Людвіг Ерхард, професор, політик-практик, вчений-економіст, вважав, що соціальний добробут повинен будуватися на міцній економіці. Тому в Німеччині ним були зроблені певні економічні кроки на шляху до створення соціально орієнтованої ринкової економіки, які спричинили швидкі темпи відновлювання виробництва, спад безробіття, збільшення виплати держави на соціальні потреби. Тому, економіка ФРН швидко інтегрувалась у світове господарство, оскільки лібералізувався зовнішньоекономічний обмін за рахунок пільг та кредитів на виробництво експортних товарів, зросли їх обсяги та конкурентна спроможність.
Державне втручання в економіку обмежувалось правовим регулюванням та непрямим впливом, що не завдавав шкоди вільно функціонуючому ринковому механізмові. Пряма участь держави в суспільному житті не виходила за межі соціальної сфери. Тому, становлення соціально-ринкової економіки в Німеччині відбулось у короткі строки і привело до зростання народного добробуту.
Отже, необхідність створення соціально орієнтованої ринкової економіки, яка передбачає доповнення конкурентної ринкової економіки соціально спрямованим втручанням сильної держави, зумовлює появу нової економічної категорії „пенсія”.
Іншою причиною появи пенсії є проблема нерівномірного розподілу доходів. Як відомо сукупні доходи сімей формуються з різних джерел (заробітна плата, рента, дохід від підприємницької діяльності, трансфертні виплати), які є нерівномірними. Ступінь нерівності у розподілі доходів ілюструє крива Лоренца (Див. Додаток 1). Чим більше відхилення кривої АВС від АС, тим більша нерівність у розподілі доходів в країні. У випадку рівномірного розподілу багатства суспільства серед громадян держави кожний процент населення володіє одним процентом багатства суспільства (Пряма АС). Така ситуація характерна для початкових стадій розвитку суспільства. Намагання його дотримувати у різних варіантах у ХХ столітті призвело до кризового стану у багатьох країнах світу (СРСР, Китай та ін.). У цих країнах дуже незначна група „правлячої верхівки” потопала у розкоші, а основна маса населення мала не дуже високий рівень життя. Взагалі, основними причинами диференціації в доходах є: відмінності в освіті та особистих здібностях; нерівномірний розподіл економічних ресурсів; відмінності у становищі на ринку; різне ставлення до ризику; наявність зв’язків або дискримінацій; різниця у відношеннях власності та ін. Деякі категорії населення (інваліди, діти-сироти, інваліди з дитинства, люди похилого віку) взагалі не мають доходу. Тому виникла необхідність створення системи соціального захисту (до якої входять пенсії та інші трансфертні платежі), створення прогресивної шкали оподаткування, за допомогою чого держава сприяє зменшенню диференціації доходів між окремими сім’ями. Важливою проблемою регулювання нерівномірності розподілу доходів є визначення оптимального співвідношення між економічною ефективністю та соціальною справедливістю, оскільки значне втручання держави у перерозподіл суспільних доходів знижує стимули до підприємницької продуктивної діяльності одних членів суспільства та породжує споживацькі настрої в інших. [12, ст.321-323]
Отже, пенсія – це щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа у випадку досягнення нею пенсійного віку або визнавши її інвалідом, або отримують члені її сім’ї (що передбачено Законом України „Про загальнообов’язкове пенсійне страхування”).
Відповідно до Закону України „Про пенсійне забезпечення”, існують такі види пенсій:
А) трудові пенсії:
· за віком;
· за інвалідністю;
· у випадку втрати годувальника;
· за вислугою років;
Б) соціальні пенсії.
Право на трудову пенсію мають особи, зайняті суспільно корисною працею; особи, що стали інвалідами у зв’язку з виконанням державних або суспільних обов’язків, охорони державної, колективної та приватної власності, а також при охороні правопорядку; особи, що доглядають за інвалідом I групи або дитиною-інвалідом у віці до 16 років, а також за пенсіонером, який відповідно довідки з медичної установи потребує постійного нагляду.
Право на пенсію за віком мають: чоловіки – після досягнення 60 років та при стажі роботи не менше 25 років; жінки – після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років. Отримувати пенсію за віком на пільгових умовах мають право особи, перелік яких міститься в статті 13 Закону України „Про пенсійне забезпечення”.
Право на пенсію у разі втрати годувальника мають непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника, який їх забезпечував.
Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, які зайняті на роботі, виконання якої призводить до втрати професійної працездатності або придатності до віку, що дає право на пенсію за віком.
