При цьому витрати, які теоретично повинні бути однаковими, суттєво
відрізняються для різних категорій підприємств і регіонів. Тим самим
встановлюються різні умови входу різних категорій підприємств на ринок.
Досить часто, органи реєстрації самостійно ускладнюють процес реєстрації
шляхом вимагання додаткової інформації (документів), які не передбачені
діючим законодавством, а також наданням одних і тих же документів в різні
інстанції. Багато пунктів Положення мають неоднозначне тлумачення,
потребують додаткових роз'яснень, а деякі розділи, наприклад, про
скасування реєстрації та ліквідацію підприємства, є протирічні і
неузгоджені з необхідними діями суміжних організацій - судів, податкової
адміністрації, органів статистики та іншими.
|Таблиця 4.1 |
|Розмір збору за державну реєстрацію суб’єктів підприємницької діяльності |
|Сфера підприємницької|Розмір збору у неоподатковуваних мінімумах доходів |
|діяльності |громадян за державну реєстрацію |
| |підприєм|товариств з |акціонерн|підприємс|інших |
| |ців без |обмеженою, |их |тв з |юридични|
| |створенн|додатковою, |товариств|іноземним|х осіб |
| |я |повною |, |и | |
| |юридично|відповідальн|об’єднань|інвестиці| |
| |ї особи |істю, |підприємс|ями | |
| | |командитних,|тв | | |
| | |споживчих | | | |
| | |товариств | | | |
|Промисловість і |1.5 |4 |8 |8 |4 |
|будівництво | | | | | |
|Агропромисловий |1.5 |4 |8 |8 |4 |
|комплекс | | | | | |
|Наука і наукове |1.5 |4 |4 |4 |4 |
|обслуговування | | | | | |
|Надання послуг: | | | | | |
|побутових |1.5 |4 |8 |8 |4 |
|юридичних |1.5 |4 |8 |8 |4 |
|транспортних |1.5 |5 |8 |8 |4 |
|торговельно-посередни|2.5 |6 |10 |10 |5 |
|цьких | | | | | |
|Фінансово-інвестиційн|2.5 |8 |10 |10 |5 |
|а діяльність | | | | | |
|Охорона здоров’я |1.5 |4 |8 |8 |4 |
|Освіта і культура |1.0 |2 |4 |4 |2 |
|Інші сфери |1.5 |4 |8 |8 |4 |
Недосконала організаційна структура реєстраційних органів, відсутність єдиного методичного центру в країні з питань реєстрації та легалізації суб'єктів підприємництва призводять до порушення системного підходу при вдосконаленні реєстраційних процесів.
Система ліцензування, яка передбачає надання дозволу на окремі види підприємницької діяльності, уже сама по собі є одним із суттєвих бар'єрів, які обмежують розвиток підприємництва, в тому числі і малого.
Прийнята Постанова Кабінету Міністрів. №316 від 17.05.94р "Про положення про порядок видачі суб'єктам підприємницької діяльності спеціальних дозволів (ліцензій) на здійснення окремих видів діяльності" та численні зміни до Закону України "Про підприємництво" (ст.4), фактично запровадили тотальне ліцензування і довели заявочний принцип підприємницької діяльності до відомчо-дозвільного. Значна кількість міністерств, відомств та органи місцевої влади вбачають в ліцензуванні останній оплот своєї влади, прагнуть зберегти своє право адміністративного управління. При цьому треба мати на увазі, що ліцензування одних і тих же видів підприємницької діяльності в різних регіонах проводиться порізному, що значно обмежує вихід підприємств на нові регіональні ринки.
Так, Міністерство фінансів видає ліцензії на друкування бланків документів суворого обліку; ліцензії на ввезення в Україну бланків цінних паперів, документів суворого обліку, напівфабрикатів і паперу для їх виготовлення, але ліцензування цих видів діяльності не передбачено чинним законодавством.
Міністерством промисловості не розроблений та не затверджений перелік хімічних речовин, виготовлення та реалізація яких ліцензується згідно з чинним законодавством. Проте до хімічних речовин міністерство відносить медикаменти, ветеринарні препарати, парфюмерно-косметичні товари тощо та видає на їх виготовлення та реалізацію ліцензії. Водночас право видачі ліцензій на виготовлення та реалізацію ветеринарних медикаментів і препаратів надано Головному управлінню ветеринарної медицини з державною ветеринарною інспекцією Мінсільгосппроду; на реалізацію косметично- парфюмерних виробів - міським та районним держадміністраціям; на виготовлення і оптову реалізацію медикаментів - Держкоммедбіопрому.
Органи державної виконавчої влади замість безумовного виконання законів
України та рішень Уряду України займаються "нормотворчою діяльністю".
Міністерство транспорту видає ліцензії не на види підприємницької діяльності, а на кожну країну, до якої здійснюються перевезення. Крім ліцензій, Міністерство видає на кожний транспортний засіб ліцензійну картку, строк дії якої 1 рік. Ні ліцензійна картка, ні строк її дії не передбачені законодавством України.
