10,9%. В цілому балансовий прибуток малих підприємств становить лише 6,1% від загального балансового прибутку галузей народного господарства. У 1995 році балансовий прибуток малих підприємств дорівнював 98664,0 млрд.крб.
(5,8%), станом на 1 липня 1996 року - 62118,0 млрд.крб. (8,0%).
Розглянемо деякі показники фінансово-економічної діяльності суб’єктів малого бізнесу, зокрема малих підприємств. Для визначення фінансово- економічної ефективності діяльності малих підприємств визначемо два показники: продуктивність праці та рентабельність. Насамперед, розглянемо продуктивність праці, яка визначається за формулою:
[pic]
Тоді продуктивність праці на малих підприємствах у 1995 році становила
94,6 млн.крб. на одного чоловіка. У народному господарстві продуктивність
праці становила відповідно 78,2 млн.крб./чол. Таким чином, продуктивність
праці у суб’єктів малого підприємництва на 20% вище, ніж у народному
господарстві.
Розглянемо інший показник фінансово-економічної ефективності діяльності
малих підприємств - рівень рентабельності, як співвідношення прибутку та
собівартості. Цей показник останнім часом дещо знижується. Так, у 1993 році
він становив 42,8%, у 1994р. - 40,3%, у 1995р. - 29,1%. Проте він майже у
1,5 раза вищий, ніж у середньому по народному господарству, який у 1993
році був 36,8%, у 1994р. - 25,6%, у 1995р. - 20,0%; значно менший цей
показник у промисловості: 1993р. - 35,6%, 1994р. - 24,7%, 1995р. - 16,6%
(табл.2.8).
|Таблиця 2.8 |
|Рентабельність малих підприємств та галузей народного господарства |
| |1991 |1993 |1994 |1995 |
|Балансовий прибуток МП, млрд.крб. |1,7 |4219,4 |31723,4 |98664,0 |
|Витрати на виробництво реалізованої|7,5 |9855,2 |78669,5 |338649,0 |
|продукції МП, млрд.крб. | | | | |
|Рівень рентабельності МП, % |23,2 |42,8 |40,3 |29,1 |
|Рівень рентабельності галузей |- |36,8 |25,6 |20,0 |
|народного господарства (прибуток | | | | |
|від реалізації продукції до | | | | |
|собівартості реалізованої | | | | |
|продукції), % | | | | |
|Рівень рентабельності промислових |21,1 |35,6 |24,7 |16,6 |
|галузей, % | | | | |
|За даними Міністерства статистики України |
Ринкові відносини вимагають від суб’єктів малого бізнесу грамотної оцінки фінансового стану свого підприємства, фінансової ситуації у народному господарстві країни в цілому. Інакше вони не зможуть прийняти правильні управлінські рішення в цій сфері і їхні шанси на успіх у конкурентній ринковій боротьбі залишатимуться мінімальними.
Неймовірно важкий тягар оподаткування, обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових та кредитних ресурсів спонукає багатьох суб’єктів малого підприємництва збочити у тіньову економіку. На нашу думку, суб’єкти малого підприємництва умовно можна поділити на дві групи: ті, що зайняті у формальному державному та недержавному секторі, а також - у неформальному секторі. До першої групи слід відносити діючі суб’єкти підприємницької діяльності, які:
- здійснюють офіційно зареєстровані види діяльності;
- сплачують відповідні податки;
- звітують в органах статистики.
До неформального сектора або тіньової економіки слід відносити суб’єкти малого підприємництва, які:
- зареєстровані, але не сплачують податки і не звітують в органах державної статистки;
- не пройшли відповідну державну реєстрацію;
- здійснюють незареєстровану та заборонену чинним законодавством економічну діяльність, або ведуть її без спеціального дозволу (ліцензії) на відповідні види діяльності.
За способом здійснення неформальної діяльності та отримання доходів слід виділити такі категорії:
- індивідуально зайняті;
- працівники та власники малих незареєстрованих виробничих одиниць;
- офіційно не оформлені працівники у зареєстрованих організаціях;
- діяльність підприємств формального сектора, яка не враховується та не оподатковується, але дає їхнім працівникам невраховані доходи;
- неврахована діяльність працівників формального сектора, яка здійснюється на робочому місці тощо.
Серед працівників, зайнятих у неформальному секторі, є такі, котрі
зайняті тільки у неформальному секторі, а також, такі, хто зайнятий як у
неформальному, так і у формальному секторах. Тобто, неформальний сектор
(тіньову економіку) умовно можна поділити на дві частини: тіньова економіка
у “класичній” формі (діяльність незареєстрованих суб’єктів підприємництва,
здійснення протизаконної діяльності тощо) і “напівформальний” сектор
(діяльність зареєстрованих суб’єктів, яка не враховується, не
оподатковується тощо).
Слід також зазначити, що неформальний сектор малого підприємництва (як
і всієї економіки), не можна вважати феноменом ринкової економіки. Він
існував і раніше і був представлений репетиторами, будівельниками-
“шабашниками”, кравцями, домопрацівниками, перекупниками (які іменувалися
“спекулянтами”) тощо, існувала і тіньова економіка. Проте останніми роками
склад, обсяги, характер неформального сектора різко змінилися. Насамперед,
чисельність зайнятих у цьому секторі в багато разів збільшилася, різко
зросла питома вага торгівлі, з’явилися істотно нові для нас явища - вулична
торгівля, “човникарі”, розширилися масштаби “класичної тіньової економіки”.
