(розпорядження від 06.12.96р. №470/А-96), “що вивіз за межі області сільськогосподарської продукції, особливо зерна, соняшника і продуктів їх переробки суб'єктами підприємницької діяльності може здійснюватися лише за контрактами, які укладені на Одеській аграрній біржі". Це пряме порушення діючих законів України і, в першу чергу, Конституції України.
Одним з яскравих прикладів міністерсько-адміністративного диктату є відношення до підприємництва з боку монополистів - наприклад Міністерства зв’язку України, яке ще з соціалістичних часів СРСР залишило десятикратну різницю у тарифах для населення та підприємств. Найбільш показним при цьому є той факт, що навіть і в цьому випадку сумарні надходження від підприємств набагато менше, аніж від населення. Це є сучасним продовженням хибного стратегічного курсу в державному управлінні на розподіл об’єктів оточующого економічного середовища на “своїх та чужих”, на неприродну для ринкового суспільства диференціацію субєктів, на економічне укріплення закритого суспільства.
Також в умовах, коли значна частина ресурсів, які необхідні для початку власного бізнесу та розвитку суб'єктам малого бізнесу, знаходиться у державній або комунальній власності, порядок надання цих ресурсів та ступінь їх доступності стає важливим чинником розвитку малого бізнесу. А з іншого боку надає можливості для утворення штучних адміністративних перепон та посилення корумпованості адміністративного апарату.
5. ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ
Аналіз стану малого підприємництва в Україні свідчить про те, що
суттєвих зрушень у розвитку цього сектора ринкової економіки ще не
відбулося, а останнім часом ситуація погіршується. Так, темпи зростання
кількості діючих малих підприємств (до попереднього року) у 1992 році
становили - 257,7%, у 1993 році - 148,5%, у 1994 році - 106,4%, у 1995 році
- 114,7%, у 1996 році - 93,4%. Обсяги виробленої ними продукції та наданих
послуг не перевищують 5% виробленої в Україні продукції.
Уповільненими темпами утверджуються фермерські господарства в аграрному
секторі. На 1.07.96р. їх налічувалося 35,3 тис. з площею
сільськогосподарських угідь 820,6 тис. га, що становить лише 2% загальної
площі. Однак вони створюються більш повільними темпами, ніж у попередні
роки. За 1992 рік їх кількість зросла на 12,6 тис., або в 7 разів, за
1993р. - на 13,1 тис. (в 1,9 рази), за 1994р. - на 4,2 тис. (на 15%), за
1995р. - на 2,7 тис. (на 8,7%), за І півріччя 1996р. - на 0,5 тис.(на
1,4%). Через складне фінансове становище в галузі та інші причини в 1994
році припинили діяльність 1,9 тис. фермерських господарств (в 1993 році -
975).
Аналіз засвідчує, що головними причинами гальмування розвитку малого підприємництва в Україні є:
- відсутність дійового механізму реалізації державної політики щодо підтримки малого підприємництва. Це питання ще не посіло належного місця і в діяльності місцевих органів державної виконавчої влади;
- неймовірно важкий тягар оподаткування, що примушує багатьох суб’єктів
малого підприємництва збочити в тіньову економіку. Про це, зокрема,
свідчить той факт, що неухильно зменшується питома вага діючих малих
підприємств до кількості зареєстрованих. У 1992 році цей показних становив
49,4%, у 1993р. - 47,7%, у 1994р. - 37,3%, станом на 01.01.96р. з 281,2
тис. зареєстрованих в Україні малих підприємств діяло лише 91,6 тис., тобто
менше, ніж третина (32,6%). Найгірший стан справ у м.Києві,
Кіровоградській, Одеській та Вінницькій областях (мал. 2.7);
- низькі темпи та перекоси в процесі реформування власності. Усього в
1995 році приватизовано 13093 об’єкти малої приватизації, що становить лише
58,3% від річного завдання. У Донецькій області цей показник становив майже
100%, а в Одеській - 104,4%. Водночас менше ніж третину річного завдання
виконано у Київській, Кіровоградській, Полтавській, Херсонській та
Чернігівській областях, а в Республіці Крим - лише 15,3%;
- відсутність належного нормативно-правового забезпечення розвитку
малого бізнесу, як і підприємництва в цілому. Недостатньо врегульовані
відносини суб’єктів підприємницької діяльності з органами влади і
управління, відсутній законодавчий механізм державної фінансової підтримки
малого підприємництва, немає єдиного трактування понять: “підприємництво”,
“малий бізнес”, “суб’єкти підприємницької діяльності” тощо;
- обмеженість або повна відсутність матеріально-фінансових ресурсів.
