«піднялось» господарство країн Європи, а в наш час такі країни, як Японія,
США, «далекосхідні тигри» завдяки обміну товарами, технологіями і капіталом стали головними дійовими особами на світових ринках.
Отже, проблема забезпечення поступального і пропорційного розвитку господарства світу, окремих його країн має глобальний характер, оскільки її неможливо розв'язати без взаємодії всіх учасників світової спільноти і використання механізмів міжнародного поділу праці.
1.1. Поняття бідності.
Головною причиною бідності населення є низький рівень доходів.
Показники розвитку країни є валовий національний продукт (ВНП), який
припадає на душу населення.
До економічно відсталих і бідних країн відносяться більшість країн
Азії, Африки, Латинської Америки. Борються з бідністю і країни СНД.
У світі нараховується близько сотні країн, які не пройшли стадію індустріалізації, рівень грамотності їхнього населення низький, їм властиве високе вимушене безробіття. Населення зайняте переважно в сільському господарстві, яке є головним постачальником продукції.
У багатьох країнах, де мешкає ѕ населення світу, панують злидні і голод, там висока смертність населення у тому числі дитяча.
Основними перешкодами для слаборозвинутих країн у вирішенні їхніх економічних і соціальних проблем є внутрішні причини, у тому числі соціально-культурні умови, в яких вони перебувають. Вплив останніх виявляється через зміни у мисленні людей, їх поведінці і спілкуванні, появі прагнення до розвитку. Соціокультурні перешкоди для такого прагнення можуть бути пов‘язані, наприклад із домінуванням племінних відносин і цінностей над загальнодержавними, коли міжплемінні заважають розвивати ефективну спеціалізацію і торгівлю в країні.
Поряд із внутрішніми факторами, які визначають місце слаборозвинутих країн у світовому господарстві, діють і зовнішні, пов‘язані із впливом країн. Їх концентрованим виявом є криза заборгованості по кредитах, отриманих країнами, що розвиваються. Ця заборгованість становить близько становить близько 50% валового національного продукту бідних країн. Деякі комерційні банки США, європейських та інших держав змушені отримувати певну частину боргів слаборозвинутих країн. Одним з центральних завдань розвитку людського суспільства наприкінці ХХ ст. – поч. ХХІ ст.. стало усунення загрози голоду.
Парадоксально, але в наші цивілізовані часи на Землі більше голодуючих,
ніж будь-коли раніше в історії людства. За даними ООН нині в світі понад 1
млрд. людей не забезпечені продовольством. Голод став страшним лихом для
величезного району світу – країн, що розвиваються. За даними організацій
міжнародної організації з питань продовольства щорічно від недоїдання в
Африці потерпають 30% населення. Якщо ця несприятлива тенденція не
змінюється, та прогнозами експертів на Землі в найближчій роки
голодуватимуть близько 1,5 млрд. чоловік.
Як правило, корінні причини продовольчої проблеми пов‘язані з історичним минулим. Умовами соціально-економічного та політичного розвитку країни. Страшною трагедією українців став голод 1933 року – прямий наслідок сталінської політики колективізації сільського господарства. Кількість жертв цього лиха за різними даними становить до 7 млн. чоловік.
Гостра нестача фінансових коштів, переважання примітивної
сільськогосподарської техніки і технології, відсталі виробництва заважають
здійсненню радикальних зрушень у продовольчому забезпеченні населення
слаборозвинутих країн. Тому на пережитих етапах аграрних реформ потрібна
зовнішня продовольча допомога з боку розвинутих країн світу. Світовий
досвід свідчить, що в багатьох випадках зовнішня продовольча допомога
(наприклад, Африці близько 40% продовольства, що споживається, ввозиться з-
за кордону) часто стає лише додатковим стимулом соціального утримання і
навіть гальмує розвиток місцевого господарства.
Для розв‘язання продовольчої проблеми необхідно підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва, впровадження передової агротехніки, високоврожайних культур, розвиток високопродуктивного тваринництва.
Проблему продовольства кожна країна вирішує власними силами, забезпечення права кожного хлібороба на власну землю, повної свободи селян у виборі форм господарювання, ефективної державної підтримки села.
Бідність не може бути подолана без подолання енергетичної та ресурсної проблем. Бідність пов‘язана з недостатньою забезпеченістю сировинними ресурсами процесу виробництва й життєдіяльності людей.
Більшість людей супроводжується хворобами. За даними Всесвітньої організації охорони здоров‘я, кожний п‘ятий житель землі зараз хворий, має погане здоров‘я або страждає від недоїдання.
Подолати бідність можна вирішувати і через нові економічні підходи до слаборозвинутих країн, зниження митних тарифів на товари відсталих країн, зниження тарифів на товари відсталих країн, усунути різницю цін на експортовану та імпортовану продукцію. Дуже важливо залучати для розвитку власної економіки іноземні інвестиції.
Активна участь держав, які розвиваються у світовій економічних відносинах сприятиме реформуванню їхньої економіки, динамічному розвитку і піднесенню націй основі добробуту народу, подолання бідності.
Бідність є як характерною, так і постійною рисою капіталістичного
суспільства. Внаслідок експлуатації людини людиною та несправедливого
розподілу багатства її жертвами в наші дні стають дедалі більш численні
знедолені верстви населення як в багатих державах Півночі, так і в бідних
країнах Півдня. Коли в 1960-і роки західні країни на чолі з США розпочали
так звану війну з бідністю, вважалося, що, незважаючи на економічне
зростання цих країн, багаті в них залишалися багатими, а бідні – бідними.
