Фреге, У. Куайн, М. Хайдегер, О.Ф. Лосєв), по-друге, конкретним ставленням
до зв'язку речей та понять. Трикутник Огдена-Річардса є істинним лише для
остенсіональних, предметне орієнтованих найменувань [22:29-31].
Семіотичний трикутник важко застосовувати і по відношенню до складних
слів, оскільки об'єм денотата, що позначений композитом значно ширший
завдяки наявності двох або більше ономасіологічних ознак.
Визначення місця та меж композита у ряді інших номінатем є однією з
проблем номінації. На думку більшості лінгвістів, композити посідають
проміжне місце між простими словами, похідними одиницями та ідіоматичними
сполученнями. Л.Ф. Омельченко та М.М. Полюжин зазначають, що похідне слово
(дериват) використовується як у широкому значенні (на противагу терміну
"просте", "непохідне" слово), так і в більш вузькому - для ідентифікації
словотворчої структури афіксальних похідних, а також складних та
складнопохідних (складно-суфіксальних) вторинних одиниць номінації,
утворень, що виникли внаслідок дії конверсії, телескопії, а також внаслідок
лексикалізації синтаксичних конструкцій [19:6]. В.В. Виноградов визначав
словоскладання як "своєрідний тип словотворення, синтактико-морфологічний.
Питання про співвідношення
основ, про порядок їх зчеплення виводить цей тип словотворення за межі
правил утворення простих похідних слів" [3:208]. Складне слово як об'єкт
аналізу принципово відрізняється від інших об'єктів лінгвістичного аналізу,
в тому числі і від похідних слів - афіксальних та конвертованих [17:15]
Відсутність чіткої та стабільної межі між різними за статусом номінатемами
мовного типу зумовлює існування маргінальних явищ з рухомими межами, що
включають слова, які поєднують у собі якості маргінальних класів.
Підхід до словотворення з ономасіологічної точки зору означає, що "на
перший план за своєю важливістю мають бути винесені номінативні ознаки".
Щоб складне слово вважалося складним, "мовленнєвий вираз із декількох
композитних слів або основ повинен бути цілісною одиницею номінації, в яку
неможливо вклинити інші повнозначні одиниці, і яка моделюється для
вираження певного словотворчого значення певним формальним засобом" [12:4].
Г.В. Арнольд пропонує чотири основних типи критеріїв композитності
різних рівнів (фонологічні, морфологічні, синтаксичні, графічні),
відмічаючи, що для виділення складного слова в загальну групу номінативних
одиниць недостатньо критеріїв одного рівня або типу, лише врахування двох-
трьох критеріїв у комплексі здатне всебічно характеризувати
особливості композитів [10:46].
О.С. Кубрякова вважає, що "опис морфологічних структур складних слів
повинен починатися із встановлення тих обмежень, які накладаються в мові,
що вивчається на частиномовний характер слів, що ступають у сполучення"
[10:7]. Вона також зазначає, що "утворення багатьох типів похідних можна
представити як процес перетворення типових та стандартних суджень про
предмет в однословні номінативні знаки" [15:292].
В цілому приймаючи концепцію О.С. Кубряковой О.Д. Мєшков підкреслює
важливість семантичного критерію, який проводить "необхідні розмежування
між проблемами словотворення та словоскладання" [17:13].
Беручи до уваги положення про сукупність композитних ознак 0.0.
Селіванова розглядає 4 критерії композитної номінації: денотативний та
семантичний критерії, критерій синтаксичної цілісності а також критерій
лексико-граматичної єдності слова [10:46].
На основі даних критеріїв 0.0. Селіванова визначає композит як
"номінативну одиницю, певну частину мови, що складається з двох або більше
мотивуючих основ, які граматично не узгоджені і репрезентують семантику на
основі уявлення про об'єднання позначених ними понять, які вибираються
номінатором на базі уявлення про референт" [10:47].
На думку О. О. Селіванової поряд з композицією синтаксичного виду
існує асоціативна композиція, яка встановлює певні зв'язки між компонентами
композита. Але ці відносини опосередковані низкою асоціатів, що не завжди
досягають синтаксичного рівня [26:26].
Абсолютизувати синтаксичність словотворення означає повністю відкинути
невербальне мислення, в той час як існування пакетів інформації
досимволічних одиниць та невербальних частин концептуальної системи є
незаперечним фактом лінгвістики та когнітивної науки [10:52].
Когнітивне моделювання призводить дослідників до різних варіантів
структур репрезентації знань. Серед різноманітних розробок когнітивних
моделей найбільш розповсюдженим та прийнятним, таким, який відповідає меті
когнітивно-ономасіологічного аналізу вважається фрейм - фіксована система
параметрів, які описують об'єкт або подію [23:101], це "особлива
організація знання, яка складає необхідну попередню умову нашої здібності
до розуміння тісно пов'язаних між собою слів" [29:54]. С.А. Жаботинська
називає фрейм сітковою моделлю за умов надбання значущості не тільки його
елементами (слотами), але й відношеннями між ними [7:15]. Фрейм
препозитивного типу є найбільш прийнятним засобом концептуального
моделювання композитів [10:55-56].