Багато малих підприємств не розпочали свою діяльність через відсутність
достатньої суми стартового капіталу, власних виробничих площ та
устаткування;
- недосконалість системи обліку та статистичної звітності малого підприємництва, обмеженість інформаційного та консультативного забезпечення, недосконалість системи навчання та перепідготовки кадрів для підприємницької діяльності тощо.
На тенденції розвитку малого підприємництва в Україні безпосередньо
впливає негативна динаміка основних макроекономічних показників. Так, у
1994-96 роках в Україні спостерігався спад ВВП. Цей ключовий показник
розвитку економіки держави був у 1994 році - на 23%, у 1995 році - на
11,8%, а у 1996 році на 10,0% меншим порівняно з попередніми роками. Спад
ВВП призвів до зменшення внутрішніх фінансових ресурсів держави, обігових
коштів у суб’єктів підприємницької діяльності, зниження купівельної
спроможності населення України тощо.
До основних макроекономічних чинників, які впливають на розвиток малого підприємництва, слід віднести передусім такі:
. обмеженість внутрішнього попиту та наявність кризи збуту на внутрішньому ринку у зв’язку з браком вільних фінансових коштів підприємств та зниженням реальних доходів населення;
. вкрай незначну інвестиційну активність, відсутність переливу коштів з фінансового в реальний сектор економіки, обмеженість (або відсутність) кредитів.
Разом з тим, малий бізнес в Україні має певні риси, які суттєво відрізняють його від підприємництва більшості зарубіжних країн, а саме:
. низький рівень технічної озброєності при значному інноваційному потенціалі;
. низький управлінський рівень, бракує знань, досвіду та культури ринкових відносин;
. прагнення до максимальної самостійності (більшість зарубіжних малих підприємств працює за умов франчайзинга, субпідряду тощо, а у нас це відсутнє);
. поєднання в межах одного малого підприємства декількох видів діяльності, неможливість в більшості випадків орієнтуватися на однопродуктову модель розвитку;
. відсутність системи самоорганізації та недостатня інфраструктура підтримки малого підприємництва;
. відсутність повної і вірогідної інформації про стан та кон’юнктуру ринку, низький рівень консультаційних послуг та спеціальних освітніх програм;
. практична відсутність державної фінансово-кредитної підтримки;
. недовіра західних партнерів та негативне психологічне ставлення населення до підприємців.
Крім того, слід зазначити, що стан товарного ринку в Україні, на якому діють суб’єкти малого підприємництва, суттєво відрізняється від економічно розвинутих країн. Розвинутим ринковим відносинам притаманні переважаючий вплив попиту з швидкою реакцією на нього, пріоритет приватної власності, розвинута ринкова інфраструктура, дієвість та усталеність законодавства, фінансова стабільність, доступність засобів виробництва, традиції використання договірних відносин, інформаційна відкритість, офіційно мінімальна криміналізація.
Зовсім інша (якщо не сказати - протилежна) ситуація спостерігається
сьогодні в економіці України. В цілому правове, соціально-економічне
середовище для малого підприємництва стає, на жаль, дедалі несприятливішим.
Крім того, відбувається активний процес концентрації капіталу з одночасним
встановленням фінансового і управлінського контролю за самостійними
підприємствами з боку великих компаній й відповідних монопольних
угруповань.
2.6. ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ МАЛОГО БІЗНЕСУ
Аналіз стану та проблем розвитку малого бізнесу в Україні свідчить про те, що подальший розвиток ситуації без активного та позитивного втручання держави може призвести до згортання (в основному через подальшу тінізацію) цього сектора економіки з відповідним загостренням економічних проблем та посиленням соціальної напруги. Через це і виникає необхідність дієвої державної політики підтримки малого бізнесу.
Створення відповідних правових, економічних та організаційних умов сприятиме подальшому збільшенню кількості суб’єктів малого підприємництва, зростанню ролі та значення його у національній економіці.
Вирішення існуючих проблем розвитку малого підприємництва в Україні,
створення відповідного середовища потребують докорінної перебудови
державної політики в галузі сприяння малому підприємництву. Завдання
полягає у тому, щоб суттєво розширити його роль і місце в економічному
процесі. Мається на увазі забезпечення протягом найближчих років у
структурах зазначеного сектора зайнятості на рівні 25-30% дієздатного
населення та виробництва до 25% ВВП. Саме з цього слід виходити при
розробці та реалізації заходів щодо підтримки малого підприємництва.
Вирішення цього завдання, на нашу думку, має зосереджуватися на таких
основних напрямах.
