Альтернативним способом, передбаченим в ст. 153 ККУ, являється використання безпорадного стану потерпілої особи (16% усіх випадків скоєння даного злочину). При використанні безпорадного стану по суті не має насильства, оскільки воно й не потребується, так як потерпіла особа не може чинити опір. Але в цих випадках злочинець взагалі ігнорує волі жертви.
Безпораднім необхідно вважати такий стан, коли особа не дала чи не могла дати згоду на скоєння з нею таких сексуальних дій, передбачених ст. 153 ККУ, внаслідок хворобливого чи іншого стану, що виключає (тимчасово чи постійно) або правильно усвідомити вчинюване, тобто усвідомити значення здійснюваних з нею дій чи керувати своїми вчинками (психічна безпорадність). При цьому мається на увазі тільки фізична або психічна безпорадність, а не матеріальна залежність.
Для того, щоб дії суб’єкта можна було кваліфікувати як скоєні з використанням безпорадного стану потерпілої особи, необхідно встановити, що йому було відомо про наявність такого стану та він використав його для скоєння мужолозтва, лесбіянства чи інші способи задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.
Безпорадній стан може бути розділено на декілька видів.
Так, на думку Б.В.Даніельбека, безпорадність потерпілої особи може мати наступні різновиди:
«а) наявність здорового усвідомлення при фізичній неможливості чинити опір насильнику внаслідок хвороби чи вікових особливостей (малолітства, похилого віку);
б) хворобливий стан усвідомлення, котрий виключає можливість усвідомлення вчинюваних дій;
в) безпорадній стан, тобто повна відсутність сприйняття зовнішніх факторів»20. Проте, оскільки і сам автор зазначеного вище положення вказує, що хворобливий стан усвідомлення та безпритомність може мати місце при одних й тих самих умовах (різноманітного роду захворювання, наприклад, при травмах, алкогольному чи наркотичному сп’янінні), виділення їх в два різних видів безпорадного стану потерпілої особи вважається недоцільним. У зв’язку з цим поділ безпорадного стану на види, запропонований Т.В.Кондрашовою, необхідно визнати більш вдалим. Розраховуючи, що в основу розглядуваної класифікації повинен бути покладено характер безпорадності потерпілої особи, вона розрізняє:
- психічну безпорадність – особа не розуміє чи неправильно оцінює характер вчинюваних з нею дій (у деяких випадках алкогольного сп’яніння, у зв’язку з психічною хворобою, безпритомнім станом, малолітством тощо);
- фізичну безпорадність – нездатність особи чинити опір (у зв’язку з хворобою (окрім психічної), фізичних вад, похилого віку, у деяких випадках алкогольного сп’яніння тощо)21.
Не дивлячись на точність понять, і ця позиція вважається не позбавленою недоліків. Передусім, мова йде про відсутність такого виду безпорадного стану, котрий виникає внаслідок певної обстановки. Тому, на наш погляд, необхідно погодитись з класифікацією безпорадного стану потерпілої особи, запропонованою Л.А.Андреєвою:
- безпорадній стан, до котрого призводить психічна хвороба, коли особа не віддає звіт в своїх діях та не може керувати ними;
- стан фізичної безпорадності;
- стан, при якому безпорадність потерпілої особи обумовлена обстановкою (наприклад, групове скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом у безлюдному місці)22. До цього виду можна віднести емоціональний шок, наляканість тощо. У цих випадках із врахуванням висновку психологічної експертизи стан потерпілої особи може бути визнано безпораднім.
А.Н.Ігнатов зазначаючи, що дана кваліфікація правильно характеризує основні види безпорадного стану, вказує, що в ній не передбачено скоєння сексуальних дій з малолітніми, не охоплюване жодним із запропонованих видів. Крім того, він вважає, що при груповому скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом у безлюдному місці «скоріш необхідно говорити про погрозу, що витікає із обстановки, а не про безпорадній стан потерпілої особи»23. Проте, про це мова йшла вище – говорити про погрозу, яка витікає із обстановки, навряд чи правильно у зв’язку з відсутністю можливості її будь-як охарактеризувати у зв’язку з відсутністю її зовнішнього прояву, в той час як раптове виникнення у потерпілої особи стану нездатності проявити свою волю в умовах кримінальної ситуації може мати місце. Тобто, обстановка скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом може спровокувати виникнення безпорадного стану потерпілої особи без застосування до неї безпосередньо самого насильства, як фізичного, так і психічного, і без будь-яких фізичних або психічних аномалій з боку самої потерпілої особи.
Що стосується малолітнього віку, не охоплюваного, на думку А.Н.Ігнатова, жодним із запропонованих Л.А.Андреєвою видів безпорадності, то вважається, що якщо малолітня особа в силу віку не здатна усвідомлювати значення вчинюваних з нею сексуальних дій або керувати своїми діями, то її стан необхідно відносити до безпорадного (більш вірно буде називати даний вид безпорадності психічним безпораднім станом). Якщо ж малолітня особа усвідомлює значення і характер вчинюваних з нею дій, здатна керувати своїми діями, але з огляду фізичної конституції не має можливості чинити опір, такий її стан необхідно розглядати як один із різновидів фізичної безпорадності (наприклад, наряду із престарілим віком), у зв’язку з чим зроблене Л.А.Андреєвою обмеження сиану фізичної безпорадності лише хворобою необхідно вважати невірним.