На соціальну пенсію мають право всі непрацездатні громадяни при відсутності права на трудову пенсію. [3]
На відміну від трудових пенсій, розмір яких визначається пропорційно тривалості стажу і розміру заробітної плати, а також умовами праці, під час визначення розміру соціальних пенсій враховується лише соціальна незахищеність громадян і наявність умов, за яких призначається соціальна пенсія. Така пенсія призначається без врахування доходу і вона фінансується за рахунок коштів Пенсійного фонду, який формується переважно за рахунок обов’язкових страхових внесків працюючих осіб і обов’язкових відрахувань від фонду заробітної плати підприємств, установ, організацій. А це означає, що соціальні пенсії виплачують за рахунок коштів, призначених для виплати трудових пенсій. [22. ст.25-26]
Пенсія є основною категорією та основним елементом соціальної політики держави. Соціальна політика – це діяльність держави щодо створення та регулювання соціально-економічних умов життя суспільства з метою підвищення добробуту членів суспільства, усунення негативних наслідків функціонування ринкових процесів, забезпечення соціальної справедливості та соціально-політичної стабільності у країні; це система правових, організаційних, регулятивно-контрольних заходів держави з метою узгодження цілей соціального характеру із цілями економічного зростання. В конституції України закладено право громадян на соціальний захист (див.Додаток 2). Соціальна політика включає:
Ø правове забезпечення соціального захисту населення;
Ø прямі державні витрати із бюджетів різних рівнів на фінансування соціальної сфери (розвиток освіти, науки, медичне обслуговування, охорона навколишнього середовища тощо);
Ø соціальні трансферти у вигляді різного роду соціальних субсидій;
Ø впровадження ефективної прогресивної системи оподаткування індивідуальних грошових доходів населення;
Ø створення мережі центрів служб зайнятості й бірж праці;
Ø державний вплив на ціни та ціноутворення;
Ø обов’язкове соціальне страхування в різних формах;
Ø пенсійне забезпечення;
Ø підготовка та перепідготовка кадрів та ін. [11 ст..161-167]
Отже, держава за допомогою пенсій може впливати на соціальне становище суспільства, що є основним у соціально орієнтованій ринковій економіці, до якої прагнуть всі країни світу.
2. Моделі та економічні джерела пенсійного забезпечення в ринковій економіці
На відміну від інших економічних систем, в ринковій економіці посилюється соціальна спрямованість державного регулювання і система пенсійного забезпечення населення відіграє важливу роль у розподілі доходів суспільства.
Поява пенсійного страхування та пенсійного забезпечення нерозривно пов'язані зі створенням нового класу працівників — класу найманих робітників, які залежать від регулярної виплати заробітної плати як єдиного джерела існування. З перетворенням робочої сили в товар та відповідно заробітної плати в основне джерело існування для багатьох членів суспільства, виникає особливий вид соціальної незахищеності — висока вірогідність (ризик) матеріальної незабезпеченості внаслідок втрати заробітку. Причому ризик має соціальний характер, оскільки в основному визначається соціальними умовами та не залежить (або недостатньо залежить) від кожної окремої людини.
Перед системою пенсійного забезпечення стоять три головні цілі:
· захист від бідності при настанні пенсійного віку;
· надання гарантованого доходу по завершенні трудової діяльності, розмір якого становить певну суму, пропорційну сумі заробітку;
· захист цього доходу від наступного зниження реального рівня життя внаслідок інфляції.
На цій основі виникла трирівнева модель пенсійного забезпечення населення, що визнана Світовим банком як найбільш справедливою і яка характерна для соціально орієнтованої ринкової економіки. Вона складається з трьох частин:
1. солідарна система означає, що платник податків вносить кошти в загальний фонд, а виходячи на пенсію отримує мінімальну, але гарантовану соціальну допомогу. Така система базується на принципі солідарності, тобто працююче покоління утримує пенсіонерів, а коли нинішні працюючі вийдуть на пенсію, то їх утримуватимуть ті, хто перебуватиме на той час у працездатному віці. Солідарна система виконує функцію запобігання бідності серед осіб похилого віку. Але у промислово розвинутих країнах така система забезпечує дуже невисокий рівень пенсій порівняно із середнім розміром заробітної плати (у США, наприклад, пенсія на підставі солідарної системи становить близько 35% від середнього доходу за весь час роботи до виходу на пенсію і ставка обов'язкових відрахувань роботодавців до державної пенсійної системи становить лише 12,5%). Невеликі виплати змушують населення здійснювати індивідуальні пенсійні заощадження. Тому виникла система обов’язкового накопичення;
2. система обов'язкового накопичення означає, що кожен працівник зобов'язаний певну частину заробітку в обов'язковому порядку відкладати на старість і сплачувати в накопичувальний пенсійний фонд. Завдяки цьому працівник після досягнення пенсійного віку буде одержувати додаткову пенсію із обов'язкової накопичувальної системи (залежно від суми, що накопичена ним на рахунку) разом з виплатами із солідарної системи. При цьому держава виступає гарантом збереження зроблених працівником внесків;
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
