Відмова від інвестицій рівносильна дезінвестиціям. Можна урізувати занадто амбіційний проект, можна відкласти реалізацію проекту до кращих часів, можна спорудити хитромудру модель фінансування проекту, але не можна перекреслити слово «проект».
Ця невблаганна істина знаходиться в повній згоді з Великим Законом убування граничної корисності і граничної продуктивності чинників виробництва:
«Збільшення перемінних витрат веде до збільшення обсягу виробленої продукції, виторги від реалізації і прибули лише до визначеного грнежу, за яким додаткова продукція й економічний ефект, одержувані від подальшого нарощування витрат, починають знижуватися. Це відбувається тому, що всі нові і нові «дози» перемінних витрат з'єднуються з щодо розмірами , що зменшуються , постійних витрат, раціональне сполучення між постійними і перемінними витратами порушується, і підприємство не може далі збільшувати виторг і прибуток. Для виправлення ситуації необхідний стрибок постійних витрат»[16] . Виробничникам до болю знайома ситуація, коли скільки ні привнось додаткової сировини і (або) робочої сили у виробництво, випуск не буде рости через недостачу устаткування, виробничих і інших помешкань, скромних можливостей організації виробництва. Що толку, що навколо одного старого верстата клопочеться ціла армія робітників, і ще з надлишковою кількістю найкращої сировини? Обсяг виробництва об'єктивно обмежується технічними можливостями застосовуваного устаткування. А який зміст нарощувати об'ем виробництва, вливаючи в нього колосальні витрати на сировину, якщо підприємство не має у своєму розпорядженні відповідну комерційну інфраструктуру для реалізації готової продукції? Ми можемо продовжувати ці марні нарікання, поки не підведемося на непохитну позицію сприйняття інвестицій як стрибка постійних витрат[17] . Життя підприємства йде періодами від одного стрибка постійних витрат до іншого (до речі говорячи, у фінансовому менеджменті ці періоди називаються короткостроковими). На графіку (мал. 1), що ілюструє це положення, постійні витрати подані горизонтальними лініями, а перемінні похилої.
Кожна чергова доза інвестицій або, що те ж, кожний пов'язаний з інвестиціями стрибок постійних витрат веде до збільшення питомої ваги постійних витрат у загальної із сумі і до зростання сили впливу операційного важеля з усіма випливаю чими з цього последствиями1.
Дія операційного (виробничого, господарського) важеля виявляється в тому, що будь-яка зміна виторгу від реалізації завжди породжує більш сильна зміна прибули.
На мал. 1 приведена принципова схема грошового обігу підприємства.
Фрагмент за участю операційного важеля виділений масними лініями.
Нехай, наприклад, виторг від реалізації в першому році складає 11000
тис. грн. при перемінних витратах 9300 тис. грн. і постійних витратах 1500
тис. грн. (у сумі 10800 тис. грн.). Прибуток дорівнює 200 тис. грн.
Припустимо далі, що виторг від реалізації зростає до 12000 тис. грн.
(+9,1%). Збільшуються на ті ж 9,1% і перемінні витрати. Тепер вони
складають 9300 тис. грн. +846,3 тис. грн. = 10146,3 тис. грн. Постійні
витрати не змінюються: 1500 тис. грн. Сумарні витрати рівні 11646,3 тис.
грн., прибуток же досягає 357,7 тис. грн., що на 77% більше прибули
минулого року. Виторг від реалізації збільшився усього на 9,1%, а прибуток
- на 77%.
Напрямок друге.
Фінансова усталеність підприємства припускає сполучення чотирьох
сприятливих характеристик господарч-хазяйновит-фінансово-господарського
положення підприємства:
Високої платоспроможності, тобто спроможності справно розплачуватися за
своїми обов'язками;
Високої ліквідності балансу, тобто достатнього ступеня покриття позикових
пасивів підприємства активами, що відповідають по термінах оборотності в
гроші на розрахунковому рахунку термінам погашення зобов'язань.
Високої кредитоспроможності, тобто гідної спроможності відшкодування
кредитів із відсотками й іншими фінансовими витратами;
Високої рентабельності, тобто значної прибутковості, що забезпечує
необхідний розвиток підприємства, гарний рівень дивідендів і підтримка
курсу акцій.
Таким чином, підводячи результат, можна виділити такі напрямки підвищення фінансової ефективності підприємства:
Розподіл прибутків за рахунок раціональних управлінських рішень
(насамперед - «наведення порядку» і перехід на технологію керування за
результатами). Подібні зміни реалізуються звичайно усього за 2-4 місяця і
спроможні дати до 20% приросту ефективності.
[pic]
Структурні зміни за рахунок корінного удосконалення асортиментної політики (зниження частки негідно рентабельної продукції) і технічної політики (зменшення питомої ваги застосування неефективної техніки і технології). Реалізуються ці міри за 5-8 місяців і можуть дати до 40% підвищення ефективності.
Формування інноваційних процесів, включаючи створення і впровадження
нових ефективних послуг, продуктів, технологій (у тому числі технологій і
систем стратегічного керування змінами), економічних механізмів і т.д.
Реалізація цих змін потребує до року - півтора. Через рік вони можуть дати
приблизно 10-20% приросту ефективності, через 2 року - до 60-70%. Надалі -
до 30% щорічно протягом 2-3 років1.
