Виконавцем насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом можуть визнаватись як особи чоловічої так і жіночої статі, які досягли 14-річного віку. Що ж стосується потерпілих від злочину, то об’єктом статевої пристрасті злочинця можуть бути особи будь-якого віку, але необхідно зазначити, що серед них має більшість неповнолітніх (60-65% від загальної кількості потерпілих).
Об’єкт злочину
В науці кримінального права існують різноманітні точки зору з приводу того, що ж розуміти під об’єктом статевих злочинів, в тому числі і насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом. Так, Красіков Ю. А., Беляєв Н. А., Орехов В. В., аналізуючи раніше діючий склад насильницького мужолозтва, вважали, що об’єктом даного злочину є нормальний устрій статевих зносин, а також особа, як додатковий об’єкт, розуміючи під нормальним устроєм статевих зносин статеві контакти, по-перше, які вчинюються за добровільною змовою, по-друге, між різностатевими партнерами, які досягли статевої зрілості, по-третє, не допускали збочених дій по відношенню до неповнолітніх1.
На наш погляд навряд чи можна погодитись з розглядом нормального устрою статевих відносин як одним з складаючих положень об’єкту насильницького мужолозтва (а по аналогії й насильницького лесбіянства та інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом), оскільки, як вже зазначалось, кримінальна відповідальність за дані діяння встановлюється не з приводу їх збоченістю, неприродністю або аморальністю, а значить і порушенням нормального (в прямому сенсі цього слова) устрою статевих зносин, а за форму їх скоєння, яка пов’язана з насильницьким способом задоволення статевої пристрасті, порушенням статевої свободи, статевої недоторканості іншої людини. Як зазначав Шаргородський М. Д., “Біологічна сторона статевих зносин (виникнення або навпаки зникнення статевої пристрасті до конкретної особи, способи статевих зносин) складає найбільш інтимну та таку, що не піддається зовнішньому контролю галузь, котру безглуздо піддавати правовому регулюванню. Тому... кримінально-правова охорона може розповсюджуватись лише на соціальну сторону статевих відносин... Таким чином, в якості єдиного можливого об’єкта кримінально-правової охорони (об’єкта статевих злочинів) можуть виступати соціальні причини виникнення статевих відносин... в суспільстві”2. Підкреслимо, що якраз ці соціальні причини і необхідно розглядувати в якості спеціального родового об’єкта статевих злочинів, єдиного для всіх їх різновидів, в тому числі й насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом в будь-яких його проявах.
Безпосередній об’єкт при скоєнні статевих злочинів різний в злочинах, скоєних по відношенню до неповнолітніх, малолітніх та повнолітніх.
Об’єктом статевих злочинів, скоєних по відношенню до повнолітніх осіб, ряд авторів (Жижилєнко А. А.,Мендельсон Г. А.) називають їх статеву недоторканість, обумовлюючи статеву недоторканість як свободу розпоряджатись своєю статевою сферою на власний розсуд, тобто можливість вступати в статеві зносини лише за згодою партнера. Подібне розуміння статевої недоторканості майже зовсім стикається з поняттям статевої свободи як об’єкта скоєння насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом з повнолітніми особами, яке розглядається також іншими вченими (Андрєєва Л. А., Франкель Е. П., Александров Ю. В., Бородін С. В., Шишов О. Ф. Та інші), тобто спірним являється лише питання про терміни.
Між представниками другої, найбільш кількісної групи, маються розбіжності відносно тлумачення терміна “статева свобода”. Так, Сущенко Ю.К. визначає статеву свободу як можливість людини допускати чи не допускати задоволення статевого відчуття по відношенню до своєї особистості3.Цієї ж позиції дотримується Гаухман Л.Д. Бліндер Б.А. зазначає, що статева свобода – поняття, котре характеризується негативним змістом. Це свобода від насильства, проте не є свободою у виборі засобів задоволення статевої пристрасті4.
Не погоджуючись з жодним вищевказаних понять статевої свободи, Андрєєва Л.А. вважає, що не можна зводити статеву свободу тільки до припущення або неприпущенні по відношенню себе задоволення чужого статевого відчуття5. У протилежному випадку така особа буде виступати лише об’єктом статевих відносин, а не їх суб’єктом. Статева свобода – не тільки свобода від примушування, але й свобода на самовизначення в статевих відносинах.
З точки зору Піонтковського А.А., Дяченко А.П., Осипова П.П., об’єктом статевих злочинів, в тому числі й насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, проти повнолітніх жінок та чоловіків являється також статева свобода, та статева недоторканість. Під статевою недоторканістю розуміється моральна та правова заборона вчиняти сексуальні дії з особою, котра не має статеву свободу у зв’язку з нездатністю розуміти значення та наслідки дій, котрі скоюються по відношенню до неї, або керувати своїми діями в статевих зносинах. На думку цих авторів, згода цих осіб на вказані дії юридичного значення не мають, оскільки вони не мають права розпоряджатись собою в статевій сфері, а тому статева недоторканість виступає об’єктом при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних з використанням безпорадного стану потерпілої (потерпілого)6.