У розв'язанні проблеми когнітивно-лінгвістичної природи
найменування особливу увагу привертає наукова спадщина 0.0. Потебні.
Концепція внутрішньої форми, зв'язку слова та думки стала підґрунтям
сучасного пояснення номінаційних процесів як переходу від індивідуальних
чуттєвих образів до формування уявлення шляхом спільної практичної
діяльності мовців [22:29-31].
Поряд з ВФ як ланкою номінативного механізму ономасіологія оперує
поняттям "ономасіологічна структура" (ОС), введеним у науковий обіг у 1962
p. M. Докулілом та розробленим О.С. Кубряковою. Спираючись на дефініцію ОС
як поєднання ономасіологічної ознаки (мотиватора) та ономатологічного
базису (форманту), О.С. Кубрякова доповнює її ще одним компонентом-
предикатом (або зв'язкою). Подібна інтерпретація ОС не відповідає її
завданням у сучасній номінатології, не відображає всього спектру ознак
номінатем [22:35], не притаманна значній частині похідних, складних і
складнопохідних найменувань, не виявляє всього спектру їх номінативних
властивостей, які необхідні для реалізації ними лінгво-дискурсивного
завдання [23:29]. Асоціативне утворені найменування потребують такої
інтерпретації ОС, яка б презентувала асоціативні зв'язки мотивуючих ознак з
властивостями поняття [22:25].
Використання для аналізу номінативного механізму саме поняття ОС в її
новому висвітленні, що орієнтоване на відтворення всього мотиваційного
процесу вибору мотиваційних ознак з концептуальної структури поняття, яке
інтеріоризує властивості референту, може довести існування асоціативної
номінації зокрема асоціативного різновиду композиції [10:50-51].
Об'єднання підходів від слова до думки і від думки до слова враховуючи
моделі породження номінативної одиниці обумовлює пошук методики пояснення
способу створення тієї чи іншої ономасіологічної структури. До цього часу
таке пояснення будувалось на реконструкції та аналізі мотивуючої дефініції,
словосполучення або словотворчого тлумачення, а також опис кореляції або
аналогії похідного слова з породжуючим або одноструктурним. Проте в рамках
когнітивної
ономасюлогії така інтерпретація ономасіологічної структури виявляється
недостатньою: її реконструкція повинна мати когнітивну орієнтацію і
виявляти, на основі якої когнітивної структури, яким чином і чому
формується номінативна структура найменування, як пов'язана ця структура за
значенням і репрезентованим нею ментально-психонетичним комплексом (МПК)
[23:109], розробленим 0.0. Селівановою в монографічній роботі "Когнітивна
ономасіологія". Виявлення реляцій мотиватора з компонентами МПК та іншими
МПК в свідомості носіїв мови дає можливість встановити семантичні зсуви та
виведення значень слів [24:4].
Таким чином, питання про проекцію композита на його концептуальну
модель ускладнюється необхідністю врахування багатомірних зв'язків,
які співвідносять концепт з референтом та з іншими концептами. ОС є
результатом вербалізації фрагмента певної концептуальної моделі, що
інтеріорізує певні ознаки референта.
Вибір ознак, які проявляються в мотивованих словах та які комбінуються
з ономасіологічним базисом, детермінується рядом факторів, а саме : а)
початковою інтонацією мовця (номінатора) як результатом свідомості
суб'єкта; б) наявністю в концептуальній системі номінатора ментальної
структури, яка представляє його знання десигната (наукове, наївне, образне
або асоціативне); в) регулярністю зв'язків у системі мови, які закодовані в
ментальному лексиконі, до яких звертається номінатор в процесі створення
найменувань на основі аналогії системних та асистемних принципів; г) вимог,
висунутих контекстом та дискурсом на процес найменування об'єкта.
0.0. Селіванова називає чотири перерахованих фактора
детермінантами номінативного процесу: антропоцентричною, когнітивною,
лінгвістичною, контекстуально-комунікативною [34].
2.2. Ономасіологічне узгодження як феномен тексту
Вивчення ОС та функціонування композитів в англійській та
американській художній прозі передбачає розгляд складних найменувань та їх
складових у тексті одночасно в їх зв'язку зі структурою поняття та самим
процесом номінації.
Розгляд структури поняття, його складових становить семантичний аспект
дослідження, розгляд організації номінації - його ономасіологічний аспект.
Складні найменування, як і інші номінативні одиниці, слід розглядати в