Майже піввікова “боротьба проти бідності” на Заході призвела до того, що на
порозі нового століття та третього тисячоріччя багаті з кожним роком стають
ще більш багатими, а бідні – ще більш бідними.
Поразку на цьому важливому напрямку внутрішньої політики імперіалістична пропаганда США та інших країн “сімки” пояснює тим, що багаті багатіють завдяки начебто своїм більш високим інтелектуальним здібностям, схильності до підприємницького ризику, намаганню реалізувати ділові амбіції. З іншого боку, бідні бідніють ніби тому, що вони – ледачі, некомпетентні, економічно не мотивовані і взагалі не стільки хочуть працювати, скільки існувати за рахунок соціальної допомоги.
Таким чином західні ЗМІ намагаються виправдати усунення своїх урядів від розв’язання цієї нагальної проблеми в сучасних умовах “вільного підприємництва” і перекласти вину за бідність на її жертв.
Подібні стереотипи нав’язуються зараз населенню країн “третього світу” і з
“перехідною економікою” з тим, щоб виправдати величезні “побічні втрати”
реформування ними народного господарства згідно з антинародними приписами
Всесвітнього банку та МВФ.
1.2. Визначення життєвого рівня населення.
Соціальною ціною ринкових реформ в Україні стало різке зниження рівня
життя основної маси її населення. Якщо декілька років тому ще точилися
дискусії навколо питання, чи слід визнати наявність бідності в Україні, то
сьогодні її масове поширення та довготривалий характер є беззаперечними.
Фактично бідність вже стала на теренах колишньої УРСР, яка була однією з
найбільш розвинутих країн Європи, тією нездоланною перепоною, що
унеможливлює сталий соціально-економічний розвиток України.
Бідність, яку розуміють як нестачу необхідних для підтримки здорового існування благ та відсутність умов для відтворення та всебічного розвитку людини, не є виключно українським феноменом. Незважаючи на те, що для подолання абсолютної бідності в світі необхідно менш ніж 0,5% глобального доходу, сьогодні, згідно з даними ООН, з 6 млрд. населення Землі 2,8 млрд. існують менш ніж на 2 долари на добу, 840 млн. голодують. Бідність присутня як в соціальній структурі багатих індустріальних країн, так і в країнах, що розвиваються, хоча вона й проявляється неоднаково.
В найбідніших країнах люди гинуть від недоїдання та епідемій, які є постійними супутниками масової бідності, не мають можливості отримати навіть початкову освіту. В країнах “золотого мільярда” відносно бідні громадяни відкидаються на узбіччя суспільства. І хоча деякі з них можуть бути навіть повними через споживання неякісної їжі (типу американських гамбургерів або генетично модифікованих продуктів) та вміють читати та писати, вони позбавлені можливостей вирватися з групи соціально виключених, тому що не мають необхідних коштів для отримання сучасної якісної освіти та інших можливостей поліпшення власного добробуту, головним чином через байдужість до них з боку держави та решти суспільства.
Стрімке поширення бідності в країнах Центральної та Східної Європи та
колишнього СРСР, які стали на шлях ринкових реформ, експерти слушно
вважають найзначнішим відступом перед злиднями у мирний час. В 1990-х роках
чисельність бідних в країнах цього регіону збільшилася на 150 млн. осіб. Ця
цифра перевищує загальну чисельність населення таких держав, як Франція,
Велика Британія, Голландія та скандинавські країни. На жаль, Україна
сьогодні є однією з тих країн, де бідність набула найбільшого поширення.
Результати соціологічних опитувань дозволяють скласти уявлення про
гостроту та ступінь поширення бідності в Україні. За даними Всеукраїнського
моніторингового дослідження, проведеного Інститутом соціології НАН України
на початку 2002 р. за репрезентативною для дорослого населення країни
вибіркою, середньодушові доходи в родинах 85,4% респондентів були нижчі,
ніж 342 грн. на місяць, тобто офіційно встановленого прожиткового мінімуму.
При цьому в родинах 65,2% всіх опитаних вони не перевищували навіть й
половини прожиткового мінімуму (171 грн.), розмір якого, на думку багатьох
експертів, є суттєво заниженим.
Опитування виявило також вкрай обмежений доступ значної частини
населення до життєво важливих благ. Відсутність можливостей придбання
найнеобхідніших продуктів харчування відзначила половина респондентів
(49,6%), необхідного одягу – 45,2%, необхідної медичної допомоги – 63,7%.
Загальний низький рівень життя населення пояснює переважно негативний
характер оцінок матеріальних умов працюючих на промислових підприємствах
України, хоча останні за рівнем заробітної плати (406 грн. на місяць в 2001
р.) перебували в більш вигідному становищі порівняно з працівниками
культури (143 грн.), охорони здоров’я (183 грн.), освіти (224 грн.) та
безробітною частиною населення.
Так, за даними дослідження, проведеного на промислових підприємствах
Донеччини, третина респондентів (30%) живе в крайній бідності, тобто
визнає, що не має достатньо коштів для забезпечення найнеобхідніших потреб,
чи прямо вказує на свої злидні (3,2%). Ще майже третині респондентів
“грошей вистачає лише на харчування”, що також не дозволяє викреслити їх з
групи малозабезпечених.
