Єкатерина-Христина прийняла православ'я і була наречена Ганною. У 1740 році
в Ганни Леопольдівни, виданої заміж за принца Брауншвейгського Антона-
Ульріха, народився син Іоанн. Незадовго до смерті імператриця Ганна
Іоанівна оголосила немовля спадкоємцем престолу. Регентом при Іоаннові вона
призначила герцога Бірона.
1.9 Іоанн VI Антонович
1740 - 4.07.1764)
Іоанн Антонович, син принцеси Ганни Леопольдівни Мекленбургськой і
принца Антона-Ульріха Брауншвейг-Люнебургського, був зведений на престол
після смерті своєї двоюрідної бабки імператриці Ганни Іоаннівні. Регентом
при імператорі Ганна Іоанівна призначила свого фаворита герцога Бірона. Під
час свого недовгого правління, що продовжувалося менше місяця, Бірон
зменшив розмір подушного податку, ввів обмеження розкоші в придворному
побуті, видав маніфест про суворе дотримання законів. 9 листопада 1740
року в результаті двірського перевороту Бірон був заарештований і
відправлений у заслання, а правителькою держави змовники проголосили матір
імператора Ганну Леопольдівну. Через рік, у листопаді 1741 року, дочка
Петра I Єлизавета Петрівна за підтримкою солдат і офіцерів Преображенського
полка заарештувала правительку і її родину, у тому числі й однорічного
імператора Іоанн VI. У 1744 році вся сім'я Ганни Леопольдівни була таємно
заслана в Холмогори. Тут Іоанн провів біля 12 років у повній самітності.
Проте в Холмогорах поповзли чутки про перебування в місті колишнього
імператора й у 1756 році Іоанн Антонович був переведений у Шліссельбург і
утримувався там в одиночному ув'язненні. Якимось образом він навчився
грамоті і йому дозволили читати Біблію. Проте таємниця його перебування в
міцності не збереглася. Після воцаріння Петра III положення нещасливого
в'язня не змінилося. Єкатерина II, взойдя на престол, дала охороні Іоанн VI
інструкцію схилити в'язня до прийняття чернечого сану. Але в липні 1764
року підпоручик Смоленська полку Василь Якович Мирович почав спробу
звільнити Іоанн Антоновича і проголосити його імператором. Охорона,
приставлена до в'язня, пручалася, але потім здалася, попередньо, по точній
інструкції імператриці, вбивши Іоанна Антоновича. Після ретельного
розслідування Мирович був страчений, а його тіло спалили разом з ешафотом.
Імператора таємно поховали у фортечної стіни Шліссельбурга, а його могилу
зрівняли з землею.
1.10 Єлизавета Петрівна
(18.12.1709 - 25.12.1761)
У ніч на 25 листопада 1741 року за підтримкою гвардійських офіцерів
дочка Петра I Єлизавета Петрівна учинила двірський переворот і була
проголошена імператрицею. Єлизавета Петрівна була "розумної і доброї, але
безладною і норовливою росіянкою баринею", що з'єднувала "нові європейські
віяння" із "благочестивою вітчизняною старовиною" (В.О.Ключевський). Гарна,
весела і безтурботна, Єлизавета Петрівна віддала своє серце придворному
певчему з чернігівських козаків Олексієві Разумовському. Молва говорила, що
Олексій Григорович Разумовський був таємно повінчаний із Єлизаветою
Петрівною і почуття імператриці до нього залишалося незмінним до кінця її
життя. Одним із перших дій нового уряду було запрошення з Голштінії
племінника Єлизавети Петрівни Карла-Петра-Ульріха (майбутнього Петра III),
сина Ганни Петрівни, що імператриця Єлизавета оголосила спадкоємцем
престолу і великого князя Петром Федоровичем і змусила вивчати російську
мову і православний катехізис. Внутрішня політика Єлизавети Петрівни
носила більш реставраторський , ніж творчий характер. Єлизавета Петрівна
мала намір повернутися до порядків Петра I, проте в управлінні державою не
було визначеної програми, а ідеї Петра не завжди дотримувалися і не
розвивалися. Проте при Єлизаветі Петрівні була відновлена національна
гідність російського народу, була скасована страта. Сенат набув старого
значення і після знищення Кабінету міністрів став вищим органом управління
в державі: до адміністративно-судової сторони правління Сенату додалася і
законодавча. Значення Синоду і духівництва при набожній імператриці зросло,
посилено переслідувалися розкольники. Сенат піклувався про поширення
православ'я, про забезпечення духівництва і монастирів, про поширення
духовного освіти в народі. Великою проблемою був стан фінансів держави.
