Іспанії частка прибутків від іноземного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів та послуг складає 35 %, на Кіпрі та в Панамі – понад
50 %, на Гаїті – більш як 70 %і.
На фоні бурхливого розвитку світового туризму закономірно постає питання про роль України на світовому ринку туристичних послуг. Слід зазначити, що об’єктивно вона має всі передумови для інтенсивного розвитку внутрішнього та іноземного туризму: особливості географічного положення та рельєфу, сприятливий клімат, багатство природного, історико-культурного та туристично-рекреаційного потенціалів. Більш детально про її можливості йтиметься нижче. Але, нажаль, не все є таким безхмарним. На фоні світового туризму, який набирає потужностей фантастично швидкими темпами, Україна виглядає досить скромно. На сьогодні українські громадяни є своєрідними інвесторами зарубіжних країн, що є одним з найболючіших питань всієї туристичної галузі. Адже туризм, за розрахунками фахівців, лише у вигляді податків міг би щороку приносити в державну скарбницю до 4 млрд. дол.
Безумовно, що причини такого становища треба шукати в складній соціально-економічній ситуації в державі, в невідрегульованості механізмів стимулювання туристичної індустрії, відсутності ефективної стратегії розвитку цієї галузі як на національному, так і регіональному рівнях. Але проблема, на мою думку, є значно ширшою. Питання стосується, мабуть, не лише туристичної галузі України, а взагалі шляхів залучення країн з перехідною економікою (до яких належить і Україна) до могутніх інтеграційних процесів та конкурентноздатності таких економік на світовому ринку.
Традиційно конкурентоспроможність трактується як зумовлене
економічними, соціальними і політичними факторами стійке становище країни
або товаровиробника на внутрішньому і зовнішньому ринках. Для України
важливим є розуміння того, що ключові параметри конкурентноздатності
товарів, підприємств і галузей формувалися у структурі внутрішніх і
зовнішніх зв’язків СРСР – країни, яка на період розпаду перестала
відповідати сучасним критеріям конкурентноздатності. Потенціал УСРС, хоча
і був досить значним, проте ефективність його реалізації була вкрай
незадовільною. Національна економіка України, яка успадкувала традиційно
матеріально- та енергомісткі виробництва, була об’єктивно неспроможною
витримати конкуренцію на світових ринках. Вкрай несприятливі внутрішні
умови розвитку при порівняно слабких міжнародних позиціях економіки
України примушують активно шукати нестандартні шляхи виходу з кризи,
засоби формування по-справжньому міжнародно конкурентноспроможної
національної економіки.
Отже, підсумовуючи все вищенаведене, приходимо до досить простого, але водночас вирішального висновку. Так, можна з впевненістю стверджувати, що в галузі туризму проблемним сьогодні є неефективне та нераціональне використання відповідних ресурсів, сьогоднішній рівень розвитку туристичної індустрії не відповідає наявному потенціалу. Це є визначальним питанням, яке має диференційовану структуру, складаючись, в свою чергу, з ряду інших, більш конкретних питань. Так, до останніх можна віднести насамперед відсутність розвиненої інфраструктури, низьку якість обслуговування, відсутність якісної реклами та глибинної інформації про готелі, санаторії, тури по країні та послуги, які надаються, на світовому рівні, значний податковий тягар тощо.
3.2 Пропозиції щодо розв’язання проблеми
Ситуація, що склалася в туристичній сфері останнім часом, вимагає активного пошуку засобів подолання кризових явищ та інтенсифікації виробництва туристичного продукту, із забезпеченням необхідної його якості.
Проблеми, які можна спостерігати сьогодні в галузі туризму України, є наслідком того економічного минулого, яке залишилося нашій державі після розпаду СРСР. Тому ці явища є досить глибинними, а їх розв’язання потребує комплексного та продуманого підходу. Фактори, що спричиняють розвиток іноземного туризму, не адекватний природо-ресурсному, історико- архітектурному та рекреаційному потенціалові України, знаходяться як у суто внутрішній, галузевій, так і в зовнішній (переважно загальноекономічній) площинах. Основними з галузевих факторів є:
- Недостатній рівень розвинутості безпосередньо мережі та об’єктів
туристичної інфраструктури, їх невідповідність світовим стандартам. Слід
пам’ятати, що виробнича база галузі формувалася, в основному, за радянських
часів з орієнтацією переважно на невибагливого туриста, тому серед
об’єктів інфраструктури переважають великі (порівняно з аналогічними
закордонними) комплекси, із значною концентрацією місць та низьким рівнем
комфортності. Потрібно також відзначити, що в Україні лише близько 10%
готелів відповідають міжнародним стандартам, серед них станом на 2000 рік
не було жодного п’ятизіркового, і тільки шість малиь чотири зірки. Зараз
ситуація починає поступово змінюватися, все ж виник перший п’ятизікровий
готель в Україні. Але до стабілізації ситуації ще далеко. На щастя,
усвідомлення цього як важливої проблеми галузі вже існує у державі. До 2010
року лише у Києві має з’явитися п’ять п’ятизіркових готелів, 12—15 —
чотиризіркових, а також 40—50 — тризіркових, що, за ідеєю, мало б сприяти
притоку туристів у столицю. Про стан українських шляхів говорити взагалі не
доводиться. Одним із дійових засобів прискорення розвитку туризму в
Україні є розвиток туристичної інфраструктури у мережі міжнародних
транспортних коридорів (МТК). За оцінками експертів, вона має найвищий в
Європі коефіцієнт транзитності (з 13 тис. км автомобільних шляхів
державного значення понад 9 тис. км є магістралями, зв’язаними з МТК). У з
потужним туристичним потенціалом нашої країни, цей факт може стати
важливим фактором розвитку вітчизняної економіки.
