Європейський економічний простір ЄС - ЕАСТ; крім того, Австрія, Швеція і
Фінляндія завершили переговори про повноправний вступ у ЄС (до них повинна приєднатися Норвегія). На основі Європейських угод асоційованими членами ЄС нині є також країна Східної і Центральної Європи - Польща, Угорщина, Чехія,
Словаччина, Болгарія і Румунія. З листопада 1993 р. набрало сили
Маастрихтська угода про утворення Європейської політичної, економічної і валютної спілки (скорочена назва Європейська спілка - ЄС).
Невід'ємним елементом економічної інтеграції є валютна інтеграція - процес координації валютної політики, формування наднаціонального механізму валютного регулювання, створення міждержавних валютно-кредитних і фінансових організацій. Необхідність валютної інтеграції обумовлена такими причинами. 1) Для посилення взаємозалежності національних економік при лібералізації прямування товарів, капіталів, робочої сили потрібно валютна стабілізація. 2) Нестабільність Ямайської світової валютної системи зажадала захистити ЄС від дестабілізуючих зовнішніх факторів шляхом створення зони валютної стабільності. 3) Західна Європа прагне стати світовим центром із єдиною валютою, щоб обмежити вплив долара, на якому заснована Ямайська валютна система, протистояти конкуренції, що зростає, із боку Японії.
Механізм валютної інтеграції включає сукупність валютно-кредитних методів регулювання, за допомогою яких здійснюються зближення і взаємне пристосування національних господарств і валютних систем. Основними елементами валютної інтеграції є: а) режим спільно плаваючих валютних курсів: б) валютна інтервенція, у тому числі колективна, для підтримки ринкових курсів валют у межах узгодженого відхилення від центрального курсу: в) створення колективної валюти як міжнародного платіжного- резервного засобу: г) спільні фонди взаємного кредитування країн-членів для підтримки курсів валют: д) міжнародні регіональні валютно-кредитні і фінансові організації для валютного і кредитного регулювання.
Валютна сфера на відміну від матеріального виробництва найбільшою мірою
тяжіє до інтеграції. Елементи валютної інтеграції в Західній Європі
формувалися задовго до створення ЄС. Західноєвропейської інтеграції
передували угода про багатосторонні валютні компенсації між Францією,
Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом і приєднались до них із 1947
р. західними окупаційними зонами Німеччини: угоди 1948 і 1949 р. про
внутрішньоєвропейскі платежі і компенсації між 17 державами ОЕСР:
Європейська платіжна спілка (ЄПС) - багатосторонній кліринг 1950-1958 р.;
уведення конвертованості валют у 1958 1961 р.
Поступово склалися умови для валютної гармонізації - зближення структур національних валютних систем і методів валютної політики: координації - узгодження цілей валютної політики, зокрема шляхом сумісних консультацій: уніфікації - проведення єдиної валютної політики. Проте процес справжньої валютної інтеграції починається на стадії створення економічної і валютної спілки, у межах якого забезпечується вільне переміщення товарів, послуг, капіталів, валют на основі рівних умов конкуренції й уніфікації законодавства в цій сфері. Процес інтеграції включає декілька етапів, спрямованих на створення єдиного ринку і на цій базі економічної і валютної спілки.
У 1958-1968 р. (“перехідний період”) була утворена митна спілка. Були скасовані мита й обмеження у взаємній торгівлі, впроваджений єдиний митний тариф на ввіз товарів із третіх країн із метою огородження ЄЕС від іноземної конкуренції. До 1967 р. склався аграрний загальний ринок. Введено особливий режим регулювання сільськогосподарських цін. Створено аграрний фонд ЄС із метою модернізації сільського господарства і підтримки фермерів від руйнування. Митна спілка доповнювалася елементами міждержавного узгодження економічної і валютної політики. Були зняті багато обмежень для прямування капіталу і робочої сили.
Проте інтеграція в сфері взаємної торгівлі промисловими й аграрними
товарами послабила національні системи державного регулювання економіки.
Назріла необхідність створення наднаціональних механізмів, що компенсують.
У цьому зв'язку країни ЄЕС прийняли в 1971 р. програму поетапного створення
економічної і валютної спілки до 1980 р. При розробці її проекту зіткнулися
позиції “монетаристів”, що вважали, що спочатку треба створити валютну
спілку на базі фіксованих валютних курсів, і “економістів”, що пропонували
почати з формування економічної спілки і віддавали перевагу режиму
плаваючих валютних курсів. Ця суперечка завершилася компромісним рішенням
глав урядів ЄЕС у 1969 р. у Гаазі про рівнобіжне створення економічної і
валютної спілки. Поетапний, прийнятий 22 березня 1971 р. Радою міністрів
ЄЕС, був розрахований на 10 років.
На першому етапі (1971-1974 р.) передбачалися звуження границь (до
+1,2%, а потім до 0) коливань валютних курсів, уведення повної взаємної
оборотності валют, уніфікація валютної політики на основі її гармонізації і
координації, узгодження економічної, фінансової і грошово-кредитної
політики. На другому етапі (1975-1976 р.) намічалося завершення цих
заходів. На третьому етапі (1977-1979 р.) передбачалося передати
наднаціональним органам “Загального ринку” деякі повноваження, що належали
національним урядам, створити європейську валюту з метою автоматичного
вирівнювання валютних курсів і цін на базі фіксованих паритетів.
Планувалися створення єдиної бюджетної системи, гармонізація діяльності
банків і банківського законодавства. Ставилися задачі заснувати загальний
центр для рішення валютно-фінансових проблем і об'єднати центральні банки
ЄЕС по типу ФРС США для гармонізації грошово-кредитної і валютної політики.