Останній, інноваційний шлях використання прибутків підприємства - єдиний, що не є одноразовим заходом, а спроможний забезпечити постійний приріст економічних результатів і відповідно підтримувати конкурентноздатність фірми.
1.3. Податкова система регулювання прибутків.
Можна добре потрудитися на ринку, заробити багато грошей і позбавитися
їхньої основної частини не через напад гангстерів, а в результаті
необхідності сплачувати надмірні податки. Не треба проводити яких
фундаментальних досліджень, щоб переконатися, що в України в даний час має
місце податковий хаос, що веде до постійного підвищення цін, до того, що за
хиби податкового механізму розплачується населення, несуть величезні втрати
підприємства. За даними Міністерства фінансів УКРАЇНИ, частка податкових і
інших обов'язкових платежів у валовому внутрішньому продукті, що складав у
1991 році 31,8%, а в 1993 - 47,8%, у даний час істотно перевищує половину
ВВП. У світовій науці обгрунтована верхня межа податкового вилучення, за
яким пропадає підприємницький інтерес до бізнесу. При цьому розвиток
економічних відношень йде по одному з двох можливих сценаріїв: або ділова
активність згортається, або спостерігається масове ухиляння від сплати
податків. Така межа одержала назву кривої Лафета і складає 30-35%
підприємницького прибутку. У свою чергу, явище, при якому зі збільшенням
податкової ставки починає падати відносна, а потім і абсолютна сума що
збираються податків, одержало назву ефекту Оливера-Танці1.
У той же час не можна сказати, що держава не шукає шляху для виходу із
ситуації, що створилася. Шляхом уведення пільг для підприємств, держава
починає спроби знизити податковий тиск. Пільги для кожного підприємства
індивідуальні і залежать від можливості інтерпретації господарсько -
фінансової політики, а також реструктуризації діяльності організації.
Найбільше ефективно застосування пільг не в чистому виді, а в сполученні з
іншими прийомами, організаційними, фінансовими, бухгалтерськими. Зупинимося
на деяких із федеральних пільг для малого підприємництва, що реально
застосувати в роботі фірми. Постанова Ради Міністрів РСФСР від 18 липня
1991 р. № 406 «ПРО заходи для підтримки і розвитку малих підприємств у
РСФСР». Малі підприємства в перший рік експлуатації можуть списувати
додатково амортизаційних відрахувань до 50% початкової вартості основних
фондів із термін служби понад трьох років, а також робити прискорену
амортизацію активної частини виробничих фондів2.
Закон УКРАЇНИ від 13 грудня 1991 р. № 2030-1 «ПРО податок на майно
підприємства» (із змінами і доповненнями). Зазначеним податком не
оподатковується майно створених підприємств протягом одного року після
їхньої реєстрації, за винятком створених на базі ліквідованих
(реорганізованих) підприємств, заснувань і організацій, їхніх філій і
структурних подрозділів3.
За Законом УКРАЇНИ від 20 грудня 1991 р. № 2071-1 «Про інвестований податковий кредит» малі підприємства мають право на одержання інвестиційного податкового кредиту у виді відстрочки податкового платежу і зменшення податку з прибутку на 10% від ціни закупленого і введеного в дію обладнання4.
Закон України від 27 грудня 1991 р. «ПРО податок із прибутку підприємств і організацій» і Лист Державної податкової служби від 13 березня 1996 р. № вГ-6-02. 1-77. На цій основі при визначенні оподаткування прибутку виключається прибуток, спрямований на будівництво, реконструкцію і відновлення основних виробничих фондів, освоєння нової техніки і технологій; у перші два роки роботи не сплачують податок із прибутку підприємства по виробництву товарів народного споживання, будівельні, ремонтно-будівельні і виробляючі будівельні матеріали за умови, якщо виторг від зазначених видів діяльності перевищує 70% загальної суми виторгу від реалізації продукції. При цьому початком роботи рахується день реєстрації підприємства. Дана пільга не стосується підприємств, створених на базі ліквідованих підприємств, їхніх філій і структурних подрозділів1.
Податок із прибутку по ставці, зменшеної в півтора разу, зобов'язані сплачувати банки, що надають не менше 50% загальної сукупності кредитів селянським (фермерським) господарствам, колгоспам, радгоспам і іншим сільськогосподарським підприємствам; підприємствам, що переробляють сільськогосподарську продукцію, а також малим підприємствам (за винятком здійснюючих постачальницько-збутову, торгову або закупівельну діяльність); а також страховики, який не менше 50% страхових внесків за звітний період отримано від страхування майнових інтересів селянських (фермерських) господарств, колгоспів, радгоспів і інших сільськогосподарських підприємств і малих підприємств. Крім того, звільнена від оподатковування прибуток, що спрямовується в якості добровільних внесків у Фонд підтримки підприємництва і розвитки конкуренції. По малих підприємствах суми податку з додаткової вартості, сплачені при придбанні основних засобів і нематеріальних активів, відраховуються в повному обсязі при запровадженні в експлуатацію основних засобів і прийнятті на урахування нематеріальних активів.
По проекті нового Податкового кодексу стосовно до малого бізнесу буде
використаний податок, що вноситься разове, за принципом плати за патент.
Він визначається по спрощених показниках суб'єктами Федерації, на
федеральному рівні встановлюється тільки його максимальну межу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
