Важливим критерієм розвитку продуктивних сил є співвідношення між масою
застосовуваних засобів виробництва і кількістю зайнятих у виробництві
робітників, або технічна будова виробництва. Іншими словами, йдеться про
кількість засобів виробництва, яку приводить у рух один працівник, її
зростання виявляється у збільшенні фондоозброєності, енергоозброєності,
машиноозброєності, а в умовах НТР — в автоматизації, комп'ютеризації праці.
Залежно від цього відбувається перехід від одного суспільного ладу до
іншого. З розвитком продуктивних сил зростають продуктивність праці,
національне багатство, з'являються нові виробництва, джерела енергії,
продукти тощо.
Залежно від структури всієї системи продуктивних сил відбувається конкретизація найвищого, узагальнюючого критерію. Тому слід розрізняти такі критерії економічного прогресу: рівень розвитку робочої сили, засобів праці, науки, форм і методів організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, інформації. Так, рівень розвитку робочої сили визначається її загальноосвітньою та професійною підготовкою, ступенем розвитку розумових здібностей тощо. Рівень розвитку засобів праці характеризується продуктивністю, здатністю замінювати працю людини та іншими показниками.
Водночас розвиток продуктивних сил як найбільш загальний критерій
економічного прогресу характеризує лише одну, хоч і провідну, сторону
суспільного способу виробництва. Тому слід визначити основний, або вищий,
критерій прогресу суспільного способу виробництва. Оскільки головна
продуктивна сила — це робоча сила, працівник, а людина водночас є і
продуктивнок силою, і носієм виробничих відносин, суб'єктом відносин
власності, то головний критерій суспільного способу виробництва — розвиток
людини, її потреб, інтересів, цілей. З цього погляду відмінність між
різними способами виробництва полягає в тому, що у деяких із них
економічний прогрес підпорядковується переважно розвитку лише певного класу
(навіть окремої верстви, прошарку), а в інших прогрес продуктивних сил може
підпорядковуватися розвитку більшості населення. Ця мета реалізується в дії
основного економічного закону.
Оскільки сутністю людини є вся сукупність суспільних відносин
(економічні, юридичні та ін.), то розвиток людини — головний критерій
усього суспільного прогресу. Особа повинна розвинути всі свої сутнісні
сили, здібності не лише в економічній системі, а й у сфері соціальних,
політичних, культурних відносин.
Фактори, що належать до продуктивних сил, групуються залежно від рівня технічної озброєності праці, розвитку науково-технічного прогресу, глибини спеціалізації, кооперації праці, інтенсивності, ступеня розвитку сутнісних сил людини, її здібностей тощо. Тому зростання продуктивності праці є лише іншим виразом економії часу, яку Маркс називав першим економічним законом, що відображає найбільш загальну основу й внутрішню логіку економічного прогресу, джерела і спосіб підвищення ефективності виробництва.
Оскільки закон економії часу — це загальний економічний закон (тобто
діє в усіх суспільних способах виробництва), а отже, розкриває сутність
прогресивного розвитку лише технологічного способу виробництва, то його
змістом є економія живої та уречевленої праці. Залежно від ступеня розвитку
технологічного способу виробництва, і насамперед системи продуктивних сил,
економію робочого часу зумовлюють зміни в кожному з елементів цієї системи
(засобах праці, робочій силі, науці, формах і методах організації праці,
інформації, використовуваних людьми силах природи), а також зміни в її
речовій формі — спеціалізації, кооперації, комбінуванні виробництва, його
концентрації тощо. У свою чергу, в межах кожного елемента системи
продуктивних сил і техніко-економічних відносин можна виділити фактори, які
зумовлюють економію робочого часу. Щодо основної продуктивної сили така
економія залежить від рівня освіти, кваліфікації, розвитку творчих
здібностей людини, її психологічного, емоційного стану тощо.
Безпосередньо впливають на економію живої та уречевленої праці заходи, спрямовані на перехід від відсталих, відживаючих форм власності до нових, прогресивних форм. Так, перехід багатьох підприємств до трудових колективів у США зумовив автоматичне зростання продуктивності праці на 15—20%. З цього погляду прогресивною формою власності є та, яка сприяє скороченню живої та уречевленої праці на одиницю створюваного блага (товару або послуги).
Внаслідок дії закону економії часу, підвищення продуктивності праці зростає додатковий продукт. Це створює умови для розширеного відтворення речових і особистих факторів виробництва, всієї системи продуктивних сил, для збільшення вільного часу, розвитку культури, мистецтва, а отже, для здійснення не лише економічного, а й соціального прогресу, для вдосконалення всієї системи суспільних відносин. Тому зростання додаткового продукту є важливим критерієм економічного прогресу, збільшення багатства суспільства, конкретизує його попередні критерії. Ще точнішим критерієм такого прогресу є відношення додаткового продукту до необхідного. Одним із критеріїв ефективності економічних систем, а отже, й економічного прогресу, американський учений Р.Кроуз вважає рівень трансакційних витрат.
