єдності, як мінімум, двох вищезгаданих аспектів.
Ставлячи нові завдання перед словотворенням в аспекті його участі в
утворенні текстової зв'язності, 0.0. Земська зазначає: "Похідне слово, що є
одиницею, якій притаманне певне лексичне значення, і водночас структурою з
дериваційним значенням, слугує засобом когезії, здійснюючи текстові зв'язки
між словами на основі семантики, з однієї сторони, та на базі більш
узагальненого (дериваційного) значення, з іншої" [25:16].
Традиційно в лінгвістиці тексту роль словотворчої структури
обмежувалась аналізом простого морфемного повтору, що розглядався як засіб
збільшення інформаційно-естетичної ємності художнього тексту в трьох
варіантах: анафоричному (повтор префіксу), медіальному (кореню),
епіфоричному (суфіксу).
Спрощення значущості номінативного плану тексту до рівня структурних
компонентів слів знижує ефективність аналізу зв'язку словотворення та
тексту. Поза увагою залишається розгляд мотивів, цілі використання
словотворчих (твірних) засобів. Розгляд у словотворенні всього механізму
утворення слова проблематично, оскільки словотворення звертає увагу на
поверхню явища, не торкаючись мислення (самого механізму).
Вступ сучасних лінгвістичних досліджень у "когнітивну парадигму",
тобто аналіз концептуального моделювання мовних та мовленнєвих явищ,
обумовлює використання при вивченні номінативної організації тексту
поняття "ономасіологічна структура" (М. Докуліл, О. С. Кубрякова) з якісно
новим наповненням, як результату складних розумових операцій створення
поняття про референт та вербалізації його на основі певних мотивуючих
ознак. ОС актуалізує не лише словотворчий потенціал мови, але й зв'язок
його зі структурою поняття, знань про референт, репрезентуючи весь процес
номінації [25:16-17].
Використання при вивченні номінативної організації тексту поняття
ономасіологічна структура дозволяє встановити, що композитна номінатема у
тексті/дискурсі реалізує особливий тип номінативних, семантичних смислових
зв'язків з концептом - ономасіологічне узгодження. 0.0. Селіванова визначає
даний тип зв'язку як дублювання всього лінгво-ментального механізму
створення комунікативної одиниці або її складових у тексті [10:54].
Ономасіологічне узгодження має декілька аспектів репрезентації в
тексті, які доповнюють один одного, кооперуються для досягнення
прагматичної заданості. Семантичний аспект ономасіологічного узгодження є
визначальним, проявляючись в спільності значення номінативне співвіднесених
одиниць. Узгодження номінативних структур текстових одиниць може підключати
до загального семантичного плану варіанти значень, тим самими
опосередковуючи переплетення первинного та вторинного (метафоричного)
планів тексту. Такі можливості ономасіологічного узгодження можуть
визначати виникнення в однієї з номінативних одиниць оказіонально
переносного значення на боці псевдо мотивації з метою комічного. Крайня
форма подібної семантичної трансформації утворює ефект каламбуру. На фоні
ономасіологічного узгодження може здійснюватись перетворення семантики
слова: прямого значення в метафоричне, а потім метонімічне. Цим
ономасіологічне узгодження орієнтоване на принципи семантичної
еквівалентності доповнення, переносу, контрасту, наближення нуля тощо
[25:20].
Семантичний аспект ономасіологічного узгодження взаємодіє зі
смисловим, який детермінує загальний фон реалізації змістовно-фактуальної,
підтекстової та концептуальної інформації [6:27]. Смисловий аспект
ономасіологічного узгодження апелює до за текстових зв'язків, образного
мислення читача, досвіду, асоціативних полів: виявляє себе в повторах
моделі утворення номінативних одиниць. В художньому тексті ономасіологічне
узгодження поліфункціональне, що виявляється в його взаємодії з різними
текстовими категоріями.
Поліфункціональність ономасіологічного узгодження дозволяє
розглядати його як міжкатегоріальну сутність, що забезпечує номінативну
цілісність "тексту як імені" та комунікативну спрямованість макрознаку. На
думку 0.0. Селіванової, ономасіологічне узгодження може претендувати на
статус текстової категорії [25:16], тому що способом його існування є
організація номінативної сторони тексту [10:56].
Поширюючись у тексті ономасіологічне узгодження може набувати
глобального характеру, концептуалізуватися, ставати основою формування
образів, типів та характерною рисою авторської чи персональної мовної
особистості, сприяти ефективності дискурсу [22:39].
Категоріальна сутність ономасіологічного узгодження, його типологія та
множинність функцій в архітектоніці текстового цілого стають
характеризуючою особливістю авторської мовної особистості [25:24].