Процес валютної інтеграції в цей період розвивався по таких напрямках:
міжурядові консультації з метою координації валютно-економічної політики;
спільне плавання курсів ряду валют ЄЕС у звужених межах (“європейська
валютна змія”); валютна інтервенція не тільки в доларах, але й у
європейських валютах (із 1972 р.), щоб зменшити залежність ЄС від
американської валюти; уведення європейської розрахункової одиниці (ЕРЕ),
прирівняної спочатку до 0,888671 г чистого золота, а з 1975 р. - до кошика
валют ЄЕС; формування системи міждержавних взаємних кредитів із метою
покриття тимчасових дефіцитів платіжних балансів і здійснення розрахунків
між банками; створення бюджету ЄЕС, що значною мірою використовується для
валютно-фінансового регулювання аграрного “Загального ринку”; установлення
до 1967 р. системи “зелених курсів” - фіксованих, але періодично змінюваних
в області ціноутворення і розрахунків при торгівлі сільськогосподарськими
товарами; ці курси відрізняються від ринкових і центральних курсів валют
країн “Загального ринку”; уведення системи компенсаційних валютних сум -
податків і субсидій у формі надвишки або знижки до єдиної ціни на аграрні
товари, що до введення ЕКЮ встановлювалися в сільськогосподарських
розрахункових одиницях, рівних долару і що перераховуються в національну
валюту по “зеленому курсу”; заснування міждержавних валютно-кредитних і
фінансових інститутів - Європейського інвестиційного банку (ЄІБ),
Європейського фонду розвитку (ЄФР). Європейського фонду валютного
співробітництва (ЄФВС) і ін.
Незважаючи на деякі зрушення в інтеграційному процесі, із 1974 р. план потерпів провал. Це було обумовлено розбіжностями в ЄС, зокрема між національним суверенітетом і спробами наднаціонального регулювання валютно- кредитних відношень, диференціацією економічного розвитку країн-членів, кризами 70-х - початку 80-х років і інших чинників. Тривалий застій інтеграції в ЄС продовжувався із середини 70-х до середини 80-х років.
Режим “європейської валютної зміїв” виявився малоефективним. тому що не
був підкріплений координацією валютно-економічної політики країн ЄЕС. У
результаті часто змінювалися курсові співвідношення з метою зменшення
спекулятивного тиску на окремі валюти. Деякі країни залишали “валютну
змію”, щоб не витрачати свої валютні резерви для підтримки курсу валют у
вузьких межах. З середини 70-х років одні країни (ФРН, Нідерланди, Данія.
Бельгія, Люксембург і періодично Франція) брали участь у спільному плаванні
валютних курсів.
Інші (Великобританія, Італія, Ірландія і періодично Франція) віддавали перевагу індивідуальному плаванню своїх валют.
Наприкінці 70-х років активізувалися пошуки шляхів створення економічної і валютної спілки. У проекті голови Комісії ЄС упор був зроблений на створення європейського органу для емісії колективної валюти і часткового контролю над економікою країн - членів ЄЕС. Ці принципи валютної інтеграції були призначені в основу проекту, запропонованого Францією і ФРН у Бремені в липні 1978 р. У результаті затяжних і важких переговорів 13 березня 1979 р. була створена Європейська валютна система (ЄВС). Її цілі такі: забезпечити досягнення економічної інтеграції; створити зону європейської стабільності з власною валютою в противагу Ямайській валютній системі, заснованої на доларовому стандарті; захистити “Загальний ринок” від експансії долара.
ЄВС - це міжнародна (регіональна) валютна система - сукупність
економічних відношень, пов'язана з функціонуванням валюти в рамках
економічної інтеграції; державно-правова форма організації валютних
відношень країн “Загального ринку” із метою стабілізації валютних курсів і
стимулювання інтеграційних процесів. ЄВС - підсистема світової валютної
системи (Ямайської). Особливості західноєвропейського інтеграційного
комплексу визначають структурні принципи ЄВС, що відрізняються від
Ямайської валютної системи.
1. ЄВС базується на ЕКЮ - європейській валютній одиниці. Умовна
вартість ЕКЮ визначається по методу валютного кошика, що включає валюти
всіх 12 країн ЄС. Частка валют у кошику ЕКЮ залежить від питомої ваги країн
у сукупному ВНП держав-членів ЄС, їхньому взаємному товарообігу й участі в
короткострокових кредитах підтримки. Тому самим вагомим компонентом ЕКЮ -
приблизно 1/3 - є марка ФРН. У вересні 1993 р. відповідно до
Маастрихтського договору “абсолютна вага” валют в ЕКЮ заморожена, проте
“відносна вага” коливається в залежності від ринкового курсу валют.
2. На відміну від Ямайської валютної системи, що юридично закріпила
демонетизацію золота, ЄВС використовує його в якості реальних резервних
активів. По-перше, емісія ЕКЮ частково забезпечена золотом. По-друге, із
цією метою створений спільний золотий фонд за рахунок об'єднання 20%
офіційних золотих резервів країн ЄВС в ЄФВС. Центральні банки внесли у фонд
2,66 тис. т золота (у МВФ 3,2 тис. т). ЕКЮ, отримані в обмін на золото,
зараховуються в офіційні резерви. По-третє, країни ЄС орієнтуються на
ринкову ціну золота для визначення внеску в золотий фонд, а також для
регулювання емісії й обсягу резервів в ЕКЮ.
