх
соціальних і культурних процесів. Події та герої римської культури та
історії осмислюються у зв’язку з цим як культурні символи, що допомагають
глибше розуміти сучасність.
Історію Римської держави традиційно поділяють на три великих періоди:
ранній Рим, або царський період, Римська республіка та Римська імперія.
Вони мають ще і внутрішнє членування. У періоді раннього Риму виділяють
етруську епоху й суто царську, тим більше, що деякі римські царі були
етрусками за походженням. Римська республіка знала три епохи: рання
республіка (кінець 6 століття – 256 рік до нашої ери), епоха великих
завоювань (256 – 130 роки до нашої ери), епоха громадянських воєн та кризи
республіки (133 – 31 роки до нашої ери). В історії римської імперії
вичленовуються дві епохи: рання імперія, або принципат (31 рік до нашої ери
– 2 століття нашої ери), і пізня імперія (3 століття нашої ери – 476 рік).
На мою думку, саме у зв’язку з історичними подіями тих часів слід
розглядати культуру Римської держави, адже хід історії дає поштовх розвитку
(чи занепаду) культури. Отже, коротко розглянувши основні віхи історичного
розвитку Риму, перейдемо до опису культурних процесів, пов’язаних з цими
подіями.
Історія Риму
Рим з’явився як один із землеробських полісів на південній периферії
етруського світу. На протязі 6 століття до нашої ери він був під владою
етрусків. Невелика кількість пам’яток цього періоду є складовою частиною
цивілізації етруського типу. Потім почалася повільна, але тривка експансія
Риму, що знаходився на кордоні двох великих італійських цивілізацій:
етрусків і Великої Греції. Ця експансія привела Рим не тільки до
визволення, але й дозволила йому зайняти ключові позиції в Центральній
Італії.
Частиною Римської культури, безперечно, є легенда про заснування Риму. До
нас дійшли твердження, що Рим був заснований між 754 і 753 роками до нашої
ери латинськими колоністами зі стародавнього міста Альба Лонга[1]. За
легендою, римляни пов’язували заснування Рима з Троянською війною. Легенда
розповідає, що коли загинула Троя, деякі троянці на чолі з Енеєм повтікали
на кораблях до Італії. Вони прибули в Лацій, де заснували місто Альба, в
якому й зацарював Еней. Його нащадок, цар Альби Нумітор[2], був повалений
своїм братом Амулієм. Побоюючись помсти дітей або онуків Нумітора, Амулій
примусив його дочку Рею Сільвію[3] стати весталкою[4]. Жриці богині Вести,
берегині домашнього вогнища, не мали права виходити заміж. Однак у Сільвії
від бога Марса народилися два сини-близнюки, Ромул і Рем. Амулій наказав
кинути їх у Тибр. Але малюки врятувалися: хвиля викинула кошик із дітьми на
берег, де їх вигодувала молоком вовчиця. До речі, саму капітолійську
вовчицю у 6 – на початку 5 століття до нашої ери римляни зобразили у
вигляді бронзової скульптури, яку встановили на Капітолії. Вона відома й по
сьогоднішній день. Потім братів виховував царський вівчар. Врешті-решт
Ромул і Рем довідались про своє походження, вбили Амулія, повернули царську
владу своєму дідові і, зібравши дружину, заснували нове місто на
Палатинському пагорбі, на березі Тибру. За жеребом місто дістало назву
Рим[5] від імені Ромула. Під час побудови міської стіни між братами виникла
сварка, Рем загинув від руки брата. А Ромул став першим римським царем. Він
поділив громадян на патриціїв і плебеїв, усе населення – на курії і створив
військо.
Легенда розповідає,що першими жителями Рима були юнаки – супутники Ромула
та його дружина. Сусідні общини з недовірою ставилися до нових поселенців і
не хотіли одружувати з ними своїх дочок. Тоді Ромул улаштував свято, на яке
запросив сусідів-сабінів. Під час бенкету римляни викрали дівчат-сабінянок.