Після перебування у влади німецького уряду Росія не могла зводити кінці з
кінцями у своєму господарстві. Комісія про комерцію створила ряд проектів
для розвитку зовнішньої торгівлі. Купецтву, як і дворянству, держава
відчинило дешевий кредит, учредив Позиковий і Державний банки. У справі
торгівлі і промисловості йшов повільний, але постійний прогрес. У 1754 році
Сенат прийняв розроблене П.И.Шуваловим постанову про знищення внутрішніх
митниць, що дало поштовх розвитку всеросійського ринку. Одночасно йшов
розвиток системи монополій. Велася посилена політика по заселенню південних
околиць, для чого запрошувались не інородці і іновери, а православні
слов'яни-серби. При Єлизаветі Петрівні були реорганізовані військово-
навчальні заклади. У 1744 році вийшов указ про розширення мережі початкових
шкіл. Були відкриті перші в Росії гімназії - у Москві (1755 р.) і в Казані
(1758 р.). У 1755 році И.И.Шувалов і М.В.Ломоносов заснували Московський
університет. У 1756 році в Санкт-Петербурзі відкрився загальнодоступний
театр. Чимало було прикладено зусиль для збору статистичних і географічних
даних про Росії. У царювання Єлизавети Петрівни міжнародні позиції
Російської імперії значно зміцнилися. Російсько-шведський військовий
конфлікт закінчився підписанням у 1743 році Абоського миру, по якому до
Росії відійшла частина Південної Фінляндії. Війна за австрійську спадщину
між пруським королем Фрідріхом II і Марією Терезією при сприянні Росії
закінчилася перемогою Австрії і укладанням Ахенського миру (1748 р.), що
забезпечив Марії Терезії імператорську корону. Росія взяла участь у
Семирічній війні (1756-1763 р.) між Пруссією з однієї сторони й Австрією,
Францією і Росією з інший. У ході її російські війська двічі розбили
непереможну колись армію Фрідріха II у боях при Гросс-Егерсдорфе (1757 р.).
і при Кунерсдорфе (1759 р.). У 1760 році російський корпус зайняв столицю
Пруссії Берлін, а в 1761 році російські війська вдало діяли в східній
частині Пруссії. Смерть Єлизавети Петрівни припинила участь російських у
Семирічній війні. Єлизавета Петрівна померла 25 грудня 1761 року на 53
році життя. Вона похована в Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі.
1.11 Петро III Федорович
(10.02.1728 - 6.07.1762)
Після смерті імператриці Єлизавети Петрівни на російський престол
зійшов Петро III. Він був онуком Петра I і онуком сестри Карла XII. До
приїзду в Росію Карла-Петра-Ульріха Голштейн-Готторпського готували до
шведського престолу і змушували учити лютеранський катехізис, шведський
мову і латинську граматику. Ставши спадкоємцем російського престолу і
великого князя Петром Федоровичем, він, за наказом імператриці Єлизавети,
початків вивчати російську мову і православний катехізис. Петро Федорович
майже не одержав освіти. Пригничуваний в усім він засвоїв дурні навички,
став дратівливий і впертий, набув схильності брехати, а в Росії привчився
ще і пити. Майже щодня він улаштовував гулянки в товаристві заїжджих
співачок і акторок. У 14 років Петро був круглим неуком, і навіть Єлизавету
Петрівну уразив своїм неуцтвом. Правда, у майбутнього імператора було
захоплення - військова слава Фрідріха II. Проте це призвело Петра тільки до
забавного пародіювання пруського героя і до простої гри в солдатики. 18
лютого 1762 року Петро III випустив Маніфест про надання "усьому
російському шляхетному дворянству вільності і свободи", що скасовувала
обов'язкову службу дворян, уведену Петром I. Під час семимісячного
царювання Петра III було видано декілька важливих указів: про скасування
Таємницею канцелярії, про дозвіл розкольникам, що бігли з Росії,
повернутися на батьківщину. Ці укази проводилися наближеними Петра з
розрахунку створити популярність імператору, що було необхідно, тому що
самий Петро, немов навмисно, намагався озброїти проти себе всі класи й
особливо духівництво. Петро III велів лишити в церквах тільки ікони Божої
Матері і Рятівника, а священикам оббрити бороди і вдягатися подібно
лютеранським пасторам. Правда, виконання цього наказу було затримано. Крім
того, імператор став переробляти на пруський лад російську армію. Самий
Петро говорив своїй дружині, що "негожий росіянам і росіяни негожі йому"1,
і був переконаний, що загине в Росії. Петро III відмовився від участі
Росії в Семирічній війні і від усіх російських завоювань у Пруссії. Цим він
спас армію Фрідріха II від капітуляції. За свідченням сучасників, ремство
був на Петра "усенародним". Невдоволення, що росте, у товаристві вилилося в
новий заговір, що дозріла в гвардійському середовищі. Душею заговору була
дружина Петра III імператриця Єкатерина Олексіївна. У числі змовників були
брати Орлови, Олексій і Кирило Разумовські, графиня Єкатерина Дашкова. У
червні 1762 року на вірність імператриці присягнули Ізмайловський і
Семеновський полки. Єкатерина в супроводі гвардійців прибула в Казанський
собор на Невськом, де і була проголошена самодержавною імператрицею. У цей
же день у Зимовому палаці Єкатерини присягнули Сенат і Синод. Петро
підписав своє зречення і був засланий у Ропшу, де утримувався під арештом.
Там і відбувся "нещасливий випадок", що закінчився смертю Петра III. Так
пояснив у своєму листі до Єкатерини смерть колишнього імператора граф
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