Неформальний сектор став фактично самостійним сегментом ринкової економіки.
Крім того, значна частина людей поєднує роботу у формальному та
неформальному секторах.
Тому мале підприємництво на початковому етапі його становлення є
“об’єктивною” реальною нішею для неформального сектора. Однак роль цього
сектора для нашої економіки та ринку праці не є однозначною. З одного боку,
очевидна його позитивна роль у вирішені проблем зайнятості та доходів
населення. З іншого боку, він створює умови для розвитку кримінального
середовища. Крім того, для зайнятих у неформальному секторі відсутні
соціальні гарантії, не контролюються умови їх праці. Відбувається відтік
частки кваліфікованих та перспективних працівників з формального сектора,
що негативно впливає на його ефективність. Зайнятість людини у
неформальному секторі, насамперед у таких сферах малого бізнесу, як
торгівля і громадське харчування (72,3% за загальним обсягом балансового
прибутку у липні 1996 року), побутове обслуговування населення (57,1%),
постачання та збут (23,4%), призводить до втрати кваліфікації, професійних
навичок. Через нерегулярність характеру зайнятості люди відволікаються від
систематичної роботи. Все це є наслідком не лише негативних тенденцій
розвитку малого підприємництва, а насамперед, загальноекономічних труднощів
кризового характеру.
Лібералізація економічних процесів не привела до скорочення
неформального сектора економіки, а, на жаль, навпаки, лише сприяла його
зростанню. Багато в чому це зумовлено неефективною економічною політикою
держави. Своєю податковою, зовнішньоекономічною, валютною політикою,
режимом регулювання тих чи інших сфер економічної діяльності держава
“заганяла” у “тінь” цілі галузі економіки. Невідповідність між новим
законодавством, спрямованим на регулювання економічних процесів за
принципами класичного ринку, та реальною економічною практикою призвела до
деформації господарських процесів, істотного послаблення впливу держави на
розвиток економіки. Було створено легітимну основу криміналізації
економіки, тіньового накопичення капіталу, його застосування в цілях, що не
відповідають інтересам розбудови національної економіки.
Головною причиною зростання неформального сектора економіки є
можливість швидкого збагачення у сфері товарного та фінансового обігу, - з
одного боку, та дуже великі труднощі для малого підприємництва у сфері
виробництва - з іншого. Як наслідок, формування нового прошарку власників-
підприємців відбувається на основі перерозподілу доходів та власності
(передусім державної), а не збільшення суспільного продукту в результаті
підприємницької діяльності.
Проблему неформального сектора економіки не можна вважати як таку, що
сама вирішиться у процесі економічних реформ. Без дієвого державного впливу
(відповідної державної політики) на ці процеси, механізм відтворення цього
сектора економіки не буде подолано. Поступова легалізація неформального
сектора - важливий шлях його інтеграції у суспільне виробництво.
Основними напрямами державної політики щодо підтримки малого бізнесу, ефективного використання фінансів на найближчу перспективу, на нашу думку, повинно бути:
- створення відповідної нормативно-правової бази, яка б забезпечувала ефективний розвиток підприємницької діяльності, сприяла б ефективному формуванню та використанню фінансів малого бізнесу;
- розвиток мережі фінансово-кредитних установ, інвестиційних та інноваційних фондів, страхових організацій;
- удосконалення механізмів оподаткування, кредитування та страхування малого бізнесу;
- забезпечення умов для розвитку перспективних форм фінансування малого бізнесу (лізинг, франчайзінг та інші);
- розробка та впровадження механізму стимулювання комерційних банків, які б надавали пільгові кредити малим підприємствам, що здійснюють свою діяльність у пріоритетних напрямах;
- удосконалення та спрощення системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств.
Реалізація цих та інших заходів сприятиме розвитку малого підприємництва, прискоренню процесу формування та ефективного використання фінансових ресурсів цього сектора економіки, поступової легалізації тіньового капіталу.
4. АДМІНІСТРАТИВНІ БАР’ЄРИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ
Суттєвий негативний вплив на розвиток економіки будь-якої держави
чинить адміністративний тягар. Спеціальне дослідження, яке проводилось на
замовлення ХХШ Генерального директорату Комісії Європейських Товариств в
1993…1994рр. в Україні, показало, що економічна оцінка "адміністративного
тягаря" становила 180-230 млрд. ЕКЮ.
Найбільш важливими проблемами з цього питання, на думку підприємців та
фахівців, є “самодержавність” органів державної податкової адміністрації,
які не тільки контролюють відповідність дій підприємців тим чи іншим
законодавчим актам, а й розробляють власні внутрішні нормативні документи
(які у переважній більшості не подаються до Міністерства юстиції України);
а також складність, обсяг і частота подання звітності, виконання інших
обов’язкових процедур, а також частота їх змін, термін прийняття рішень,
недостатня кваліфікація працівників відповідних державних органів.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
