На наш погляд це розосередження контрольних функцій в галузі
регулювання валютних відносин між різними державними органами влади не
сприяє укріпленню і без того хиткого стану нашої національної валюти. Про
це яскраво свідчать чисельні факти незаконного переказів та пересилок
валютних цінностей за кордони України, приховування незаконно, а також
законно зароблених валютних коштів від обов'язкового продажу, а також
обов'язкового декларування, наприклад, при перетинанні державного кордону
України, проведення незаконних валютних операцій, зв'язаних з тіньовим
обігом валютних коштів всупереч вимогам діючого валютного законодавства.
Автор вважає, що було б значно простіше і ефективніше створити (наприклад
на базі НБУ) єдиний державний орган, який би безпосередньо здійснював
функції валютного контролю і валютного регулювання, а також координував би
дії інших державних органів в цій сфері, інших господарюючих суб'єктів,
кредитно-фінансових установ незалежно від форми власності та підлеглості.
Створення подібного органа державної влади дозволить підвищити ефективність державного валютного контролю, а також персоніфікувати відповідальність державних службовців, здійснюючих контролюючі функції.
Крім вищезазначених функцій в сфері валютного регулювання НБУ встановлює валютний (обмінний) курс на підставі результатів торгівлі валютними цінностями на міжбанковському валютному ринку України.
Крім того НБУ міг встановлювати інші засоби визначення курсів валютних
цінностей, виражених у розрахункових одиницях, а також у неконвертованих
іноземних валютах, тобто валютах, які не котируються і не встановлюються
НБУ.
Таким чином, була здійснена спроба встановлення ринкового (плаваючого)
курсу українського карбованця по відношенню до іноземних валют. Даний
валютний режим діяв з квітня по липень 1993 року і спрямувався на подальшу
лібералізацію валютного ринку, жорсткі параметри якого були започатковані
Указом Президента України від 5 лютого 1992 року (11). Згідно з Указом, що
визначав систему обігу іноземної валюти, були введені досить податки на
експортерів, встановлювалась вимога обов'язкового здавання (продажу) усієї
валютної виручки. Таким чином, НБУ встановлював офіційні обмінні курси
карбованця по відношенню до російського рубля та долара Сполучених Штатів
Америки, а рівні обмінного курсу для банківської системи встановлювались
окремо на Міжбанківському валютному ринку. Це привело до множеності
валютних курсів і, як наслідок, до відпливу КпАПіталів за межі України.
Слабкою реакцією на негативний розвиток подій було зниження у вересні 1992
року рівня обов'язкового продажу валютної виручки суб'єктів ЗЕД від 100
відсотків до 50.
З 1994 року розпочався новий етап розвитку валютного законодавства в
Україні. Суть його полягає з одного боку у подальшій лібералізації
валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових
розрахунків, а з іншого боку у підготовці передумов для введення гривні.
23 вересня 1994 року Верховною Радою України був прийнятий Закон «Про
порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (12). В ньому
законодавці визначали строки зарахування валютної виручки на валютні
рахунки в уповноважених банках, а також розміри пені в разі порушення цих
термінів. Також цей закон визнавав таким, що втратив чинність Декрет
Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року №17-93 «Про порядок
здійснення розрахунків в іноземній валюті» (13).
Указом Президента України від 18 червня 1994 року №319/94 «Про
невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що
незаконно знаходяться за її межами» (14) встановлювалось обов'язкове
декларування усіма суб'єктами підприємницької діяльності України, незалежно
від форм власності наявність (або відсутність) з визначенням сум усіх
належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому
числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за
межами України. Також цим Указом Президент зобов'язав усіх суб'єктів
підприємницької діяльності України подати Головній державній податковій
інспекції України декларацію щодо сум на їх рахунках в іноземних банках.
Декларування має бути щоквартальним.
Постановою НБУ від 24 жовтня 1994 року «Про уніфікацію курсу карбованця до іноземних валют та лібералізацію валютного ринку України» (15) було проголошено, що офіційний курс визначається на підставі результатів торгів на Міжбанківській валютній біржі України (далі — МВБУ).
Власне сама МВБУ була створена на підставі Постанови Правління НБУ від
8 травня 1993 року №50. МВБУ була створена, як постійно діючий центр по
проведенню на території України операцій з купівлі-продажу іноземної валюти
уповноваженими комерційними банками, цінних паперів, а також як центр по
підготовці пропозицій Правлінню НБУ про встановлення єдиного валютного
курсу, діючого в Україні.
Досягнення фінансової стабілізації в 1996 році, в тому числі шляхом здійснення відповідного валютного регулювання, дозволило у вересні цього ж року здійснити грошову реформу. У зв'язку з цим НБУ запровадив валютне регулювання під час проведення грошової реформи: було встановлено офіційний обмінний курс, збережено, також, існуючий порядок обов'язкового 50- відсоткового продажу валютної виручки резидентів та нерезидентів за виключенням витрат, пов'язаних із службовим відрядженням за кордон.
