Нарешті, засіб реалізації суспільного інтересу - максимізація національного доходу та мінімізація фонду відшкодування створюваного суспільного продукту. Проблема поєднання інтересів, таким чином, знаходить своє вираження у формуванні певних пропорцій у розподілі доходів.
В адміністративно-командній економіці субординація інтересів грунтується на принципі сходження інтересів від загального до часткового і одиничного: інтереси державні мають пріоритет перед регіональними, регіональні — перед колективними тощо. В той же час засіб забезпечення цієї субординації інтересів — жорстке централізоване планування — продемонструвало свою невідповідність, обмежуючи на практиці свободу індивіда.
Регулювання державою економічних процесів на терені високого розвитку продуктивних сил і відповідно організаційно-економічних та соціально- економічних відносин відкриває можливість в умовах соціальне орієнтованого ринкового господарства оптимально поєднати особистий, колективний та державний інтереси з урахуванням глобальних проблем сучасності. Це стає можливим, по-перше, через відкриття ринковими відносинами широкого простору для активізації економічних інтересів особистості; по-друге, через узгодження взаємодіючих інтересів у системі «особистість — колектив — держава» за допомогою не лише суто ринкових методів, а й державного економічного регулювання.
В економічних відносинах між людьми потреби проявляються насамперед як інтереси. Кожне окреме відношення існує спочатку потенційно, у формі очікувань та ще незадоволених домагань людини. Як дійсні економічні відносини реалізуються, коли набувають форми взаємного зв'язку. В кожному економічному відношенні - між підприємцями і виробниками, між виробниками і споживачами, державою і недержавним сектором економіки (бізнесом), партнерами, у відносинах між індивідами — мають місце елементи боротьби і співробітництва. Механізм суперечливої взаємодії інтересів можна простежити на прикладі його рояву у сфері виробництва і ринку (рис. 4).
[pic]
У сфері виробництва підприємці й робітники є протилежними сторонами економічних стосунків, але вони мають спільні інтереси щодо ринку, виступаючи як виробники або споживачі. Взаємозалежність цих груп об'єктивно зумовлює їх співробітництво.
Взаємодія інтересів є стимулом стимулом ефективного соціально- економічного розвитку. В країнах з розвинутою ринковою економікою високий рівень економічної ефективності та добробуту зумовлений насамперед цілеспрямованою мотивацією особистості в поєднанні з її політичною, юридичною та економічною свободою. При переході економіки України до ринку слід зробити акцент на особистих інтересах, які сприятимуть економічному зростанню. В умовах відродження української державності виходить на чільне місце також національний інтерес.
В умовах адміністративно-командної системи офіційно проголошувалось гасло першості загальнонародних інтересів над особистими. Насправді ж особисті інтереси працюючих значною мірою ігнорувались, а реалізовувалися передусім особисті інтереси правлячого політичного прошарку - державно- партійної бюрократії. Це розходження на рівні масової свідомості породило зневіру у загальнонародний, державний інтерес та необхідність дотримання його. Взаємозв'язок інтересів суспільства, колективу та особистості забезпечувався шляхом підпорядкування інтересів колективу (підприємств) державі; а точніше державному апарату методами адміністративно-командного та ідеологічного стимулювання економіки. В умовах недемократичного суспільства, за відсутності контролю, загальнонародні інтереси підміняли особистими (клас партійно-державної бюрократії).
5. НТР та її роль в єкономічному прогресі
Сутність НТР та її основні етапи. В історії розвитку техніки виділяють
три основні етапи. Перший почався з виникненням первісного ладу, появою
найелементарніших знарядь праці й тривав до кінця XVIII — початку XIX ст.,
тобто до появи машинного виробництва. Цей етап охоплює понад 3 млн. років
існування людського суспільства, а властивий йому технологічний спосіб
виробництва базується на ручній праці. Другий етап тривав до початку
розгортання НТР і базувався на машинній праці. На першому етапі техніка
розвивалася на основі емпіричних знарядь і практичного досвіду людей.
Головними віхами її розвитку в цей період було виготовлення знарядь праці з
каменю, бронзи, а пізніше із заліза, що дало відповідну назву вікам:
кам'яний, бронзовий, залізний. В умовах цього технологічного способу
виробництва існували первіснообщинний, рабовласницький, феодальний і більша
частина нижчої стадії розвитку капіталістичного ладу (з початку XVI до
кінця XVIII ст.). Розвиток науки і техніки в докапіталістичних формаціях
відбувався відокремлено. І лише в XVI—XVIII ст. почався процес поступового
зближення наукового і технічного прогресу.
Науково-технічний прогрес (НТП) має еволюційну та революційну форми
розвитку. Як загальноісторична закономірність він виник в період
промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. Еволюційна форма
розвитку характеризується поступовим кількісними (переважно) та якісними
(частково) змінами в розвитку науки і техніки, вдосконаленням традиційних
видів техніки, виробництва. Революційна форма розвитку НТП означає появу
принципово нових видів, їх практичне застосування тощо, тобто докорінну
революційну зміну технологічного способу виробництва.