Постановою Кабінету Міністрів України №316 від 17.05.94р. (п.4
положення) визначено, що строк дії ліцензії не може бути менше 3-х років. В
той же час райдержадміністрації м.Києва видають ліцензії строком від
кількох місяців до 1 року, обґрунтовуючи свої протизаконні дії тим, що
дозволи на установку малих архітектурних форм та договори на оренду
нежитлових приміщень, на підставі яких видаються ліцензії, укладаються на 1
рік; ліцензії видаються не на вид діяльності, а на кожне торговельне місце
(лоток, кіоск тощо) на порушення вимог постанови в райдержадміністраціях
столиці діє хибна практика обов'язкового погодження заяви на отримання
ліцензій з районними органами санітарного нагляду, пожежного нагляду,
податковою адміністрацією, державним науково-промисловим центром
стандартизації, метрології та сертифікації, з управлінням у справах захисту
прав споживачів, управлінням з координації роботи підприємств торгівлі та
громадського харчування, з управлінням внутрішніх справ. Процедура
узгодження документів для отримання ліцензії вимагає часу більше ніж 2
місяці, що є незаконним і не сприяє розвитку підприємницької діяльності.
Для місцевих органів виконавчої влади ліцензування підприємницької діяльності є одним із джерел поповнення місцевих бюджетів чи позабюджетних фондів шляхом схиляння підприємців до перерахування певних коштів на створення місцевих благодійних фондів, на внесення різних сум на соціальний розвиток місцевих органів санітарного, пожежного нагляду тощо. Погодження питання щодо видачі ліцензій стає певною формою державного рекету і суперечить Закону України "Про підприємництво".
Така хибна практика перетворила ліцензування в чинник гальмування розвитку малого бізнесу, створила потенційні умови для корупції, а також завдає значного матеріального збитоку підприємцям.
Для подальшого послаблення адміністративного тиску при ліцензуванні було б доцільно: а) розробку положення (інструкції) про ліцензування конкретних видів діяльності проводити відповідними відомствами спільно з корпоративними і громадськими організаціями (об'єднаннями) підприємців; б) забезпечити позавідомчий (за винятком особливих випадків, пов'язаних з безпекою держави) порядок видачі ліцензій через систему спеціальних ліцензійних органів, діючих на основі законодавства, положень про ліцензування з залученням незалежних експертів; в) встановити відповідальність ліцензійних органів і посадових осіб за порушення порядку видачі ліцензій і необгрунтоване позбавлення (або тимчасове зупинення дії) ліцензій, включаючи компенсацію фінансових і моральних втрат, у тому числі втрачену вигоду; г) прийняти єдину ставку ліцензійного збору на всі види діяльності в розмірі її так званої собівартості.
З метою подолання негативних явищ, які мають місце в процесі реєстрації
та ліцензування, Указом Президента України №104/97 від 07.02.97р. створена
Ліцензійна палата України, на яку покладено завдання:
- узагальнення практики застосування законодавства з питань ліцензування підприємницької діяльності та державної реєстрації суб'єктів підприємництва, розроблення пропозицій щодо його вдосконалення;
- методичного керівництва роботою, пов'язаного з ліцензуванням та реєстрацією;
- координація роботи органів, що здійснюють ліцензування та реєстрацію;
- контролю за додержанням порядку видачі суб'єктам підприємницької діяльності ліцензій та державної реєстрації суб'єктів підприємництва органами, що виконують ці функції.
Як показує практика, значні труднощі у діяльності підприємств малого бізнесу створюються зайвим, а значить непотрібним втручанням контролюючих органів. Нині контрольно-ревізійні функції виконують десятки різних контролюючих органів. Кожен із них діє за власними нормативними та інструктивними документами, якими встановлюються методи, порядок, і періодичність контролю, що не погоджені і не скоординовані між собою. Дуже часто різні контролюючі органи інспектують одні і ті ж документи, і ці дії носять безсистемний характер, що дезорганізує роботу суб'єктів малого бізнесу, веде до непродуктивних затрат праці і зниження активності підприємств.
Неузгодженість в діях органів контролю призводить до того, що суб'єкти
малого бізнесу підлягають за короткий строк багаторазовим перевіркам.
Підприємці в своїй більшості не мають достовірної та достатньої інформації
про права та повноваження контролюючих органів і не можуть відстояти свої
інтереси.
Одним з найнегативніших факторів у роботі контролюючих органів є те, що
законодавчо закріплено їх “самофінансування”. Так Державна Податкова
Адміністрація 30% від штрафних санкцій, що її співробітниками накладено на
підприємство, отримує на власний рахунок. Це стимулює антиекономічну
активність працівників окремої державної структури за будь-що знайти хоч
найменше порушення у кожного (!) суб’єкта економічної діяльності, і
накласти відповідний штраф. При цьому перш за все переслідується мета
отримання адміністративного штрафу (від 5 до 10 неоподаткованих мінімумів)
- так документально зафіксовано випадок, коли мале підприємство
перевірялось на протязі тижня, і в результаті у бюджет було донараховано
менше 5 гривень (для порівняння: тижнева заробітна плата інспектора ДПА
становить біля 50 гривень).
Таким чином, діюча неефективна та трудомістка система контролю діяльності суб'єктів малого бізнесу є одним із адміністративних бар'єрів для нормального функціонування підприємств.
З метою її удосконалення доцільно:
- визначити граничний перелік контролюючих органів;
- встановити регламентні строки, періодичність та послідовність контрольних перевірок;
- розробити єдиний механізм відповідальності контролюючих органів та посадових осіб за порушення, які мали місце під час перевірок;
- забезпечити підприємців нормативними документами, які регламентують діяльність відповідних контролюючих органів.
Значне місце серед адміністративних бар'єрів займають рішення місцевих та регіональних органів державної влади. Масовий характер набули прямі порушення місцевими органами державної влади чинного законодавства щодо підприємницької діяльності. Основними видами порушень є замах на майно підприємців, обмеження на міжрегіональне переміщення товарів, незаконне регулювання цін, стягнення не передбачених законодавством зборів, втручання в сферу господарської діяльності суб'єктів малого бізнесу.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