- Відсутність скоординованої висококваліфікованої та грамотної системи
дій з проведення туристичного продукту України на світовий ринок, яка б
давала відчутні результати. Проблеми виникають насамперед з рекламою
вітчизняних курортів. Так, в 2004 році в Національному бюджеті на це було
передбачено 1,7 млн. грн., отримано ж лише 40 тис. Тому абсолютно
зрозуміло, що за кордоном дуже важко отримати інформацію як про саму
Україну, так і про туристичні послуги, що в ній надаються. І хоча в 2004
році в нашій країні було створено власну інформаційну систему (UTIS), вона
в значній мірі носить комерційно-інформаційний, а не іміджовий характер.
Зовсім інакше за кордоном. Наприклад, Великобританія, котру і так не має
особливої потреби рекламувати, витрачає на ці цілі 80 млн. фунтів
стерлінгів. На перший погляд здається, що це марнотратство. Але, як було
підраховано, кожен вкладений в рекламу фунт приносить доход від залучених
туристів у 27 фунтів. Тому спрямування переважної частини коштів на рекламу
України по всьому світу та її широкі туристичні можливості, на мою, думку,
буде правильним рішенням.
- Технологічна відсталість галузі. В Україні практично не застосовуються туристичні технології, які в розвинутих країнах набули ознак повсякденної ужитковості: електронні інформаційні довідники щодо готелів, транспортних маршрутів і туристичних фірм з переліком і вартістю послуг, які ними надаються; у світі практично всі довідники з туризму випускаються в електронному , а більшість – у Internet-форматах, що дає їх користувачам можливість бронювати місця в готелях і на транспортні у режимі реального часу – “on-line”). Останнім часом в галузі інформаційних технологій України спостерігається значне пожвавлення. Тому слід також активно використовувати цю можливість для наближення до виходу на світовий рівень обслуговування клієнтів.
- Низький рівень обслуговування, зумовлений загальною кваліфікацією працівників галузі. На сьогодні в Україні практично відсутні відповідна система в галузі туризму для підготовки і перепідготовки кадрів, а також чіткі та адекватні світовим стандартам кваліфікаційні вимоги; тим часом як у Росії, наприклад, яка, за прогнозами ВТО, у 2020 р. увійде до десятки найбільш відвідуваних країн світу, вже сьогодні функціонує близько 40 державних і приватних навчальних закладів підготовки кадрів для туризму). В нашій державі також поступово виникають відповідні навчальні заклади, але вони роблять лише перші кроки у цьому напрямку, не маючи відповідного досвіду.
- Відставання масштабів (навіть порівняно з середніми показниками по
СНД) нормативно-правового та організаційного забезпечення туристичної
діяльності, яке значною мірою пояснюється перманентною адміністративною
реформою в Україні. Про останні зміни та перегляд стратегії держави в
галузі туризму йтиметься нижче.
Головними зовнішніми факторами, які стримують розвиток туризму в
Україні, є викликана млявістю та несподіваністю економічних реформ
несприятливість існуючих умов для підприємництва взагалі та туристичного
зокрема, недосконалість і навіть певна агресивність нормативно-правового
поля (і в тому числі – правил і умов перетинання кордонів іноземцями) і, як
наслідок, відсутність необхідних інвестицій для розвитку туризму – як
внутрішніх (через тривалу економічну кризу), так і іноземних (через
несприятливий інвестиційний клімат). Несприятливість бізнесового клімату
спричинила той факт, що з майже 3000 українських туристичних підприємств,
які мають дійсні ліцензії на надання туристичних послуг, фактично на ринку
працюють лише близько третини.