2.3. Поняття композитної рамки
Надлишок номінативних засобів, що є результатом ономасіологічного
узгодження композита з текстом можна знайти у фрагментах тексту різної
довжини та конфігурації. Дані фрагменти текстів називаються композитними
рамками (термін 0.0. Селіванової) [10:56].
Композитна рамка (КР) є "уривок тексту або їх сукупність, у межах яких
відбувається семантико-смислове та ономасіологічне узгодження композита або
його кореневих компонентів з одиницями тексту, тобто
своєрідний контекст складного слова" [26:232]. КР має три аспекти:
семантичний, смисловий та ономасіологічний.
Семантичний аспект представлено семною ітеративністю композита, його
ономасіологічних ознак і контексту, що зумовлено можливими валентними
ознаками мотивуючих основ або їх поєднанням, а також референційними
особливостями тексту. Референційні особливості тексту полягають у поєднанні
первинного та вторинного (метафоричного) планів, дійсності та її
авторського образного сприймання [26:232-233].
Смисловий аспект КР зумовлено текстовим або позатекстовим зв'язком
значення складного слова, його ономасіологічних ознак із загальним змістом
уривка, авторською інтенцією, що часом підтримується і семною ізотонією
оточення. Цей аспект може мати ситуативний, пояснювальний та асоціативний
характер. Ономасіологічний аспект майже завжди існує як частка
семантичного, тому що семна ітеративність (когезія) може актуалізуватися у
номінативних повтореннях або мотивуючих основ композита, або їх
синтаксичних дериватів та споріднених слів, що дозволяє з більшою мірою
точності встановити значення центру КР [26:235].
Величина композитної рамки може бути різною - від одного речення до
розділу або тексту. Довжина КР обумовлена глибиною, а також видом
зв'язності, концептуальною значущістю елементів, їх залученістю до міні-або
макрофункціональних завдань [10:82].
На думку 0.0. Сенліванової, ономасіологічне узгодження композитів з
текстовим оточенням полягає в номінативному повторенні компонентів ОС та
ономасіологічного механізму утворення композита у відрізках тексту різної
довжини.
Залежно від засобів семантично-смислового узгодження складного слова з
текстовим оточенням, від наявності його ономасіологічних зв'язків КР
диференціюються на декілька різновидів [26:235-236].
Дослідження КР різних типів дозволяє зробити висновок про те, що
композити в художньому творі виконують не тільки номінативну функцію,
але й слугують засобами текстової зв'язності, сприяють передаванню трьох
типів інформації (за І.Р. Гальперіним): змістовно-фактуальної, змістовно-
концептуальної та змістовно-підтекстової, інтегрують основні текстові
категорії. Композит орієнтує фрагменти тексту емотивне та функціонально-
стилістично, створює ономасіологічне узгодження у межах КР.
ВИСНОВКИ ДО ДРУГОГО РОЗДІЛУ
Дослідження номінативної специфіки композитів потребує перш за все
визначення меж композита у ряді номінатем. Більшість лінгвістів визначають
його місце як проміжне між простими словами і похідними одиницями та
ідіомами. Різні дослідники виділяють різні групи критеріїв композитності, а
також різні види композицій, серед них синтаксичний та асоціативний вид,
які можна відобразити схематично за допомогою моделей.
У результаті розробки когнітивних моделей був запропонований та
розроблений фрейм,, як одна із структур репрезентації знань. У дослідженні
номінативного механізму поряд із семіотичним трикутником Огдена-Річардса та
формально-семантичними моделями значну роль відіграє поняття
ономасіологічної структури, що поєднує ономасіологічні ознаки,
ономасіологічний базис і предикат. Певна реконструкція ономасіологічної
структури відбувається в процесі виявлення відношень мотиватора з
композитом ментально-психонетичного комплексу.
Поняття ономасіологічного узгодження виражає особливий тип
номінативних, семантичних та смислових зв'язків композиту з концептом.
Ономасіологічне узгодження є поліфункціональною між категоріальною
сутністю, яка має декілька репрезентацій у тексті.
Певним контекстом композиту, результатом його ономасіологічного
узгодження з текстом є композитна рамка, представлена декількома
різновидами.
РОЗДІЛ III Конфігурації композитних рамок
Існує декілька різновидів композитних рамок, які розрізняються в
залежності від способів семантико-смислового узгодження композитів з
текстом і від наявності номінативних зв'язків. 0.0. Селіванова у своїй
монографії [26:236-244] виділяє дев'ять різновидів композитних рамок
(дослідження проводилось на матеріалі російської і української художньої
