Азії та Латинській Америці. Найбільшими експортерами прямих інвестицій є
Південна Корея, Тайвань і Китай. У Південній Кореї та Тайвані вивезення капіталу у підприємницькій формі у 1990 р. перевищувало його ввезення, що характерно, як правило, для промислове розвинених країн.
Вивезення капіталу із країн Латинської Америки перевищувало у 1990 р.
1,1 млрд. дол. Найбільшими експортерами капіталу у даному регіоні є
Бразилія та Венесуела.
Приплив у країни, що розвиваються, капіталу у позиковій формі здійснюється у вигляді іноземних кредитів по міждержавній лінії, і у вигляді іноземних приватних позик. Співвідношення між державним і приватним кредитуванням протягом 80-х років змінювалося. Якщо на початку 80-х років обсяг - нетто приватних іноземних позик майже перевищував чисте іноземне державне кредитування країн "третього світу", то починаючи з 1984 р., щорічний обсяг чистого іноземного державного кредитування країн, що розвиваються, почав перевищувати нетто - приплив сюди іноземних приватних позик. До того ж, якщо на початку 80-х років у рамках чистого іноземного державного кредитування двосторонні кредити переважали над багатосторонніми, то вже з 1984 р. обсяг багатостороннього кредитування почав перевищувати обсяг двосторонніх кредитів. Причиною, що пояснює появу зазначеної тенденції, є суттєве зростання зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються. Зовнішня заборгованість цієї групи держав у 1985 р. становила - 966,5 млрд. дол., у 1980 р.: 1288.4 млрд. дол., 1419,4 млрд. дол. - у 1992 р., майже 1,7 трлн. дол. -у 1994р.
Найбільший борг на кінець 1994 р. мала Мексика • 125 млрд. дол. та
Китай - 111 млрд. дол. Швидкими темпами зростає зовнішній борг азіатських
країн - Індонезії, Таїланду, Південної Кореї, Індії. Філіппін. Азіатський
континент акумулював до половини приросту світової зовнішньої
заборгованості. Дещо сповільнився приріст зовнішнього боргу
латиноамериканських держав, однак вони значно випереджають усі інші країни
за розміром зовнішнього боргу на душу населення (1000 дол. порівняно З 250
дол. в Азії).
Борг країн, що розвиваються, нагромаджується переважно за рахунок
приватних капіталовкладень. Серед країн - кредиторів перше місце посідає
Японія, чиї кредити країнам, що розвиваються, переважно азіатським, у 1994
р. досягли суми - 236 млрд. дол. На другому місці - США -147 млрд. дол.
(0.15% ВНП країни), половина з яких припадає на латиноамериканські країни.
Третьою іде Німеччина, що надала позик на суму у 106 млрд. дол.
Оскільки повернути борги від багатьох країн, що розвиваються, дуже проблематично, то одним із засобів боротьби зі заборгованістю є її списання. За деякими оцінками, у період до 2000 р. питома вага списання заборгованості може досягнути 75-100% для африканських та інших найбідніших країн (всього майже 25 держав), чий борг у 80-ті роки зростав найшвидше, залежно від темпів економічного зростання, що визначатимуть, яку частку свого зовнішнього боргу ця група країн зможе реально обслужити.
У 1998 р. Норвегія оголосила про списання нею боргів країн "третього світу" на суму 1,1 млрд. дол.
Ще одна складова взаємин промислове розвинених держав і країн, що розвиваються, у системі світової економіки, - це міжнародна фінансова допомога слаборозвиненим країнам "третього світу".
За даними аналітиків МВФ, у 1994 р. у світі на офіційну допомогу по урядових каналах було виділено 56 млрд. дол. Порівняно з 1990 р., коли сприяння з боку ПРК країнам, що розвиваються, досягло свого максимуму, ця цифра зменшилася на 12 млрд. дол. Допомога з боку країн Організації економічної співпраці та розвитку (ОЕСР) становить всього 0,3% їхнього сукупного валового національного продукту (мета, поставлена ООН, - 0,7%).