Як вже зазначалося, саме ці зовнішні та внутрішні фактори можуть бути базою, на основі якої розроблятимуться пропозиції щодо виходу галузі з кризового становища та слугувати вказівниками подальших напрямків її розвитку.
Висновок
Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, я
спробувал виокремити її головні проблеми та спробувал знайти альтернативний
шлях виходу з кризи. Звичайно, така робота є далекою від висновків та думок
справжніх фахівців та експертів в цій галузі. Але, незалежно від рівня
фахової підготовки, нас сьогоднішній день є декілька речей, очевидних,
мабуть, кожному громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти
успіху слід докласти загальних зусиль до розв’язання проблеми. Це мають
бути не лише викладені на папері думки законодавців з приводу того, якою б
вони хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх
боку. І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів.
Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації.
Так, спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів. Розпочато
реконструкцію ряду київських готелів; в Карпатському регіоні почала свою
діяльність з розвитку туристичної галузі міжнародна організація TACIS;
британський фонд “Ноу-хау” взяв на себе витрати на відновлення
туристичних об’єктів Львова; декілька мільйонів доларів вкладено в
ялтинський готель “Ореанда” та відому “Поляну казок”.
Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика кількість законів можуть привести до підвищення цін, обмеження асортименту, зниження інновацій і конкуренції у галузі міжнародного туризму.
Туроператори повинні вибирати найоптимальніший метод ціноутворення, орієнтуючись на національній туристичний ринок, споживачів, ресурси, які є в розпорядженні. Країна має ставити собі за мету зайняти вигідне положення на міжнародному ринку туристичних послуг, так як це гарантує постійні надходження в бюджет, зміцнення вже існуючих міжнародних зв’язків і встановлення нових.
Збільшення оплачуваної відпустки, зростання особистого доходу, підвищення рівня освіти, прагнення до пізнання іншої культури - важливі чинники, що впливають на розвиток світового туристського ринку.
. не дивлячись на політичну і економічну кризу, в туристському секторі наголошується зростання показників туристської діяльності;
. спостерігається велика конкуренція серед регіонів в залученні туристів;
. відбувається активне просування капіталів окремих туристських компаній на іноземні ринки;
. відбувається концентрація товарів і виробництва послуг в туризмі;
. в туризмі активно використовується комп'ютерна техніка. У зв'язку з цим можна намітити основні риси розвитку туризму в майбутнє XXI століття: o подальше зростання показників міжнародної туристської діяльності; o постійний вплив економічної і політичної ситуації в світі на туризм; o визначальними чинниками туризму стануть соціодемографічні зміни, електронна інформація і комунікаційні системи; o поляризація діяльності туристських операторів, зайнятих як глобальним, так і середнім і малим бізнесом; одним з найпопулярніших регіонів перебування, мабуть, стане Південна і
Південно-Східна Азія.
Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того, яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.
Список літератури
1. Закон України “Про туризм” (N 324/95-ВР) від 15.09.1995 р.
2. Указ Президента України “Про підтримку розвитку туризму в Україні
(”№127/2001) від 2.03.2001 р.
3. А.П Голіков. Український туризм “Галицькі контракти”, №22, травень 2004 р.
4. Д.Прейгер, І.Малярчук “Розвиток іноземного туризму в Україні в контексті розбудови міжнародних транспортних коридорів” //
Економіка України”, № 6 (червень) 2001 р. , с.20-28
5. В. Цибух. “Конкурентоспроможність української економіки : орієнтири макрополітики в кризових умовах” // “Економіка України”
№4 (квітень) 2004 р., с.4 –14
6. В.Цибух “Туризм в Україні” // “Економіст”, №6 (June) 2000 р., с.34-35
7. Марина Каплан “Рай в шалаше” // “Комп&ньоН”, №44(196) 30 жовтня –
3 листопада 2000 р. , с.62 - 65
8. Агафонова Л.Г., Агафонова О.Є. Туризм, готельний та ресторанний бізнес: ціноутворення, конкуренція, державне регулювання. – К.:
Знання України, 2002.
9. Балабанов И.Т., Балабанов А.И. Экономика туризма: учебное пособие.
– М.: Финансы и статистика, 1999.
10. Бовсуновская А.Я. География туризма: учебное пособие. – Д., 2002.
11. Голіков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії: підручник. – К.: Либідь, 1996.
12. Квартальнов В.А. Иностранный туризм. – М.: Финансы и статистика,
1999.
13. Немоляева М.Э., Хадорков Л.Ф. Международный туризм: вчера, сегодня, завтра. – М.: Международные отношения, 1985.
14. Панирян Г.А. Международные экономические отношения: экономика туризма. – М.: Финансы и статистика, 2000.
15. Пузаков Е.П., Честикова В.А. Международный туристический бизнес. –
М.: Экспертное бюро-М, 1997.