В цей період постановою Правління НБУ №13-135 / 1556-5528 від 18 вересня 1996 року був тимчасово встановлений «Порядок використання готівкою іноземної валюти» (16).
Згідно цього порядку іноземна валюта як засіб платежу на території
України мала використовуватись лише у встановлених у цьому положенні
випадках. Наприклад для сплати зборів митних, дорожніх, продажу
транспортних квитків, путівок, продажу пальних матеріалів, сплати готельних
послуг. Перелік цих випадків вичерпаний.
На наш погляд після 1996 року особливо важливих документів в сфері
валютного регулювання не приймалося. У 1997-1998 роках законодавці лише
змінювали та доповнювали ті документи які прийняли раніше, тобто практично
нічого нового у цей період в діючому валютному законодавстві нами не
простежувалося.
I. 2 Аналіз юридичної відповідальності по діючому законодавству в сфері
валютного регулювання.
Діючим законодавством порушення порядку обігу валюти на території
України передбачено декілька різновидів відповідальності.
Серед них на нашу думку найбільш жорстка та менш ефективна є
кримінальна відповідальність. Карний Кодекс України (далі – КК) передбачає
кримінальну відповідальність за порушення правил про валютні операції
(стаття 80 КК) (17) та за приховування валютної виручки (стаття 801 КК)
(18). Ці статті мають багато як спільних так і різних рис. Спільне в них
те, що вони стоять на охороні законодавчовстановленого порядку обігу валюти
на території України, але охороняють вони різні об’єкти. Наприклад,
безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 80 КК є кредитно-
фінансова система України у сфері законних операцій з валютними цінностями,
а безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 801 КК –
встановлений порядок встановлений порядок відкриття та використання за
межами України валютних рахунків.
Предметом злочину, передбаченого ст.80 КК – є валютні цінності, які вказані у абзацах 3, 4, 5 пункту 1 статті 1 вищевказаного Декрету «Про систему валютного регулювання та валютного контролю», тобто це:
- «іноземна валюта – іноземні грошові знаки у вигляді банкнотів, казначейських білетів, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу, або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обмінові на грошові знаки, які перебувають в обігу, кошти у грошових одиницях іноземних держав і міжнародних розрахункових одиницях, що перебувають на рахунках або вносяться до банківських та інших кредитно-фінансових установ за межами України;
- платіжні документи та інші цінні папери, виражені у іноземній валюті або монетарних металах;
- монетарні метали – золото та метали іридієво-платинової групи в будь- якому стані, за винятком ювелірних, промислових і побутових виробів з цих металів; брухту цих металів»(19).
В статті 80 КК названо п’ять видів незаконних валютних операцій:
1) купування; 2) продаж; 3) обмін; 4) використання валютних цінностей як
засобів платежу, або 5) застави. Зазначений в статті 80 КК перелік валютних
операцій є вичерпним, та розширеному тлумаченню не підлягає (20). Тобто, це
означає, що усі інші різновиди валютних операцій, наприклад, розмін,
дарування, заповіт валютних цінностей не утворюють складу злочину,
передбаченого ст.80 КК.
Під скуповуванням слід розуміти – одноразове або багаторазове оплатне придбання таких цінностей.
Обмін валютних цінностей – це відчуження одної валютної цінності взамін на іншу.
Продаж валютних цінностей – це відчуження це відчуження таких цінностей за певну винагороду. Скуповування та перепродаж валютних цінностей створює спекуляцію ними, що охоплюється статтею 80 КК.
Використання валютних цінностей, як засобу платежу або як застави – це плата валютою за товар або послуги чи передача або переказ валютних цінностей в рахунок боргу (щодо першого випадку), або віддача таких цінностей для забезпечення обов’язку за отримання позики.
Треба мати на увазі, що порушення правил про валютні операції визнається злочином при обов’язковій умові, якщо таке порушення було вчинено протягом року після накладення адміністративного стягнення за будь- яке із названих порушень. Злочин буде і в разі, якщо порушення правил про валютні операції було вчинено у значних або великих розмірах, тобто, відповідно 20 або 100 мінімальних розмірів заробітної плати. ВУ цих випадках до притягнення до кримінальної відповідальності адміністративна преюдиція не вимагається.
Кваліфікуючи ознаки статті 80 КК (21) вчинення злочину:
1) організованою групою;
2) особою раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею;
3) у великих розмірах;
Автор розкриє нижче.
Дії, передбачені частиною 1 статті 80 КК (22) караються позбавленням волі на строк до п’яти років з конфіскацією валютних цінностей, або виправними роботами строком до двох років, або штрафом до ста мінімальних розмірів заробітної плати з конфіскацією валютних цінностей.
Щодо дій передбачених частиною 2 статті 80 КК (23), то вони караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна і валютних цінностей.
Щодо статті 801 , вона передбачає кримінальну відповідальність за відкриття за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій або приватних осіб (24).
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