Критерії техніко-економічного прогресу завжди перебувають у суперечності з критеріями соціально-економічного й суспільного прогресу. До критеріїв соціально-економічного прогресу, які відображають розвиток виробничих відносин, належать: розширене відтворення відносин власності; ступінь економічної свободи безпосередніх виробників; їх власність на свою робочу силу; самостійність (відносна) підприємств; участь в управлінні тих, хто створює матеріальні й нематеріальні блага; частка безпосередніх виробників у національному доході, національному багатстві країни; розвиток розумових, творчих здібностей людини, її потреб, інтересів та ін. До критеріїв соціального прогресу, які відображають розвиток всієї системи суспільних відносин, належать: ступінь соціальної, політичної, юридичної свободи безпосередніх виробників; їх можливість впливати на ідеологію, національні відносини; користування багатствами культури, надбаннями мистецтва тощо.
Упродовж розвитку людського суспільства суперечність між критеріями
техніко-економічного прогресу неодноразово набувала антагоністичних форм.
Так, відсутність у рабів власності на свою робочу силу, економічної
свободи, жорстока експлуатація рабської праці супроводжувалися розквітом
культури і мистецтва у Давній Греції та Давньому Римі. Проте примусове
поєднання безпосередніх виробників із засобами виробництва, відсутність у
них матеріальної заінтересованості в результатах своєї праці, зумовлена
відсутністю власності на робочу силу, власності на засоби виробництва,
призвели до загибелі рабовласницького ладу в Римській імперії, до занепаду
її культури та мистецтва.
Техніко-економічний прогрес, зростання продуктивності праці, досягнуті
на стадії домонополістичного капіталізму за рахунок вузької, однобічної
спеціалізації найманих робітників (мануфактурний період і машинне
виробництво), увійшли в антагонізм з такими критеріями соціально-
економічного прогресу, як необхідність всебічного розвитку людини, її
творчих здібностей, надзвичайно низька частка найманої праці у створеному
нею національному доході тощо.
На сучасному етапі НТР особливо актуальною є проблема гуманізації техніко-
економічного прогресу, органічного поєднання економічної та соціальної
ефективності, відновлення, збереження і примноження загальнолюдських
цінностей. Для досягнення органічної єдності техніко-економічного,
соціально-економічного і соціального прогресу необхідно, щоб головною метою
їх розвитку була людина, її потреби, інтереси, добробут, розквіт її
сутнісних сил. Тому не випадково 00Н запровадила такий узагальнюючий
показник людського прогресу, як індекс людського розвитку, який містить
обсяг ВВП на душу населення, грамотність і тривалість життя.
2. Рушійні сили і фактори єкономічного прогресу
Розвиток суперечностей — джерело прогресу. Гегель називав суперечність принципом будь-якого розвитку, саморуху. І справді, існувати — означає перебувати в русі. З цього погляду рух — це суперечність, єдність суперечностей. Тому суперечність, по-перше, є джерелом саморуху, його рушійною силою.
Економічна суперечність — суттєве, закономірне відношення і взаємодія між протилежними сторонами економічного явища чи процесу, внаслідок якої вона (суперечність) є їх рушійною силою розвитку, а в гносеологічному аспекті — основою пізнання сутності економічних законів та категорій.
Виникнення суперечностей спричинене існуванням загальних зв'язків,
залежностей і зумовленостей всередині матеріальної системи, взаємодією
різних сторін, властивостей, тенденцій, якостей у межах суперечностей.
Взаємодія протилежних сторін характеризується їх взаємопроникненням,
взаємозумовленістю, взаємозапереченням. Від сутності кожної зі сторін
суперечності, її структури, характеру взаємозв'язку окремих елементів
залежать відносини між протилежними сторонами, їх взаємна боротьба і
взаємодія.
По-друге, кожна суперечність проходить у своєму розвитку такі
послідовні етапи; тотожність, відмінність, протилежність, конфлікт і
ступінь розв'язання суперечності, перехід її у вищу форму свого розвитку.
Найшвидше економічний прогрес здійснюється на перших трьох етапах еволюції
суперечності. Рух суперечностей відбувається насамперед внаслідок більшої
активності заперечувальної, революційної сторони. Такою стороною у межах
суспільного способу виробництва є продуктивні сили, а з-поміж них головна
продуктивна сила — людина. Тому прогрес суспільства, у тому числі
економічний, — це діяльність людей, які ставлять перед собою мету і
досягають її. В основі цілей людини лежать потреби та інтереси.
На зорі людського суспільства окрема особа не могла вижити в боротьбі з
природою. Тому люди об'єднувалися у ранню первісну общину (первісні комуни)
для спільного збирання дарів природа (плодів, ягід, коренів, дрібних тварин
тощо). Пізніше основною формою їх діяльності стало полювання. Для цього
потрібно було спільними силами виготовляти найпростіші знаряддя праці
(ручне рубило, кам'яну сокиру, спис). Стимулом до праці було просте
задоволення найелементарніших потреб в існуванні, виживанні. Так на ранніх
етапах існування людського суспільства виникла суперечність між
виробництвом і споживанням, що є рушійною силою розвитку виробництва
незалежно від її суспільної форми в межах певного способу виробництва. У
процесі виробництва виникають нові потреби, народжуючи ідеальний образ ще
не існуючих продуктів і, отже, стимулюючи їх виробництво в майбутньому.
