Наприклад, виконавець повинен був підпалити будову і знищити її, однак був затриманий на місці злочину. Його дії (замах на підпал) кваліфікуються за ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК, а дії решти співучасників — за відповідною частиною ст. 19, ч. 2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК. Або, наприклад, виконавці, які входили в організовану групу для вчинення вимагання, були затримані.
Встановлено, що якийсь громадянин, який не входив у групу, заздалегідь обіцяв їм надати автомашину з тим, щоб після вчинення злочину вони зникли з міста події. Дії виконавців, які створили організовану групу, утворюють собою готування до злочину (в нашому випадку — створення умов для вчинення вимагання) і повинні кваліфікуватися за ч. 1 ст.17 і ч. З ст. 144 КК
(готування до вимагання організованою групою). Пособник несе відповідальність за ч. б ст. 19, ч. 1 ст. 17 і ч. 3 ст.144 КК (пособництво в готуванні до вимагання організованою групою).
6) Невдале підмовництво або пособництво. Має місце там, де можливий
(ймовірний, потенційний) виконавець відхиляє пропозицію вчинити злочин
(брати участь у вчиненні злочину), яка може виходити від підмовника,
пособника або навіть організатора. Наприклад, підмовник умовляє виконавця
вчинити вбивство, обіцяючи за це грошову винагороду. Однак виконавець
відхиляє цю пропозицію підмовника, не погоджується з ним, хоча б тому, що
боїться викриття і майбутнього покарання. Внаслідок цього тут не може бути
й мови про співучасть. Тому відповідальність за правилами про співучасть
тут виключається, ст. 19 КК застосована бути не може. У подібних ситуаціях
потенційний (ймовірний) виконавець кримінальної відповідальності не несе, а
решта співучасників відповідають за готування до злочину, який вони
задумали вчинити, тобто за ч. 1 ст. 17 КК і відповідною статтею Особливої
частини КК, оскільки їх діяльність по підшуканню співучасників є не що
інше, як створення умов для вчинення злочину. В нашому прикладі підмовник
відповідатиме за готування до вбивства.
7) Добровільна відмова співучасників. Чинне законодавство не містить норми про добровільну відмову співучасників. Практика і теорія в цих випадках застосовують положення ст. 18 КК про добровільну відмову. Це означає, що в разі добровільної відмови співучасників злочин не повинен бути доведений до кінця при усвідомленні винним фактичної можливості завершити злочин, закінчити його.
Однак при співучасті діє не одна, а кілька осіб, причому їх дії опосередковані свідомою поведінкою виконавця злочину. Звідси тут застосовуються наступні положення.
1) Добровільна відмова виконавця розглядається за правилами ст. 18 КК і не має будь-яких особливостей у порівнянні з добровільною відмовою особи, яка діє індивідуально.
2) Решта співучасників при добровільній відмові виконавця несуть
відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно
від того, на якій з цих стадій виконавець добровільно відмовився від
доведення злочину до кінця. На практиці мав місце такий випадок. Троє
співучасників домовилися вчинити підпал будови з помсти до її володаря.
Підмовник умовив виконавця вчинити цей підпал, а пособник приготував і дав
виконавцю бензин та інші предмети, необхідні для підпалу. Виконавець,
з'явившись на місце злочину, пристосував усе необхідне для підпалу, навіть
запалив полум'я, і, усвідомлюючи повну можливість вчинити задумане,
підпалювати будову не став, полум'я погасив, тому що побоявся
відповідальності. В цій ситуації виконавець відповідальності не несе
внаслідок ст. 18 КК, а підмовник і пособник від відповідальності не
звільняються. Вони винні в замаху па підпал, тому що дії виконавця були
доведені до стадії замаху. Кваліфікація дій цих співучасників настає за ч.
2 ст. 17 і ч. 2 ст. 145 КК.
