Функціонування банку у сфері обміну породжує ще й інші уявлення про
його сутність. Нерідко банк характеризується як посередницька організація.
Основою для цього є особливе переливання ресурсів, які тимчасово осідають
у одних і вимагають застосування у інших.
Особливість ситуації при цьому складається з того, що кредитор, який має певну частину ресурсів, бажає при відповідних гарантіях, на конкретний термін, під процент віддати її іншому контрагенту- позичальнику. Інтереси кредитора, однак, повинні співпадати з інтересами позичальника. Звичайно, в сучасному грошовому господарстві таке співпадіння інтересів є випадковим. Банк-посередник забезпечує можливість здійснення угоди із врахуванням попиту і пропозиції. Зібравши багаточисленні кошти, банк може зазадовільрити потреби самиз різноманітних позичальників, надає вибір кредиту на любий смак - строк, забезпечення, позичковий процент.
Роль посередника в різних сферах людської діяльності можуть брати на себе різні служби (юридичні, комісійні, поштові та інші), але всі вони не стають банками. Банк як посередник має іншу природу, яка зв'язана не з посередницькою діяльністю як такою, а з особливістю його діяльності.
Але банк, виступаючи як кредитор, як позичальник, як посередник між ними, з позиції своєї сутності не є ні тим, ні другим, ні третім.
Банк - це і кредитор, і позичальник, і посередник між юридичними і фізичними особами, і посередник в грошових розрахунках; в цих своїх якостях він розкриває свою суть. Банк - це особливе явище господарського життя.
Банки як агенти біржі. Банки є учасниками біржі: Вони можуть самостійно організовувати біржові операції, виконувати операції по торгівлі цінними паперами. Торгівля цінними паперами є частиною банківських операцій, але не головною, так як вона досить специфічна і відмінна від банківської справи.
Банк як кредитне підприємство. Кредит - це відношення між
кредитором і позичальноком з приводу зворотного руху вартості, що
позичається. На відміну від кредиту банк - це одна із сторін відносин,
яка хоча і може одночасно виступати в якості кредиту і в якості
позичальника, однак в кожний даний момент при окремій угоді виступає або
в якості кредитора або в якості позичальника. Відповідно, банк - це не
відношення, а один із суб'єктів відносин. Існує ще одна відмінність: кредит
-це відношення як в грошовій, так і в товарній формі формі. В банку ж
концентровані лише грошові потоки.
Банк - наслідок розвитку кредиту. Саме на основі грошових та кредитних відносин з'явилось таке унікальне утворення, як банк, який в цілому можна визначити як систему особливих підприємств, продуктом яких є кредитна та емісійна справа.
Головним в сутності банку, його основою є організація грошово- кредитного процесу та емітування грошових знаків.
1.2. ОСНОВИ ПОБУДОВИ БАНКІВСЬКОЇ СИСТЕМИ.
У 1991 році в Україні вийшов Закон "Про банки і банківську діяльність", який повинен був узаконити двохрівневу банківську систему і закріпити демонополізацію банківської справи на Ук- раїні.
Законом проголошено, що Україна самостійно організує бан- ківську систему. При цьому вихідним принципом стала дворівнева організація, що забезпечує чітке відокремлення емісійної функ- ції банківської системи від функцій кредитного та розрахунко- во-касового обслуговування юридичних та фізичних осіб. Першу з цих функцій закріплено за Національним Банком України, що вис-
- 10 - тупає як найвищий рівень банківської системи, а решту функцій
- за мережею комерційних банків, які складають її другий рі- вень.
Законом визначено підзвітність Національного банку України
(НПУ) безпосередньо Верховній Раді України. На нього покладено виключно функцію емісійного центру, кредитного та розрахунко- во-касового обслуговування комерційних банків. Йому також до- ручено нагромаджувати і зберігати золото-валютні резерви дер- жави, проводити єдину політику, координувати діяльність усіх ланок кредитної системи, визначати курс національної валюти, обслуговувати разом з комерційними банками державний борг, ре- гулювати рівень процесійних ставок.
Комерційні банки можуть здійснювати широке коло операцій по кредитуванню, розрахунково-касовому та іншому обслуговуванню юридичних та фізичних осіб. Усі операції банки повинні викону- вати на договірних умовах, що ставить їх у партнерські відно- сини з клієнтами. Комерціїні банки кредитують підприємства в межах власних і мобілізованих коштів.
У разі нестачі цих коштів вони можуть брати позички в інших комерційних та в Національному банку. Банки не відповідають за зобов'язаннями держави, а держава не несе відповідальності за зобов'язаннями банків.
Крім акціонерно-комерційних банків, Законом передбачено створення на державних засадах ощадного банку України та Екс- пертно-імпортного банку.
За характером виконуваних операцій всі банки можна поділити на центральні емісійні та комерційні. В першому випадку це оз- начає, що продуктом банку є емісійне регулювання; така опера-
- 11 - ція виконується центральними банками. Вони є державними (наці- ональними, народними) банками. Головним завданням таких банків є зміцнення позицій грошової одиниці як всередині країни, так і за кордоном. Як правило, емісійні банки не займаються креди- туванням народного господарства та населення, ця операція вхо- дить в компетенцію комерційних банків, які надають різноманіт- ні позики як підприємствам, так і окремим громадянам.