В історії НТП виділяють дві промислові революції (перша — наприкінці
XVIII — на початку XIX ст.; друга — в останній третині XIX — на початку XX
ст., її ще називають електротехнічною революцією) і науково-технічну
революцію, що почалася в середині 50-х років XX ст. і триває у наш час. У
ході першої промислової революції спеціалізація знарядь праці, інструментів
в умовах мануфактурного розвитку капіталізму в промисловості поступово
готує основу для появи спеціалізованих машин, переходу до другого етапу в
розвитку техніки — великого машинного виробництва, до виникнення істотно
нового технологічного способу виробництва.
Спочатку машина складалася з тих же знарядь праці та інструментів, які використовувалися в мануфактурному виробництві.
Але якщо раніше вони були в руках людини, то тепер стають органами машини. Це розв'язує техніко-економічну суперечність між людиною і знаряддям праці, оскільки машина може водночас використовувати набагато більше знарядь значно більших розмірів, потужності. Тому виникла потреба в нових джерелах енергії, що зумовило появу парової машини.
Машина складається з: робочої машини, яка приводить у дію знаряддя
праці; двигуна, що забезпечує машину енергією; передавального механізму
(або приводу), який слугує для передачі енергії від двигуна до робочої
машини. У промисловій революції XVIII — початку XIX ст. вихідним пунктом
було винайдення робочої машини, що згодом зумовило докорінні зміни в інших
частинах машини.
Хоча перші машини виникли на базі поступового нагромадження емпіричних знань, але з цього часу техніка стає результатом цілеспрямованого вивчення законів природи, матеріалізації наукових відкриттів, наука починає перетворюватися на специфічну продуктивну силу. У свою чергу, технічний прогрес стає надзвичайно сильним стимулом розвитку науки.
Науково-технічний прогрес - якісні (еволюційні) та істотні
(революційні) зміни засобів і предметів праці, технологій, форм і методів
організації виробництва, використовуваних людьми сил природи, тобто
існуючої системи продуктивних сил на основі досягнень науки, а також
аналогічні зміни речової форми розвитку продуктивних сил — відносин
спеціалізації, кооперування, комбінування виробництва, його концентрації
тощо.
Так, якщо в Парижі у XIII ст. налічувалося до 300 ремісничих і торгових спеціальностей, то у США наприкінці ХЇХ ст. -майже 12 тис. таких спеціальностей. Ці зміни супроводжуються певними кількісними та якісними зрушеннями в розвитку робочої сили, змісті праці. Сутність НТП також можна розглядати як появу між людиною і предметом праці проміжних ланок — машини, двигуна, автомата, кожна з яких є якісним зрушенням у взаємодії людини і природи.
Основна форма підприємства на цій стадії розвитку капіталізму в промисловості — фабрика, а технологічний спосіб виробництва вперше базується не на ручній праці, а на праці машин. Розвиток системи машин, перехід до комплексної механізації виробництва потребував значної кількості кваліфікованих робітників, верстатників, наладчиків, спеціалістів з виготовлення нової техніки тощо. Тому зростав загальноосвітній рівень робітників. Наприкінці XIX — на початку XX ст. типовою була початкова освіта, а наприкінці 40-х — на початку 50-х років XX ст. — середня. Через це, а також завдяки зменшенню надмірного дроблення процесу виробництва, переходу до нових форм організації виробництва і праці та іншим факторам дещо послаблюється технологічне підпорядкування праці капіталом, технологічне відчуження найманих робітників, зростає інтерес до змісту праці, певною мірою долається однобічний розвиток безпосередніх виробників, спостерігається певний прогрес розвитку особистості.
Тіснішим стає взаємозв'язок наукового і технічного прогресу. Наприкінці
XIX ст. з'являється перша наукова лабораторія в американській корпорації
"Дженерал електрик". З часом такі лабораторії на гігантських
монополістичних підприємствах стають типовими. Все це поступово створює
матеріальні (об'єктивні) і духовні (суб'єктивні) передумови для такої
революційної форми науково-технічного прогресу, якою є НТР, що розгорнулася
в середині 50-х років. З розгортанням НТР промисловість, а водночас і
розкриття людських сутнісних сил досягають найвищого за всю історію
людського суспільства розвитку.
Термін "науково-технічна революція" вперше запровадив у науковий обіг
Дж.Бернал у книзі "Світ без війни", що вийшла в колишньому СРСР. З того
часу з'явилося майже 150 визначень сутності НТР у працях вітчизняних та
російських науковців.
Вони найчастіше розглядають її як передання функцій людини машині, як революцію в технологічному способі виробництва, як процес інтенсивного зближення науки, техніки й виробництва, як зміни в основній продуктивній силі. У працях західних науковців НТР розглядається як явище продуктивних сил. Найлогічнішим і найлаконічнішим визначенням сутності НТР є її характеристика як революції в технологічному способі виробництва, якщо його розглядати як діалектичну єдність продуктивних сил і техніко-економічних відносин.
