Показники рентабельності і прибутковості мають загальну економічну характеристику, вони відбивають кінцеву ефективність роботи підприємства і що випускається їм продукції. Головним із показників рівня рентабельності є відношення загальної суми прибули до виробничих фондів.
Існує багато чинників, що визначають розмір прибули і рівень
рентабельності. Ці чинники можна підрозділити на внутрішні і зовнішні.
Зовнішні - це чинники, що не залежать від зусиль даного колективу,
наприклад зміна цін на матеріали, продукцію, тарифів перевезення, норм
амортизації і т.д. Такі заходи проводяться в загальному масштабі і сильно
впливають на показники, що узагальнюють, виробниче - господарської
діяльності підприємств.
Структурні зсуви в асортименті продукції істотно впливають на розмір реалізованої продукції, собівартість і рентабельність виробництва. Задача економічного аналізу - виявити вплив зовнішніх чинників, визначити суму прибули, отриману в результаті дії основних внутрішніх чинників, що відбивають трудові вкладення робітників і ефективність використання виробничих ресурсів.
Показники рентабельності (прибутковості) є загальноекономічними. Вони відбивають кінцевий фінансовий результат і відбиваються в бухгалтерському балансі і звітності про прибутки і збитки, про реалізацію, про прибуток і рентабельність.
Рентабельність можна розглядати як результат впливу техніко- економічних чинників, а значить як об'єкти техніко-економічного аналізу, основна ціль якого виявити кількісну залежність кінцевих фінансових результатів виробниче - господарської діяльності від основних техніко- економічних чинників.
Рентабельність є результатом виробничого процесу, вона формується під впливом чинників, пов'язаних із підвищенням ефективності оборотних коштів, зниженням собівартості і підвищенням рентабельності продукції й окремих виробів.
Загальну рентабельність підприємства необхідно розглядати як функцію ряду кількісних показників - чинників: структури і фондовіддачі Основних виробничих фондів, оборотності нормованих оборотних коштів, рентабельності реалізованої продукції.
Методика аналізу загальної рентабельності:
По чинниках ефективності;
У залежності від розміру прибутку і розміри виробничих чинників.
Балансова (загальна) прибуток - це кінцевий фінансовий результат виробниче - фінансової діяльності. Замість загального прибутку в підприємства може утворитися загальний збиток, і таке підприємство перейде в категорію збиткових.
Загальний прибуток (збиток) складається з прибутку (збитку) від реалізації продукції, робіт і послуг; позареалізаційних прибутків і збитків. Під рентабельністю підприємства розуміється його спроможність до збільшення вкладеного капіталу. Задачею аналізу рентабельності є декілька положень: оцінити динаміку показника рентабельності з початку року, ступінь виконання плану, визначають і оцінюють чинники, що впливають на ці показники, і їхній відхилення від плану; виявляють і вивчають причини втрат і збитків, викликаних безгосподарністю, помилками в керівництві й інших недоглядах у виробниче - господарської діяльності підприємства; розкривають і підраховують резерви можливого збільшення прибутку або прибутку підприємства.
Оптимальним доповненням до показників прибутку і рентабельності явилося би виділення в тому числі питомої ваги збільшення прибули, отриманого в результаті зниження собівартості. Таке доповнення орієнтувало б первинну ланку на здійснення організаційно-технічних заходів, спрямованих на ріст продуктивності праці, економію і раціональне використання сировини, матеріалів, палива, енергії, на краще використання основних фондів і виробничих потужностей, а в результаті - на зниження витрат на виробництво продукції в цілому. Це не виключало б і ріст обсягу виробництва, у результаті котрого щодо зменшується питома вага умовно-постійних витрат у складі собівартості продукції.
Випливає також зауважити, що в міру формування цивілізованих ринкових відносин, ліквідації дефіциту, монополії окремих виробників у підприємств залишиться лише один шлях збільшення прибули - збільшення обсягу випуску продукції, зниження витрат на її виробництво.
3.3. Проблеми удосконалювання механізму формування і розподіли прибутків підприємства.
Підприємницька діяльність (підприємництво) являє собою ініціативну
самостійну діяльність громадян і їхніх об'єднань, спрямовану на одержання
прибутку. Отже, одержання прибутку - це безпосередня ціль підприємства. Але
дістати прибуток підприємство може тільки в тому випадку, якщо воно робить
продукцію або послуги, що реалізуються, тобто задовольняють суспільні
потреби. Спів підпорядкованість цих двох цілей - задоволення потреби й
одержання прибутку - така. Не можна дістати прибуток, не вивчивши потреби і
не почавши робити той продукт, що задовольняє потреби. Потреби у свою чергу
підрозділяються на: потреби і платоспроможні потреби. Необхідно зробити
продукт, що задовольняє потреби і при тому по такій ціні, що задовольнила б
платоспроможні потреби. А прийнятна ціна можлива тільки в тому випадку,
коли підприємство витримує визначений рівень витрат, коли споживані
ресурси, витрати менше, чим отриманий виторг, тобто, коли підприємство
працює з прибутком. У цьому змісті і говориться, що прибуток - безпосередня
ціль функціонування підприємства й одночасно це результат його діяльності.
Якщо підприємство не укладається в рамки такого поводження і не одержує
прибутку від своєї виробничої діяльності, воно змушено піти з економічної
сфери, визнати себе банкрутом.