І в теорії, і на практиці визнано положення, згідно з яким безпорадність потерпілих може бути психічною та фізичною. При психічній безпорадності потерпілий (потерпіла) не розуміє характеру дій, які з нею (ним) скоюються. Подібний стан може пояснюватись психічною хворобою, малолітнім віком ( у випадку, якщо дитина не розуміла характеру скоюваних з нею дій), безпритомнім станом. Такі особи не являються носіями статевої свободи та не можуть вирішувати самостійно питання стосовно задоволення або незадоволення чужої статевої пристрасті. При фізичній безпорадності особа усвідомлює характер, скоюваних з нею дій, передбачає усі можливі наслідки, проте не може чинити опір. Фізична безпорадність може обумовлюватись хворобливим станом (окрім психічної хвороби), фізичними вадами, віковим критерієм (похила або малолітня (у випадку, якщо дитина усвідомлювала, скоюване з нею саме як сексуальні дії)) тощо. Однак дану категорії не можна позбавляти права статевої свободи, крім малолітніх, оскільки навіть розуміючи характер дійсності, неповнолітні (малолітні) ще не здатні до самовизначення в статевій сфері. Якщо людина психічно здорова, то чому вона сама не в праві вирішувати питання про вступ у сексуальні відносини з іншою особою або щодо задоволення статевої пристрасті неприроднім способом.? Так, вона не здатна захистити своє рішення про вступ або ж не вступ в статевий акт взагалі або іншим способом, якому віддає перевагу, проте право на прийняття такого рішення у нього є. І саме це право вирішувати питання в сфері сексуальних відносин являється статевою свободою.
Тому посягання на статеву недоторканість при скоєнні насильницького мужолозтва, лесбіянства або інших способів насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, може мати місце лише у випадку психічної безпорадності потерпілої (потерпілого). Проте, оскільки статева свобода та статева недоторканість – поняття соціальні, безпосереднім об’єктом насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до повнолітніх чоловіка або жінки, необхідно вважати соціальні відносини, які гарантують статеву свободу цих осіб, а при скоєнні таких дій з використанням психічної безпорадності потерпілого (потерпілої) – статеву недоторканість останніх.
Неоднозначно вирішується в кримінальному праві питання про об’єкт насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом, скоєних по відношенню до неповнолітніх та малолітніх. Так, Натансон В. вважав, що об’єктом аналізованих злочинів необхідно визнати осіб, які не досягли віку статевої зрілості7. Правда тут скоріше йде мова безпосередньо про потерпілих від злочинів осіб, які не досягли статевої зрілості, а не про об’єкт самого злочину.
На думку деяких авторів (Бліндер Б.А., Халіков А., Шишов О.Ф. та інші), людина на певній стадії свого фізичного розвитку вважається такою, яка не має статевий інстинкт або можливістю його задоволення. З цього випливає, що можна охороняти, так мовити, і потенційну статеву недоторканість під видом недоторканості статевої сфери взагалі. Іншими словами, об’єктом злочинів у даному випадку буде виступати статева недоторканість неповнолітніх осіб та осіб, які не досягли 14-річного віку8.
Неповнолітні та малолітні особи не мають статевої свободи. По своїм психофізичним якостям вони ще не підготовлені до вступу в статеве життя без істотної шкоди для свого здоров’я. Тому більшість авторів (Александров Ю.В., Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В. та інші) об’єктом статевих злочинів проти неповнолітніх вважають їх нормальний статевий розвиток. Він включає: нормальний фізичний розвиток статевої системи; формування моральних поглядів в сфері статевих та інших сексуальних відносин; умови, створені суспільством, в котрих проходить цей розвиток та формування. Дійсно, однією з важливих вимог, які пред’являються соціумом до виникнення сексуальних відносин є підготовленість людини до виконання статевих функцій та, у зв’язку з цим, покладених на ньому соціальних обов’язків. Тому, посягання на нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх завжди повинні розглядатись, як злочинні. Але і це ще не все. Єлемісов Г.Б. підсумовуючи всі положення, вважає, що в цих злочинах об’єктом виступають і статева недоторканість і нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх9.
Із врахуванням деяких зауважень, остання думка вважається найбільш вірною, так як правильний сексуальний розвиток малолітніх неможливий без статевої недоторканості, котра слугує його гарантією.
Статева недоторканість та нормальний статевий розвиток неповнолітніх та малолітніх при скоєнні проти них насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом виступають в якості предмета злочину, рівно як і статева свобода та в деяких, вказаних вище випадках, статева недоторканість при скоєнні насильницького задоволення статевої пристрасті неприроднім способом проти дорослих осіб обох статей. Вважається невірним розглядом деякими авторами (Андрєєва Л.А., Кондрашова Т.В., Єлемісов Г.Б., Піонтковський А.А.) безпосереднього об’єкта не як суспільного відношення, а як “предмета впливу злочинця, котрий ми можемо безпосередньо сприймати (державне, суспільне або приватне майно громадян, здоров’я, тілесна недоторканість, свобода та честь громадян... і т.д.)”10. В науці кримінального права закріплені такі поняття, як загальний, родовий та безпосередній об’єкти та предмет злочину, тому заміняти одне поняття іншим, навіть і дуже близьким за змістом, на наш погляд, не має жодної необхідності. Так, визначаючи предмет злочину, Трайнін А.Н. вказував, що ним “являються ті речі, у зв’язку з котрими вчиняється злочин”11.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24