По-перше: створення відповідної нормативно-правової бази, а саме:
. прискорення прийняття Закону України “Про державну підтримку малого підприємництва”, який визначав би загальні правові, організаційні та економічні засади підтримки малого підприємництва, дав би єдине тлумачення відповідних термінів, визначив би основні напрями державного регулювання та підтримки малого підприємництва;
. розробка та прийняття Закону України “Про приватну власність”, мета якого полягає у визначенні правових засад приватної власності, забезпеченні правового захисту та недоторканості приватної власності;
. прийняття Закону України “Про лізинг”, що в значній мірі не тільки визначало б правові та економічні засади щодо лізингу, а й стимулювало б інвестиційну діяльність новими методами фінансової підтримки підприємств;
. прийняття Закону України “Про ліцензування”, яким необхідно врегулювати відносини органів державної виконавчої влади і суб’єктів підприємницької діяльності, що виникають у зв’язку з ліцензуванням окремих видів діяльності (одержання, використання, захист і припинення ліцензій), дати єдине тлумачення відповідних термінів, визначити основні види діяльності, що ліцензуються, упорядкувати і визначити фінансові та організаційні механізми обмеження підприємницької діяльності;
. розробка та впровадження спрощеної системи бухгалтерського обліку та звітності малих підприємств;
. внесення відповідних змін та доповнень до законів України “Про підприємництво”, “Про підприємства в Україні”, “Про власність” тощо.
По-друге: вирішення питань щодо організаційного забезпечення малого підприємництва, насамперед:
. розробити та прийняти цільові і регіональні програми розвитку та підтримки малого підприємництва з відповідним фінансовим та організаційним забезпеченням;
. впровадити єдину вертикальну систему органів виконавчої влади з питань малого підприємництва від Кабінету Міністрів України до обласних, районних державних адміністрацій;
. розробити єдину систему реєстрації та легалізації суб’єктів підприємництва;
. удосконалити мережу та підвищити дієвість роботи громадських об’єднань малого підприємництва.
По-третє: формування та розвиток системи фінансової підтримки малого підприємництва, для чого в першу чергу необхідно:
. внести зміни та доповнення до Закону України “Про систему оподаткування” та інші закони, в яких передбачити: скорочення кількості зборів та відрахувань, перехід на єдиний сукупний податок, введення системи патентів для громадян-підприємців (фізичних осіб), звільнення від оподаткування частини прибутку (доходу), що спрямовується на рефінансування суб’єктів малого підприємництва;
. передбачити використання державних кредитних ліній для підтримки малого підприємництва із зазначенням середнього розміру позики, процентної ставки та секторів кредитування при умові створення нових робочих місць;
. створити спеціалізовану банківську установу або установи з кредитування малого підприємництва;
. розробити механізм цільового використання коштів Фонду сприяння зайнятості населення на розвиток малого підприємництва;
. впровадити порядок кредитування малого підприємництва комерційними банками під гарантії бюджетних коштів;
. забезпечити надання малим підприємствам, що підпадають під державні цільові програми підтримки малого підприємництва, державних гарантій, у тому числі у вигляді високо ліквідних державних боргових зобов’язань;
. впровадити віднесення на собівартість витрат, пов’язаних з формуванням страхового фонду (резерву на покриття можливих витрат) при кредитуванні малих підприємств;
. ввести пільгове оподаткування прибутку комерційних банків, одержаного за рахунок кредитування малих підприємств;
. впровадити механізм використання незв’язних іноземних кредитних ліній та гарантій для фінансування цільових програм;
. визначити чіткий порядок участі донорів і реципієнтів у процесі здійснення міжнародної технічної допомоги.
По-четверте: інформаційне, консультативне та кадрове забезпечення, насамперед:
. відновити щоквартальну статистичну звітність про діяльність суб’єктів малого підприємництва, використовуючи метод вибіркового обстеження;
. розробити методику прогнозування розвитку малого підприємництва;
. створити мережу інформаційно-аналітичних центрів малого підприємництва;
. проводити необхідну пропагандистську роботу, спрямовану на формування сприятливої громадської думки щодо підприємницької діяльності;
. організувати підготовку та перепідготовку кадрів через систему бізнес- центрів, інкубаторів та технопарків;
. запровадити в учбові програми навчальних закладів основи підприємницької діяльності та організації малого підприємництва.
Формування державної політики щодо підтримки малого підприємництва, визначення шляхів її реалізації повинно бути не лише “об’єктивною необхідністю” переходу до ринку, а й невід’ємною частиною загальнодержавної доктрини соціально-економічних перетворень в Україні. Це сприятиме формуванню чисельного середнього класу суспільства, який є основою ринкових перетворень та гарантом їх незворотності.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
