М.М.Сперанскому, що був статс-секретарем при дворі Олександра I, приходить
реакційно настроєний граф А.А.Аракчеев, що призводить до змін у внутрішній
політики. Відновляється право поміщиків засилати кріпосних без суду в
Сибір, створюються військові поселення. Закордонні походи 1813-1814 р.
познайомили російських людей із західноєвропейським життям і політичними
рухами в західному суспільстві. У Росії стали з'являтися різноманітні
опозиційні гуртки як монархічного, так і вкрай республіканського толку.
Згодом частина з них перетворилася в таємні товариства, що виступають проти
існуючого політичного устрою. В зовнішній політиці в першому десятилітті
XIX сторіччя Росія лавірувала між Англією і Францією. У 1805-1807 р. Росія
брала участь у війнах проти наполеонівської Франції, що закінчилися в 1807
році підписанням Тильзитського миру, по якому Олександр I визнав усі
завоювання Наполеона й обидва імператори зобов'язалися бути союзниками при
веденні військових дій. Але в 1810 році відношення між Росією і Францією
прийняли відверто ворожий характер. Війна між Росією і Францією почалася
влітку 1812 року. Російська армія, позбавив країну від загарбників,
завершила звільнення Європи тріумфальним в'їздом у Париж. Війни, що успішно
закінчилися, із Туреччиною (1806-1812 р.) і Швецією (1808-1809 р.) зміцнили
міжнародне положення Росії. У царювання Олександра I до Росії були
приєднані Грузія (1801 р.), Фінляндія (1809 р.), Бессарабія (1812 р.),
Азербайджан (1813 р.). У 1825 році під час поїздки в Таганрог імператор
Олександр I сильно застудився і 19 листопада 1825 року помер. Він похований
у Петропавловськом соборі в Санкт-Петербурзі.
1.15 Микола I Павлович
(25.06.1796 - 18.02.1855)
Після смерті Олександра I Росія майже місяць жила без імператора. По
праву престолонаслідства після Олександра I, що не лишив нащадка,
Російським государем повинний був стати брат покійного імператора Костянтин
Павлович. Але на початку 1820-х років Костянтин зрікся від престолу на
користь молодшого брата Миколи і своє зречення оформив офіційним листом до
Олександру I. Олександр прийняв зречення брата, але не зрадив його
розголосу. Після смерті імператора Олександра I великий князь Микола
Павлович тотчас присягнув Костянтинові і повелів призвести до присяги усі
полки. Сенат також розіслав указ про приведення всіх чинів до присяги на
вірність новому імператору. Тим часом у Державній раді розкрили пакет із
зреченням Костянтина. На 14 грудня 1825 року була оголошена присяга Миколі
Павловичеві. У той же день відбулася спроба державного перевороту, названа
пізніше повстанням декабристів. День 14 грудня зробив незгладиме враження
на Миколу I і це відбилося на характері всього його царювання. Він писав
своєму брату: "Дорогий Костянтин, Ваша воля виконана: я - імператор, але
якою ціною, Боже мій! ціною крові моїх підданних"1. Миколи I до престолу
не готували. Він одержав військово-інженерну освіту і займав посаду генерал-
інспектора армії по інженерній частині. Микола мав характер жорстокий і
деспотичний, не любив ніяких теорій і харчував недовіру до наукового знання
взагалі. Царювання Миколи I - період найвищого розквіту абсолютної
монархії в її військово-бюрократичній формі. У управлінні державою
переважав військовий елемент, військові призначалися на усі важливі
державні посади, очолювали всі міністерства. Витрати на чиновників і армію
поглинали майже всі державні засоби. В роки правління Миколи був складений
Звід законів Російської імперії - кодекс всіх існуючих до 1835 року
законодавчих актів. У 1826 році був заснований Секретний комітет, що
займався селянським питанням. У 1830 році був вироблений загальний закон
про стани, у якому проектувався ряд поліпшень для селян. Для початкового
навчання селянських дітей було улаштовано до 3 тисяч сільських училищ. У
1842 році був виданий закон, що давав можливість поміщикам звільняти селян,
наділяя їхньою землею, у відповідь на визначені повинності або оброк. Сам
Микола I вважав, що кріпосне право - це зло, але ще великим злом була б
негайна його руйнація. У 1835 році був заснований Загальний статут
імператорських Російських університетів. А в 1850 році була припинена
посилка учнівських університетів для наукових занять за межу і підвищена
плата за навчання, що зменшило кількість студентів. При Миколі I були
засновані Військова і Морська академії, вікрито 11 кадетських корпусів. У
правління Миколи Павловича було улаштовано до 10 тис. верст шосейних доріг,
біля 1 тис. верст залізничної колії (перша залізниця від Санкт-Петербурга
до Царського Села була відкрита в 1836 році, а до Москви - у 1851 році).