16. Юрківський В.М. Країни світу: довідник. – К.: Либідь, 1999.
17. Гостиничный и туристический бизнес: учебник. – М.: Тандем, 1998.
18. Економіка зарубіжних країн: підручник / Філіпенко А.С., Вергун В.А та інші. – К.: Либідь, 1996.
Додатки
Аналіз роботи суб’єктів туристичної діяльності України за 2002-03 рік
(за даними форми .№ 1-ТУР)
1. Загальні показники суб’єктів туристичної діяльності
Протягом 2002 року чинними були 5 367 ліцензій на туристичну діяльність.
Звіти за формою № 1-ТУР (к) “Звіт про діяльність туристичної організації” подали 3 909 (72,8 %) суб’єктів туристичної діяльності.
З числа суб’єктів туристичної діяльності, що звітували
- фактично надавали туристичні послуги 3 134 підприємств (58,4 % чинних ліцензій);
- не надавали туристичні послуги (подали звіти з “нульовими” показниками) 775 підприємств (14,4 % чинних ліцензій), в т. ч.
205 підприємств м. Києва, 128 підприємств АР Крим, 70 підприємств м. Севастополя, 45 підприємств Харківської області, 45 підприємств
Львівської області, 44 підприємства Одеської області, решта
238 підприємств припадає на інші 21 регіон України.
Не подали звіти 1 458 суб’єктів туристичної діяльності (27,2 % чинних
ліцензій). Найбільша їх кількість в м. Києві (446 підприємств), АР Крим
(275 підприємств), в областях Одеській (217 підприємств), Дніпропетровській
(92 підприємства), Донецькій (71 підприємство), Львівській (65
підприємств), Херсонській (77 підприємств).
| |2001 р. |2002 р.|Темп |
| | | |приросту |
| | | |2002/2001 |
|Кількість чинних ліцензій, одиниць |4173 |5367 |+ 28,6 % |
|Кількість підприємств, що надавали послуги,|2652 |3134 |+ 18,2 % |
|одиниць | | | |
Всього за 2002 р. суб’єкти туристичної діяльності України обслужили майже 2,0 млн. екскурсантів та 2,3 млн. туристів, в т. ч. за видами туризму:
- іноземних (в’їзних) туристів – 417,7 тис. осіб, (18 % від загального числа);
- зарубіжних (виїзних) туристів – 302,6 тис. осіб, (13 %);
- внутрішніх туристів – 1 млн. 545 тис. осіб, (69 %).
В цілому по Україні за 2002 р. спостерігається зростання основних показників роботи суб’єктів туристичної діяльності у порівнянні до 2001 р.
|Назва показника |2001 р. |2002 р. |Темп |
| | | |приросту |
|Кількість суб’єктів туристичної |2 652 |3 134 |+18,2 % |
|діяльності, що надавали послуги | | | |
|(одиниць) | | | |
|Всього обслужили туристів (осіб) |2 175 090 |2 265 317 |+4,2 % |
|В т. ч. |416 186 |417 729 | |
|- іноземних (в’їзних) туристів(осіб)| | |+0,4 % |
|- внутрішніх туристів (осіб) |1 487 623 |1 544 956 |+3,9 % |
|- зарубіжних (виїзних) |271 281 |302 632 |+11,6 % |
|туристів(осіб) | | | |
|Кількість екскурсантів (осіб) |1 874 233 |1 991 688 |+6,3 % |
|Обсяг наданих послуг (тис. грн.) |1 206 668 |1 386 132 |+14,9 % |
|Платежі до бюджету (тис. грн.) |126 787 |136 177 |+7,4 % |
|Обсяг послуг в середньому на |455 |442 |– 2,8 % |
|1 підприємство (тис.грн.) | | | |
|Платежі до бюджету в середньому на 1|48 |43 |– 9,5 % |
|підприємство (тис.грн.) | | | |
|Середньооблікова чисельність |37’956 |39’706 |+4,6 % |
|працівників (осіб) | | | |
|Обсяг послуг в середньому на |31,8 |34,5 |+ 8,5 % |
|1 працівника (тис. грн.) | | | |
|Платежі до бюджету в середньому на 1|3,3 |3,4 |+ 2,5 % |
|працівника (тис. грн.) | | | |
|Кількість туроднів обслуговування |14’701’543 |14’146’885 |- 3,8 % |
|(одиниць) | | | |
|Середня тривалість подорожі (діб) |6,8 |6,2 |- 7,8 % |
|Середня вартість 1 подорожі |555 |612 |+ 10,3 % |
|(путівки) (грн.) | | | |
|Середня вартість 1 туродня (грн.) |82 |99 |+ 20,4 % |
-----------------------
[pic]