У загальному виді формулу прибули можна уявити в такому виді:
P = W - (З + Н + Ш),
Де Р - прибуток підприємства, грн./рік,
W - виторг від реалізації створеної продукції, грн./рік;
З - витрати на виробництво і реалізацію створеної продукції, грн./рік;
Н - розмір податків, виплачуваних підприємством, грн./рік;
Ш - штрафні санкції, грн./рік.
Виторг від реалізації визначається по формулі:
Де Ni - кількість зробленої і реалізованої споживачами i-й продукції в натуральному вираженні;
Ci - ціна реалізації i-й продукції, грн.; n - кількість позицій реалізованої продукції, шт.
Якщо витрати і штрафи в істотній мірі залежать від підприємства, то
податки, що сплачуються підприємством, - це зовнішні умови господарювання.
Податкова система, що діє в даний час у України, достатньо громіздка і
диференційована на федеральний, республіканський і місцевий рівні.
Підприємство повинно сплачувати на першому рівні: податок із додаткової
вартості, акцизи на окремі види і групи товарів, відрахування на покриття
витрат по геологорозвідувальних і геолого-пошукових роботах по корисним
копалинам; прибутковий податок із юридичних і фізичних осіб, податок на
транспортні засоби, гербовий податок, державний збір. На другому рівні -
податок на видобуток природних ресурсів у виді акцизів, акцизи на бензин,
моторне паливо, газ, податок на майно підприємства, плату за воду, що
забирається промисловими підприємствами з водогосподарчих систем. На
третьому рівні - місцеві податки: податок на будівлі, помешкання і
спорудження, земельний податок, промисловий податок, збір за реєстрацію
підприємницької діяльності фізичних осіб, податок на рекламу, ліцензійний
збір за право проведення місцевих аукціонів і лотерей, збір з аукціонних
продажів і ін.
. Отже, підприємство в умовах ринку у своєму прагненні максимізувати прибуток володіє чотирма ступенями свободи: установлення цін, формування витрат,
. формування обсягів продукції, вибір номенклатури й асортименту продукції.
Але цими ж ступенями свободи володіють і всі інші учасники ринку, і тому кожне підприємство повинно враховувати не тільки своє поводження на ринку, але і поводження конкурентів. У умовах ринку виробники продукції змагаються за те, щоб найбільше повно задовольнити потреби покупців, споживачів у широкому змісті слова, тільки, у цьому випадку вони можуть процвітати як виробники продукції.
Добробут фірми в області фінансів забезпечується за рахунок дії як зовнішніх, так і внутрішніх чинників, причому для підприємця особливе значення одержують, насамперед, зовнішні обставини, що він змінити не може і змушений до них пристосовуватися. Внутрішні можливості фірми використовуються таким чином, щоб ефективно задіяти зовнішні чинники.
Аналіз зовнішнього середовища служить інструментом, за допомогою якого менеджери контролюють зовнішні стосовно організації чинники з метою передбачати потенційні небезпеки і вчасно задіяти можливості, що знову відчиняються. Вивчення зовнішнього середовища дозволяє фірмі своєчасно спрогнозувати появу ринкових небезпек, підготувати ситуаційні плани на випадок виникнення непередбачених обставин, розробити стратегію, що дозволить компанії досягти поставлені цілей і перетворити потенційні погрози у вигідні можливості.
Зовнішнє середовище - це всі ті зовнішні чинники, що впливають на діяльність фірми і, у свою чергу, відчувають на собі її вплив. До них ставляться географічні, міжнародні, національні, політичні, правові, економічні, соціальні й інші чинники.
Останнім часом усе більш важливе значення набувають збуту, реклама, просування товару. Ці показники займають одне з центральних місць в аналізі. Фірма може розраховувати на успіх на ринку тільки в тому випадку, якщо вона має активних і компетентних реалі заторів її товарів і послуг, агресивну, творчо розроблену рекламу, цілісну систему просування товарів і послуг до покупця.
Але, звичайно, саме головне в удосконалюванні механізму формування і розподіли прибутків підприємства - аналіз прибутковості. Прибуток - показник ефективності, що обоїться, діяльності будь-якої комерційної організації. Тому постійний контроль за прибутком від усіх напрямків діяльності, різних товарів і послуг є важливою функцією керування.
Фінансовий стан організації багато в чому визначає, яку тактику і стратегію вибере керівництво на ринку. Детальний аналіз фінансового стана допомагає виявити вже наявні і потенційні резерви організації в цій області. Аналіз фінансового стана звичайно проводиться методами фінансової ревізії.
Найважливішою категорією ринкової економіки є прибуток. Саме при цьому
умові фірма може стабільно існувати і забезпечувати собі основу для росту.
Стабільний прибуток фірми виявляється у виді дивіденду на вкладений
капітал, сприяє притягненню нових інвесторів і, отже, збільшенню власного
капіталу фірми. Тому стає ясним інтерес до проблем прибутковості діяльності
фірми. Прибуток, точніше, її максимизація виступає безпосередньою ціллю
виробництва в будь-якій галузі національної економіки. Виробники, проте,
можуть зштовхуватися з особливими ситуаціями, що висувають на перший план
рішення проблем, що не укладаються в річище максимизації прибули, або
визиваючих навіть протиріччя з цією ціллю: наприклад, різке зниження цін
для виходу на нові ринки або проведення дорогих рекламних компаній для
притягнення споживачів, здійснення мір екологічного порядку і т.п. Але всі
подібні кроки носять усе ж тактичний характер і в кінцевому рахунку
підпорядковані рішенню головної стратегічної задачі - одержання можливо
великий прибули.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9