Було проведено 2 тис. верст електричного телеграфу. В роки царювання
Миколи I зросла роль таємницею політичної поліції - Третього відділення
Власної його імператорського величства канцелярії. Кращі представники
суспільної думки - історики, письменники, журналісти - були стиснуті у
своїй літературній діяльності й особистому житті. Так поступово
створювалася відчуженість між урядом і передовою частиною суспільства.
Основним питанням зовнішньої політики Миколи I був східний. У перший же рік
його правління Росія початку війну з Персією, по закінченні якої, у 1828
році, до Росії були приєднані Єриванськая і Нахічеванська області. Війна
Росії з Туреччиною (1827 р.) закінчилася визнанням незалежності Греції.
Продовжувалося завоювання Кавказу і посилювалося рух росіян у Середню Азію.
Війна, що почалася в 1853 році на Дунаї і Кавказі, була перенесена в
Крим, де супротивники Росії (Англія, Франція, Туреччина, Сардинія) осадили
Севастополь, що служив базою російського Чорноморського флоту. Кримська
війна закінчилася поразкою Росії. По Парижському трактату 1856 року Чорне
море було оголошено нейтральним і право мати на ньому флот Росія повернула
собі лише в 1871 році. Не бажаючи визнавати хибність своїх поглядів і
переконань, що призвели країну не тільки до військової поразки, але і до
катастрофи всієї, здавалося б, чітко налагодженої системи державної влади,
імператор Микола I, як вважають, свідомо прийняв отруту і раптово помер18
лютого 1855 року.
1.16 Олександр II Миколайович
17.04.1818.- 1.03.1881)
Олександр Миколайович, старший син імператора Миколи I і імператриця
Олександри Федорівни, зійшов на престол після смерті Миколи I.
Вихователями спадкоємця престолу були генерал К.К.Мердер і поет
В.А.Жуковський. Олександр Миколайович, щоб ознайомитися з державними
справами, із 1834 року був присутній на засіданнях Сенату, а з 1835 року -
і Синоду. При Олександрові II у Росії було скасовано кріпосне право
(Положення 19 лютого 1861 року), за що імператора прозвали царем-
визволителем. Було звільнено більш 22 млн. російських селян і встановлений
новий порядок суспільного селянського управління. По Судовій реформі 1864
року судова влада була відділена від влади виконавчої, адміністративної і
законодавчої. У цивільних і карних процесах були введені початки гласності
і суд присяжних, об'являлася незмінюваність судів. У 1874 році вийшов указ
про усестанову військову повинність, що зняла тяготи військової служби з
нижчих станів. У цей час були створені вищі загальноосвітні установи для
жінок (у Петербурзі, Москві, Казані і Києві), засновані 3 університету -
Новоросійськ (1865 р.), Варшавський (1865 р.) і Томский (1880 р.). У 1863
році було прийняте положення про звільнення від попередньої цензури
столичних періодичних видань, а також деяких книг. Проводилося поступове
скасування що виключають і обмежують законів стосовно розкольників і
євреїв. Проте після придушення Польського повстання 1863-1864 р. уряд
поступово перейшов до курсу обмеження реформ поруч тимчасових правил і
міністерських циркулярів. Слідством цього явився підйом демократичного руху
в країні, приведший до революційного терору. Імператор Микола I лишив
своєму спадкоємцю Кримську війну, що закінчилася поразкою Росії і
підписанням світу в Парижі в березні 1856 року. У 1864 році було кінчене
скорення Кавказу. По Айгунському договорі з Китаєм до Росії був приєднаний
Амурський край (1858 р.), а по Пекінському - Уссурійський (1860 р.). У 1864
році росіяни війська почали похід у Середню Азію, у результаті якого були
захоплені місцевості, що утворили Туркестанський край (1867 р.) і
Ферганську область (1873 р.). Російське панування поширилося аж до вершин
Тянь-Шаню і до підніжжя Гімалайського хребта. У 1867 році Росія продала США
Аляску й Алеутськие острови. Найважливішою подією в зовнішній політика
Росії в царювання Олександра II явилася російсько-турецька війна 1877-1878
р., що завершилася перемогою російських військ. Результатом цього явилося
проголошення незалежності Сербії, Румунії і Чорногорії. Росія одержала
частину Бессарабії, відірваної в 1856 році (крім островів дельти Дунаю) і
грошову контрибуцію в розмірі 302,5 млн. рублів. Крім того, до Росії були
приєднані Ардаган, Карс і Батум із їхнього округа. 1 березня 1881 року
імператор Олександр II був смертельно поранений кинутої в нього терористом
Гриневіцьким бомбою. Олександр II похований у Петропавловськом соборі.
1.17 Олександр III Олександрович
(26.02.1845 - 20.10.1894)
1 березня 1881 року, після убивства терористами імператора Олександра
II, на престол вступив його син Олександр III. Старший брат Олександра III
Микола помер у 1865 році і після його смерті спадкоємцем престолу став
Олександр Олександрович. Вирослий в офіцерському середовищі, Олександр був
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11