Характерно, що більше ніж половина усієї міжнародної допомоги країнам
Африки повертається на Захід у вигляді відсотків за борги. Так, борги
держав Африки на південь від Сахари становили у середині 90-х років 211
млрд.дол., що удвічі перевищує спільні доходи цих країн від експорту. З
1984 р. африканські країни вже сплатили кредиторам майже 150 млрд. дол.
Загальний борг африканського континенту в цілому дорівнює 313 млрд. дол.,
що еквівалентно 234% річного експортного доходу зазначених країн.
Певний оптимізм щодо перспектив економічного розвитку африканських країн вселяє той факт, що у 1998 р. темпи зростання сукупного ВВП держав континенту становили 4,6%, що є найвищим показником у світі. Це зумовлено, крім усього іншого, тим, що країни Африки беруть дуже незначну участь у діяльності світових фінансових бірж (7-8% всього
Регіональна структура світового ринку
товарів та послуг
У сучасну епоху НТР світовий ринок відіграє роль ефективного економічного механізму у використанні переваг міжнародного поділу праці, в розвитку інтернаціоналізації господарського життя для задоволення різноманітних потреб суспільства в обміні, розподілі га споживанні матеріальних та духовних благ.
Нерівномірність економічного розвитку країн світу пов’язана з
розбіжностями природно-ресурсного потенціалу, забезпеченістю сировиною,
енергією, трудовими ресурсами, рівнем науково-технічного розвитку, ємкістю
внутрішнього ринку, залежністю від зовнішнього ринку. Конкурентна
боротьба на світовому ринку, характер торговельної експансії, концентрація виробництва, накопичення і перелив капіталу ведуть до постійних змін в
економічному потенціалі країн та регіонів, що відбивається на розвитку
регіональних ринків товарів та послуг. Якщо після другої світової війни
світовим торговельним лідером товарів та капіталів виступали США, то на
сучасному етапі розвитку виділяються три центри світової торгівлі: США,
Західна Європа, Японія, які концентрують 80% загального її обсягу
(відповідно 13%, 46% та 8% світового товарообігу). У 70-80-ті роки за
обсягами розвитку експорту та нагромадження капіталу на душу населення
виділились нафтодобуваючі країни Близького Сходу - ОПЕК. Так, в Саудівській
Аравії ВВП (валовий внутрішній продукт) на душу населення становить 24 тис.
дол., вона випередила за цим показником Японію (22 тис. дол.) та США (20
тис. дол.) Регіон виділяється як експортер капіталу.
Значне місце у світовій торгівлі в 80-90-ті роки посідають нові
індустріальні країни (Мексика, Бразилія, Аргентина, Чилі) в Латинській
Америці, Південна Корея, Сінгапур, Гонконг, Тайвань у Південно-Східній Азії
(схема № 1).
На регіональній структурі світового товарообігу відбиваються сучасні тенденції розвитку регіональних світових товарних ринків (табл.1).
