Відповідальність співучасників, які діють в організованій групі або злочинній організації, вирішується таким чином: а) організатор злочину несе відповідальність за усі злочини, вчинені будь-яким співучасником цієї групи за умови, якщо вони (ці злочини) охоплювалися умислом організатора; б) решта співучасників (учасників групи) несуть відповідальність за ті злочини, в підготовці або у вчиненні яких вони брали участь; в) дії усіх цих співучасників кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинення даного злочину злочинною організацією або організованою. Тобто, особливість уголовної відповідальності співучасників за організовану злочинну діяльність полягає в тому, що створення такої групи (організації) містить в діях співучасників закінчений злочин (ст. 69, 691 та ст. 1876 КК). Але учасники злочинної організації несуть уголовну відповідальність лише за ті злочини, в яких вони особисто брали участь. Ті особи, які не брали безпосередньої участі в якомусь окремому злочині, підлягають відповідальності лише за членство в цій групі (організації).
При простій співучасті, тобто при співвиконавстві, усі співучасники несуть відповідальність за тією статтею Особливої частини КК, яка передбачає вчинений ними злочин.
При співучасті з розподілом ролей питання про відповідальність
вирішується таким чином: а) виконавець (співвиконавці) відповідають затією статтею Особливої
частини КК, яка передбачає відповідальність за вчинений ними злочин; б) решта співучасників (організатори, підмовники, пособники)
відповідають за злочин, який вчинив виконавець (співвиконавець); в) у зв'язку з цим дії усіх співучасників, за винятком виконавця
(співвиконавців), кваліфікуються за тією статтею Особливої частини КК, за
якою кваліфіковані дії виконавця, але з обов'язковим посиланням на
відповідну частину ст. 19 КК.
Отже, кваліфікація діяння співучасників у принципі завжди визначається діями виконавця, за винятком деяких випадків, про що буде сказано нижче.
При вирішенні питання про відповідальність співучасників слід
враховувати обставини, що посилюють або пом'якшують відповідальність, але
характеризують лише особу співучасника, навіть якщо решта співучасників
знали про їх наявність. Вони можуть бути поставлені за вину лише тому
співучаснику, на боці якого вони є. Інакше кажучи, «особисті» обставини
(наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність
інших співучасників.
Згідно з ч. 7 ст. 19 КК, крім усіх інших обставин, суд, призначаючи покарання співучасникам, повинен обов'язково враховувати характер і ступінь участі особи в злочині.
Характер участі — це та роль, яку виконує співучасник у злочині (чи був він співвиконавцем або підмовником, чи поєднував він в одній особі кілька ролей тощо).
Ступінь участі — це ступінь інтенсивності, вираженості тієї чи іншої ролі при вчиненні злочину. Інтенсивність тієї чи іншої ролі може бути різного ступеня і цю обставину має ураховувати суд, визначаючи конкретну міру покарання співучаснику. Так, можна бути активним посібником, а можна сприяти вчиненню злочину під впливом погроз, шантажу, примусу. Очевидно, що ступінь участі цих посібників у злочині різний, що й повинен ураховувати суд[16].
3.3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть
Крім розглянутих загальних виникає й низка так званих спеціальних питань відповідальності за співучасть. До них відносяться:
1) Посередня винність (або посереднє заподіяння чи посереднє виконання). Має місце там, де фактичним (так би мовити, фізичним) виконавцем злочину виступає особа, яка не підлягає кримінальній відповідальності внаслідок неосудності або недосягнення віку кримінальної відповідальності.
В таких ситуаціях особа, яка фактично вчиняє злочин, не несе кримінальної відповідальності внаслідок її неосудності або недосягнення певного віку. Відсутня в таких випадках і співучасть у злочині. Так званий підмовник або посібник чи організатор, тобто особи, які використовують неосудного або особу, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, розглядаються як виконавці вчиненого злочину. Тут особа, яка фактично вчинила злочин (тобто неосудний або малолітній), виступає своєрідним знаряддям чи засобом вчинення злочину.
2) Співучасть у злочинах з спеціальним суб'єктом. Такі злочини
характерні тим, що їх можуть вчинити лише особи, наділені ознаками
спеціального суб'єкта. У Загальній частині КК питання відповідальності
спеціяльного суб’єкта не вирішена, вона передбачена лише щодо військових
злочинів. Так, в ч. 3 ст. 231 КК зазначається, що співучасть у військових
злочинах осіб, не згаданих в цій статті (тобто не військовослужбовців),
тягне відповідальність за відповідними статтями цієї глави, тобто глави
Особливої частини КК про військові злочини.
Теорія і практика поширюють це положення й на інші злочини з
спеціальним суб'єктом, вважаючи, що особи, які не є спеціальними
суб'єктами, можуть виступати як співучасники злочинів з таким суб'єктом.