Психічна та фізична безпорадність мають ряд особливостей. У випадках, коли мова йде про скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з використанням стану фізичної безпорадності потерпілої особи, встановлення цієї обставини не викликає труднощів. Як вже зазначалось, це або хвороба (крім психічної), яка позбавляє потерпілу особу можливості чинити опір (наприклад, частковий параліч, висока температура тощо), або похилий вік (а в деяких випадках і малолітній), або ж, нарешті, наявність таких фізичних вад, як відсутність руки, ноги, глухість, сліпота тощо.
Більш детального розгляду вимагають випадки психічної безпорадності потерпілої особи. До них передусім відноситься малолітній вік жертви, в силу якого потерпіла особа не усвідомлювала характеру вчинюваних з нею дій. В кримінально-правовій літературі було викладене положення (В.І.Арьков, Б.А.Бліндер, Н.І.Трофімов, М.Д.Шаргородський, Я.М.Яковлев та інші) про необхідність встановити конкретний вік, до досягнення котрого неповнолітньою особою будь-які сексуальні дії з нею навіть при її згоді необхідно кваліфікувати як зґвалтування або ж скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом зважаючи на те, що потерпіла особа із-зі малолітства не розуміє характер вчинюваних з нею дій і не може правильно оцінювати їх можливі соціальні та біологічні наслідки.
У питанні про встановлення вікової межі безпорадності у вчених не існує єдиної думки. Одні пропонують встановити її з 14 років, інші – з 12.
Найбільш обґрунтованим вважається положення А.Халікова, що підтримується і судовою практикою. Зміст його полягає у тому, що не треба законодавчим шляхом встановлювати конкретний вік, до досягнення котрого особа вважається такою, що знаходиться у безпорадному стані24. Оскільки вік, з котрого особи починають розуміти істинне значення сексуальних дій особисто індивідуале. Хтось правильно оцінює їх вже у 12 років, а хтось – тільки у 15.
Посилання ж на те, що без встановлення даної межі прийдеться кожного разу призначати судово-психіатричну експертизу навіть 5-6 річних дітей, малозапевняюча. Оскільки, питання йде про те, чи знаходилась потерпіла особа у безпорадному стані, відноситься до компетенції суду та слідчих органів, а значить, вони у кожному конкретному випадку і повинні його вирішувати. І тільки в ускладнених випадках необхідно призначати судово-психіатричну експертизу25. Окрім того, оскільки малолітній вік у ряді випадків, вказаних вище, може виступати й різновидом фізичного безпорадного стану, то незалежно від того, буде встановлено, що потерпіла особа в силу малолітства не усвідомлювала характеру вчинюваних з нею дій чи усвідомлювала, але в силу своєї фізичної безпорадності, обумовленої малолітством, була не здатна чинити опір, скоєне в будь-якому разі необхідно кваліфікувати як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Сам по собі малолітній вік потерпілої особи не може та не повинен ставати підставою для кваліфікації скоєного з нею насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом при її усвідомленій згоді на їх скоєння як насильницьких дій сексуального характеру з використанням безпорадного стану потерпілої особи. У цьому випадку скоєне утворює склад злочину, передбачений у ст. 156 ККУ.
Ряд авторів вважають, що, вказуючи на малолітній вік як різновид безпорадного стану потерпілої особи, законодавець мав на увазі факт недосягнення потерпілої особою 14 років26. Проте, подібне розуміння тягне за собою можливість виникнення ситуацій, коли сексуальні дії з особою, яка досягла 15 років, проте ще не розуміє фактичну сторону та соціальне значення сексуальних контактів, не будуть розглядатись як насильницьке задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з використанням безпорадного стану, що, очевидно, було б невірно. На нашу думку, під словосполученням «малолітній вік» законодавець передбачав не існуючу в кримінальному праві категорію малолітня особа, тобто особа, яка не досягла 14 років, а безпосередньо невелика кількість років потерпілої особи, її невеликий вік, яким, наприклад, можна визнати як 5, так і 15 років.
Що стосується психічної хвороби, тимчасового розладу психіки, слабоумства, то наявність у потерпілої особи психічного захворювання не обов’язково тягне за собою її безпорадній стан. При деяких формах психічної хвороби хворі можуть усвідомлювати значення вчинюваних з ними сексуальних дій і чинити таким діям опір. В інших випадках психічні хвороби можуть навіть супроводжуватись симптомами підвищеної статевої пристрасті та збудженості, внаслідок чого хворі самі підштовхують на скоєння задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з ними. Тому розглядуваний різновид психічної безпорадності може бути обумовлений тільки такими хворобливими станами психіки, котре призводить до змін інтелектуальної чи вольової сфери, в силу котрих особа нездатна усвідомлювати значення вчинюваних з нею дій чи керувати своїми діями. У цих випадках завжди необхідний висновок психіатричної експертизи про характер та ступінь розладу і здатності особи розуміти соціальне значення між статевих зносин та інших сексуальних контактів.
Так, на вирішення експертів-психіатрів необхідно ставити наступні питання27:
Чи хворіє потерпіла особа будь-яким розладом психічної діяльності, якщо так, то з якого часу?
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