Таблиця 1
Регіональна структура світового товарообігу
|Регіони |Весь товарообіг |Експорт |Імпорт |Сальдо|
| |млрд.дол |Дол. на |% |млрд. долларів |
| | |душу нас.| | |
|Європа |3361 |7249 |36 |1845 |1816 |+29 |
|Німеччина |802 |10025 | |424 |378 |+96 |
|Франція |492 |8631 | |249 |243 |+6 |
|Великобританія|436 |7650 | |202 |234 |-32 |
|Італія |357 |5263 | |190 |167 |+23 |
|Пн.Америка |1659,3 |3694 |16,3|729,3 |930 |-200,7|
|США |1201 |4619 | |512 |689 |-177 |
|Пд.Америка |213,7 |577 |2,1 |107,5 |106,2 |+1,3 |
|Бразилія |79,4 |499 | |43,5 |35,9 |+7,6 |
|Аргентина |37,3 |1097 | |15,8 |21,5 |-5,7 |
|Мексика |95,4 |1098 | |34,5 |60,9 |-26,4 |
|Азія |3049,5 |892 |29,9|1554 |1995,6 |+58,4 |
|Японія |781,6 |6252 | |444,2 |337,4 |+106,8|
|Китай |495,9 |402 | |260,2 |235,7 |+24,5 |
|Сінгапур |236,4 |71636 | |118,2 |118,2 |0 |
|Гонконг |365,6 |59934 | |173,3 |192,3 |-19 |
|Африка |224,5 |304 |2,2 |118,3 |106,2 |+12,1 |
|Алжир |20,9 |746 | |10,5 |10,4 |+0,1 |
|Нігерія |19,8 |172 | |11,8 |8 |+3,8 |
|ПАР |54,8 |1304 | |27,8 |27 |+0,8 |
|Австралія і |208 |4622 |2 |104 |104 |0 |
|Океанія | | | | | | |
|Країни з |1157 |2537 |12,5|657 |500 |+100 |
|перехідною | | | | | | |
|економікою | | | | | | |
|Весь світ |10173,3 |1784 |100 |5072,9 |5100,4 |+27,5 |
Пануюче положення за обсягами світового товарообігу, який становить
3661 млрд. дол. (46,4%) та показником товарообігу на душу населення - 7249
дол. посідає Західна Європа, де проживає 9,2% світового населення.
Половину західноєвропейського товарообігу формують країни - ФРН, Франція,
Великобританія, Італія з високим рівнем економічного потенціалу, ємким
насиченим внутрішнім ринком, високими експортними квотами товарів та
послуг. Завдяки розвитку регіонального поділу праці та економічній
інтеграції в країнах ЄС створено єдиний внутрішній ринок на принципі
"чотирьох свобод" - вільного пересування товарів, капіталів, робочої сили
та послуг. А в країнах ЄС створено ефективну модель експортно-імпортних
потоків, які поглинають 70% товарних ресурсів. У регіоні створено
Європейську валютну систему, діє могутній ринок позикових капіталів,
розвинуто пряме інвестування виробництва експортних товарів.
Наукомістке виробництво експортних товарів зумовило розвиток ринку послуг,
на якому ведеться обмін технологіями, патентами, ліцензіями, ноу-хау, а
також послугами інжинирингу, консалтингу, лізингу, франчайзингу.
У країнах ЄС переважає пасивне торговельне сальдо, за винятком ФРН з третіми країнами. Це пояснюється залежністю економіки європейських країн від імпорту нафти, природного газу, кольорових, дорогоцінних, рідкісних металів (50% загального обсягу імпорту), а також зерна, тропічних та субтропічних товарів.
Друге місце за рівнем розвитку світової торгівлі посідає
Північноамериканський ринок (МАРТА), який охоплює 20% світового
товарообігу, має більш як 3100 дол. товарообігу на душу населення.
Інтегратором американського ринку є США, які концентрують 70% обсягів
торгівлі капіталомісткими та наукомісткими товарами, з розвинутим ємким
внутрішнім ринком товарів і капіталів. США мають 100 млрд. дол. дефіциту в
торгівлі товарами та понад 100 млрд. дол. дефіциту в торгівлі капіталом.
Торговельний дефіцит пояснюється високою купівельною спроможністю
населення, капіталоємкістю національної економіки, збільшенням витрат на
НДДКР, торговельною політикою країни, яка приваблює іноземний капітал,
створює вигідні умови для розміщення філій ТНК, в основному японських та
західноєвропейських високотехнологічних компаній, які насичують
американський ринок електронною технікою, телекомунікаційними засобами зв’язку, робототехнікою, транспортними засобами, лазерною технікою,
контрольними приладами. США одночасно має неперевершені обсяги прямих
інвестицій за кордоном - 450 млрд. дол. (в 1991 р.), які направляються в ЄС
(224 млрд. дол.), Латинську Америку (77 млрд. дол.), Японію (23 млрд.
дол.), Австралію (15 млрд.), Гонконг (6 млрд. дол.), країни ОПЕК (11 млрд.
дол).