а) ХАРАКТЕРИСТИКА І ФУНКЦІЇ ЦУНТРАЛЬНОГО БАНКУ.
Центральні банки грають головну роль и управлінні банківською системою і виступають державними органами економічного управління. Центральне місце в банківській системі України займає Національний банк України (НБУ).
Роль центральних банків у розвитку економіки більш значна, коли ширше використовуються економічні заходи управління народним господарством, коли більш розвинуті товарно-грошові відносини. Так як центральні банки ви- конують функції банку банків, регулювання грошового обігу і кредиту вони мають право адміністративного контролю і реального економічного впливу на операції комерційних банків.
Функції центральних банків.
1. Емісія кредитних грошей та вилучення грошей з обігу.
2. Акумуляція та збереження касових резервів інших кредитних установ.
- 12 -
3. Збереження офіційних золото-валютних резервів.
4. Надання кредитів і виконання розрахункових опера- цій для урядових органів.
5. Здійснення розрахунків і перевідних операцій для комерційних банків.
6. Грошово-кредитне регулювання економіки.
7. Контроль за діяльністю кредитних установ.
8. Надання ліцензій на операції із іноземною валютою.
9. Обслуговування державного боргу країни.
З підприємствами та фірмами центральний банк в опе- рації не вступає.
Регулюючі функції Центральних банків можна в загаль- ному поділити на адміністративні та економічні. Цент- ральні банки мають наступні можливості адміністративно- го впливу, які фіксуються в законах про банківську ді- яльність або в спеціальних законах про Центральний банк: встановлення вимог до об'єму статутного фонду та ліквідності банку; проведення ревізій та інспекцій ста- ну, операцій банків; видавництво обов'язкових для вико- нання інструкцій та додатків для банківських законів; збір та узагальнення звітності банків з метою запобі- гання можливого погіршення фінансового стану окремих кредитних інститутів, а також визначення перспектив розвитку кредитної системи; розгляд заявок та надання права на створення нових банків та розширення діяльнос- ті діючих банків; обмеження конкурентної боротьби за залучення ресурсів (заборона виплачувати відсоток або його кількісне обмеження по певних видах депозитів) і
- 13 - за надання кредитів (заборона або обмеження купівлі певних активів).
Укономічні функції банків здійснюються за вибраним напрямом грошово-кредитної політики. Вони сприяють до- сягненню збалансованого розвитку грошово-кредитної сфе- ри, обмеженню інфляції, підтриманню надійності кредит- ної системи та економічного росту.
Інструментами здійснення економічних функцій висту- пають:
- облікова ставка, яка приймається Центральним бан- ком в його операціях з комерційними та іншими кредитни- ми інститутами. Вона дозволяє регулювати масу грошових коштів в обігу у відповідності з потребами окремих бан- ків, регіонів та всього народного господарства;
- операції на відкритому ринку. До них відносяться: купівля цінних паперів, які знаходяться в портфелі ко- мерційних банків, у випадку, якщо Центральний банк має намір збільшувати суму ліквідних коштів, які знаходять- ся у розпорядженні комерційних банків; продажа цінних паперів з портфелю Центрального банку;
- обов'язкові резерви. Законом встановлені певні пропорції, в рамках яких банки зобов'язані тримати час- тину своїх коштів на беспроцентних рахункахв Централь- ному банку. Ці кошти складають строковий фонд для за- хисту інтересів вкладників. Крім цього, обов'язкові ре- зерви забезпечують контроль зі сторони Центрального банку за діяльністю банків та дозволяють регулювати умовно-кредитний обіг;
- 14 -
- прямі кількісні обмеження, які застосовуються у необхідних випадках, зокрема, обмеження на приріст кре- дитів комерційних банків.
До економічних регуляторів Центрального банку можна віднести також передачу грошових ресурсів в банківську систему при виникненні тимчасової потреби в них і на- дання фінансової допомоги окремому банку або банкам, які мають недостачу коштів в зв'язку з погіршенням фі- нансового стану.
Грошово-кредитна політика центрального банку здійс- нюється через сукупність заходів, спрямованих на зміну грошової одиниці в обігу, обсягів кредиту й емісії, або на їх обмеження - залежно від стану економіки.
Мета грошово-кредитної політики центрального банку - створити сприятливі умови для зайнятості робочої сили, стримування інфляції, регулювання темпів економічного зростання та збалансованості народного господарства і платіжного фонду.
Серед методів грошово-кредитної політики важливе місце посідає дископтна політика, яка пов'язана з купівлею векселів. Це найстаріший метод кредитного регулювання. Зниження дисконтної ставки Центрального банку стимулює комерційні банки розширюва- ти кредитування підприємств, а підвищення - навпвки. Продаж цінних паперів Центральним банком означає зменшення сум на ре- зервних рахунках і звуження кредитування комерційними банками своїх клієнтів.
Грошово-кредитна політика центральних банків має деякі су- перечності: коли для підвищення ділової активності банк підні-
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