Виконавцем цих злочинів може бути тільки спеціальний суб'єкт. А
організатором, підмовником, посібником можуть бути й інші особи, не
наділені ознаками спеціального суб'єкта. Щоправда, іноді об'єктивна сторона
таких злочинів описується в законі (диспозиції) так, що вона не виключає як
співвиконавців (субсидіарних суб'єктів) і осіб, які не є спеціальними
суб'єктами. Наприклад, при згвалтуванні співвиконавцем цього злочину може
бути і особа жіночої статі. Це прямо випливає з характеру об'єктивної
сторони цього злочину — вона полягає не тільки в статевих зносинах, а й у
застосуванні насильства чи погроз до потерпілої. З цих положень можна
сформулювати кілька висновків: а) суб'єктом злочину з спеціальним суб'єктом може бути лише особа,
якій властиві ознаки спеціального суб'єкта (наприклад, суб'єкт одержання
хабара — це тільки службова особа, ознаки якої описані в ст. 164 КК); б) що виконавцем злочину з спеціальним суб'єктом може бути тільки цей
спеціальний суб'єкт; в) спираючись на положення ч. 3 ст. 231 КК, з якої визнається
можливість співучасті у військових злочинах осіб, які не є їх суб'єктами,
поширюється це положення і на решту злочинів, в яких передбачено вчинення
злочинного діяння спеціальними суб'єктами; г) особи, яким не властиві ознаки спеціального суб'єкта, можуть
виступати як організатори, підмовники або пособники того злочину,
виконавцем якого є спеціальний суб'єкт; д) співучасники несуть відповідальність за тією статтею КК, яка
передбачає вчинення злочину виконавцем — спеціальним суб'єктом. е) якщо злочин з спеціальним суб'єктом характеризується тим, що
частина його об'єктивної сторони може бути виконана особою, яка не є
спеціальним суб'єктом, остання підлягає відповідальності як співвиконавець
(наприклад, жінка, яка за допомогою фізичного насильства або погроз сприяє
насильнику у вчиненні згвалтування, несе відповідальність як співвиконувач
злочину, передбаченого ст. 117 КК).
3) Провокація злочину. Це така ситуація, коли особа підмовляє
(провокує) виконавця або інших співучасників на вчинення злочину з мстою
його наступного викриття.
Так, судовій практиці відома справа, коли охоронник підсобного господарства підмовив двох робітниць вчинити крадіжку з поля зібраної напередодні кукурудзи. Коли вони пішли на поле і стали навантажувати лантухи з кукурудзою, він підняв стрілянину і затримав їх за допомогою інших охоронників, які поспішили на постріли. Як було встановлено, охоронник хотів показати начальству свою старанність і зовсім не мав наміру брати участь в крадіжці кукурудзи. Він діяв з мєтою наступного викриття виконавців.
Провокація злочину розглядається як співучасть в тому злочині, який спровоковано, оскільки різниця в мотивах у провокатора та інших співучасників не має значення для притягнення їх до відповідальності.
4) Ексцес виконавця. Для того, щоб співучасник був притягнутий до відповідальності за злочин, вчинений виконавцем, він повинен бути поінформований про злочинні наміри виконавця. Між співучасниками повинна мати місце згода на вчинення конкретного злочину. Але практика стикається з випадками, коли окремі співучасники виходять за межі цієї згоди. Наприклад, пособник і підмовник просили виконавця лише побити потерпілого, а виконавець вбив жертву. У цьому випадку й говорять про ексцес (вихід за межі задуманого) виконавця.
Ексцес виконавця має місце там, де виконавцем вчинені такі злочинні
дії, які не охоплюються ні прямим, ні непрямим умислом інших співучасників.
Ним вчинені дії, які виходять за межі домовленості, що була досягнута між
ними. Отже, ексцес виконавця має місце там, де решта співучасників не
передбачали, не бажали і не допускали вчинення тих злочинних дій, які
вчинив виконавець.
Розрізняють два види ексцесу: кількісний і якісний. Ця різниця має певне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію, зокрема і на кваліфікацію дій виконавця.
Кількісний ексцес має місце тоді, коли виконавець, розпочавши вчинювати той злочин, що був задуманий співучасниками, вчиняє дії однорідного характеру, але більш тяжкі. Тут задуманий співучасниками злочин начебто «переростає» в більш тяжкий. Наприклад, співучасники домовилися вчинити крадіжку, а виконавець вимушений був застосувати насильство при вилученні майна, тому що раптово застав у квартирі потерпілого і тим самим вчинив вже не крадіжку, а грабіж або розбій.
В цих випадках виконавець несе відповідальність за той більш тяжкий злочин, який він вчинив. У наведеному випадку виконавець відповідатиме за розбій (внаслідок застосування ним насильства з мєтою заволодіння майном крадіжка «переросла» в розбій), тобто за ст. 142 КК, решта співучасників відповідатиме за співучасть в крадіжці, тобто за ст. 140 КК з посиланням в разі необхідності на відповідну частину ст. 19 КК.
Якісний ексцес має місце там, де виконавець вчиняє неоднорідний, зовсім інший, ніж був задуманий співучасниками, злочин на додаток до того, який був узгоджений з співучасниками. При такому ексцесі виконавець відповідає за правилами реальної сукупності злочинів: за задуманий і вчинений за згодою співучасників злочин і за той злочин, що став наслідком його ексцесу. Наприклад, виконавець, увійшовши в квартиру, раптово застав там її господарку і, застосувавши насильство, згвалтував її. У цьому випадку він вчинив два злочини (крадіжку і згвалтування), співучасники ж відповідатимуть тільки за крадіжку.
Таким чином, співучасники як при кількісному, так і при якісному ексцесі виконавця відповідальності за ексцес не несуть (оскільки цей злочин не охоплювався їх умислом). Вони відповідають лише в межах згоди, що відбулася між ними, тобто за той злочин, що був ними спільно задуманий.
Останнім часом поняття ексцесу виконавця намагаються підмінити більш
широким поняттям — ексцесу співучасника, вважаючи, що «автором» ексцесу
може бути не тільки виконавець злочину, а й будь-який інший співучасник.
При цьому, однак, не ураховується, що стосовно ексцесу (до того злочину,
який якраз і складає зміст ексцесу) будь-який співучасник є виконавцем,
оскільки саме він вчиняє дії, що утворюють об'єктивну сторону злочину, що є
наслідком ексцесу. Тому правильно говорити не про ексцес співучасника, а
про ексцес виконавця.