Сабіни пішли війною на Рим, але сабінянки зуміли помирити своїх батьків і
чоловіків. Як наслідок злиття латинської і сабінської общин утворилась
єдина Римська держава, в якій стали спільно правити два царі – Ромул і
сабінянин Тит Тацій.
Другий римський цар, сабінянин Нума Помпілій, затвердив культи богів і
зорганізував жрецькі і ремісничі колегії. Наступний цар, Тулл Гостілій,
зруйнував Альбу Лонгу і переселив її жителів до Рима. Його спадкоємець Анк
Марцій побудував міст через Тибр і заснував у гирлі річки першу римську
колонію – Остію.
Потім, за римською традицією, в Римі правили ще три царі, етруски за
походженням. Тарквіній Давній побудував у Римі перший цирк, храм на
Капітолії і підземний стічний канал – Велику клоаку, що існує дотепер. Його
наступник Сервій Туллій провів важливі соціальні реформи і встановив
довкола міста міцну кам’яну стіну. Останнього, сьомого, царя Тарквінія
Гордого вигнало з Рима повстале населення. Від цієї події 510 року бере
початок історія Римської республіки.
Спеціальне вивчення легенд про ранній Рим і зіставлення їх із результатами
археологічних та лінгвістичних досліджень привели вчених до висновку, що
відомості античних письменників у цілому заслуговують на довіру. Тепер
визнано, що антична традиція містить поряд із вигадками і спомин про
реальні історичні події та особи. Наприклад, достовірні у своїй основі
відомості про етнічний склад населення на території майбутнього Рима,
зв’язок цього населення зі Східним Середземномор’ям ( греки, фінікійці,
етруски ), приблизний час виникнення Рима, зв’язок перших римських
поселенців з Альбою Лонгою, злиття латинської і сабінської общин у Римі,
загальні уявлення про діяльність перших римських царів, про етруське
правління в Римі наприкінці царського періоду тощо.
На протязі 3 століття до нашої ери Рим утверджується як головна сила, що
підпорядкувала собі весь Апеннінський півострів, включаючи і Етрурію, яка
на той час вже вичерпала свій історичний потенціал, та більшість полісів
Південної Італії. До кінця 3 століття до нашої ери Рим стає великою
середземноморською державою. Підкоривши в останній чверті 3 та в першій
половині 2 століття до нашої ери Карфаген, Рим став керівною силою в
Центральному та Західному Середземномор’ї. В 2 та 1 століттях до нашої ери
Рим підкоряє собі багаті землі елліністичної Греції, Єгипту і Малої Азії.
Рим зростав, будуючи легендарні дороги і починаючи торгівлю з сусідніми
країнами. Життя в ньому було досить гідним, але жителі Риму прагнули
більшого. Вони створили величезні легіони, щоб підкорити собі нові землі.
Імперія ставала сильнішою, і ніхто вже не міг зупинити Рим. Захоплені у
полон війська противника ставали рабами, яких купували багаті міщани,
насолоджуючись усіма радощами життя в Римі. Але не кожен римлянин жив у
такій розкоші. Це призводило до повстань голодних нижчих класів. Але Рим
вижив. Як доказ його величі, були збудовані величезні арени, де проходили
захоплюючі небезпечні змагання (битви гладіаторів, кінний біг, поєдинки
рабів з левами тощо). Все це було неодмінними атрибутами римського побуту.
На протязі 1 століття до нашої ери складається велика римська латиномовна
література, закладаються основи власного римського образотворчого мистецтва
й архітектури.
На рубежі старої і нової ери Рим перетворюється на величезну світову
державу. Старий полісний устрій вступає у непорозуміння з тими завданнями,
які необхідно було розв’язувати у рабовласницькій країні. На зміну
полісному республіканському устрою приходить імперія. Так з 1 століття
нашої ери починається заключний етап розвитку античного Середземномор’я.
Період з 1 по 5 століття нашої ери – епоха останнього розквіту античної
культури. У 476 році нашої ери могутня Римська імперія впала під натиском
напіводягнених голодних варварів, ставши жертвою своєї власної необачності,