3) Організатор, підмовник і пособник звільняються від кримінальної відповідальності у зв'язку з наявністю добровільної відмови лише тоді, коли вони своїми діями (як правило, активними) відвернуть вчинення злочину виконавцем (наприклад, обеззброють його, попередять потерпілого, доставлять виконавця в органи влади тощо). Відмова пособника може виразитися і в пасивних діях. Наприклад, він не надав знаряддя злочину або не вимкнув сигналізацію, внаслідок чого виконавець не вчинив злочин.
В разі добровільної відмови співучасника виконавець та інші співучасники несуть відповідальність за готування до злочину або за замах на злочин, залежно від того, на якій стадії їх діяльність була перепинена.
4) Якщо ж співучасник намагався відвернути той злочин, який повинен був вчинити виконавець, але це йому не вдалося (виконавець все ж таки довів злочин до кінця), то такі дії співучасника розглядаються як дійове розкаяння і оцінюються як пом'якшуюча відповідальність обставина при призначенні судом покарання[17].
Висновки
Підводячи підсумки даной роботи, необхідно ще раз відмітити, що
груповий злочин набагато ефективніший для виконання злочинних намірів.
Поєднання злочинних зусиль кількох осіб набагато перевищує суму їх окремих,
індивідуальних дій. Саме тому груповий злочин набагато більше суспільно-
небезпечний від злочину, вчиненого поодинці. Вершини суспільної небезпеки
сягає організована групова злочинність, яка має ознаки організації.
Широкого поширення зараз одержала організована злочинність. В цілому від 30 до 40% злочинів вчиняється організованими групами, а в деяких особливо тяжких злочинах їх питома вага досягає 2/3. Найчастіше організованими групами вчиняються такі тяжкі і особливо тяжкі злочини, як розкрадання у великих і особливо великих розмірах, розбої, злочинне заволодіння зброєю, рекет, злочинне вимагання, контрабанда, незаконні дії з наркотичними засобами. Має місце й вчинення такими злочинними угрупованнями вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, згвалтувань, захоплення заручників та інших особливо небезпечних посягань. У зв’язку з цим нагальним є всебічне вивчення інституту співучасті. Саме за допомогою інституту співучасті можна визначити відповідальність будь-якої особи, яка брала участь у здійсненні злочину у співучасті.
Список використанної літератури
1. Бажанов М. Г. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск: изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)
2. Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс лекцій.
— К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
3. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
4. Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
5. Уголовный кодекс Украины: Научно-практический комментарий. Под ред.
Яценко С. С., Шакун В. И. – К.: Правові джерела, 1998.
-----------------------
[1] Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс
лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
[2] п.14 постанови Пленуму Верховного суду України від 27 березня 1992 р. —
Постанови Пленуму Верховного суду України. — К., 1995.— С. 100 - 101
[3] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[4] Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс
лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
[5] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[6] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів
і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
[7] п.14 постанови від 27 березня 1992 р. - Постанови Пленуму Верховного
суду України. — К., 1995. — С. 100.
[8] Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в
справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. -
С.22 - 23
[9] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[10] М.Г. Бажанов. Уголовное право Украины. Общая часть. – Днепропетровск:
изд-во «Пороги», 1992 (с. 84-86)
[11] Коржанський М. Й. Уголовне право України. Частина загальна: Курс
лекцій. — К.: Наукова думка та Українська видавнича група, 1996.
[12] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[13] п.33 постанови Пленуму Верховного суду України від 25 грудня 1992 р.
«Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної
власності». — Постанови Пленуму Верховного суду України. — К.,1995. - С.
121.
[14] Постанова президії Херсонського обласного суду від 23 грудня 1988 р. в
справі А. — Практика судів України в кримінальних справах — К., 1993. -
С.22 – 23.
[15] Кримінальне право України. Загальна частина: Підруч. для студентів
юрид. вузів і фак. / За ред. П.С. Матишевського та ін. — К.: Юрінком Інтер,
1997.
[16] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів
і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
[17] Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів
і фак. / За ред. Професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.— X.:
Право, 1997.
-----------------------
Форми співучасті
Складна співучасть (з розподілом ролей)
Проста співучасть (співвиконавство)
Без попереднього змовлення (зговору)
За попереднім змовленням (зговором)
Злочинная організація
Організована група
В елементарній формі
