Виходячи з цього можна зробити припущення, що невиконання обов'язків резидентами — фізичними особами по декларуванню валютних цінностей і майна, яке належить їм і знаходиться за межами України, відповідальність не тягне, за винятком випадків, коли таке недекларування є способом ухилення від сплати податків, про що говорилось раніше.
Передбачений Інструкцією від 9 липня 1993 р. штраф не може накладатись
за неподання Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать
резиденту України і знаходяться за її межами, до податкових адміністрацій,
якщо наявність валютних цінностей за межами України резидентом
продекларована в Національному банку України, оскільки Декретом «Про
систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачена
відповідальність за ухилення від декларування валютних цінностей і майна в
Національному банку України, а не в інших органах.
Таким чином, у разі неподання резидентом України Декларації про валютні
цінності, доходи та майно, що йому належать і знаходяться за межами
України, до державних податкових адміністрацій, а так само — до
регіонального відділення Національного банку України, він не зможе отримати
Довідки про проведення декларування таких валютних цінностей, доходів та
майна, наслідком чого є неможливість здійснення ним зовнішньоекономічної
діяльності. Відповідальність же у вигляді штрафу, передбаченого п. 8
Інструкції під 9 липня 1993 р., можлива лише у разі недекларування у
регіональному відділенні Національного банку належних резиденту валютних
цінностей, що знаходяться за межами України, а не за недекларування доходів
та іншого майна(52). Недекларування ж доходів може тягти відповідальність
за ухилення від сплати податків чи за приховування валютної виручки за
наявності в діях особи ознак злочинів, передбачених ст. 1482 чи ст. 801 КК.
За цими ж статтями КК може притягуватись до відповідальності і особа, яка
ухилилась від декларування валютних цінностей (при наявності в її діях
ознак цих злочинів). Таким чином, ухилення резидентами — суб'єктами
підприємницької діяльності від декларування валютних цінностей, що належать
їм і знаходяться за межами України, може тягти за собою:
1) застосування до суб'єкта підприємництва фінансових санкцій у вигляді
штрафу, передбаченого п. 8 Інструкції Національного банку від 9 липня
1993 р.;
2) позбавлення можливості здійснювати зовнішньоекономічну діяльність;
3) притягнення до адміністративної чи кримінальної відповідальності (за наявності підстав) посадових чи службових осіб за ухилення від сплати податків чи до кримінальної відповідальності за приховування валютної виручки.
Найбільш спірним є вирішення питання про предмет аналізованого злочину: це лише валютні рахунки підприємств, установ і організацій, що діють на території України, чи і валютні рахунки осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність незалежно від форм власності, а так само валютні рахунки громадян України, які постійно проживають на її території, взагалі.
У ст. 801 КК в діючій редакції передбачена відповідальність за
«відкриття або використання за межами України валютних рахунків
підприємств, установ та організацій без дозволу Національного банку України
посадовими особами підприємств, установ та організацій, що діють на
території України, чи за їх дорученням іншими особами або особами, які
займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так
само будь-якою іншою особою, яка є громадянином України і постійно проживає
на її території, або приховування валютної виручки». Як бачимо, в
диспозиції статті законодавець двічі вживає термін «інші особи»: перший
раз, коли мова йде про те, ким відкриваються чи використовуються валютні
рахунки підприємств, установ і організацій, вдруге — взагалі про осіб, які
відкривають чи використовують валютні рахунки, не конкретизуючи, про які
валютні рахунки йде мова.
Предмет злочину.
Можливі, принаймні, п'ять основних варіантів тлумачення (визначення) ознак предмета і, відповідно, суб'єкта злочинів у вигляді відкриття або використання валютних рахунків за межами України.
Перший варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а суб'єктом у цьому разі є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б) інші особи, що діють від Імені названих посадових осіб за дорученням; в) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином України і постійно проживає на її території.
Другий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій, незалежно від їх виду та місцезнаходження, а суб'єктом є: а) посадові особи будь-яких підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду; б) інші особи, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і постійно проживають на її території, якщо всі із перерахованих осіб відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням вказаних посадових осіб.
Третій варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств,
установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх
виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та
організацій; б) інші особи, що діють від імені названих посадових осіб за
дорученням; в) особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно
від форм власності, а так само будь-яка інша особа, яка є громадянином
України і постійно проживає на ЇЇ території.
Четвертий варіант. Предметом злочину є валютні рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території України, незалежно від їх виду, а суб'єктом є: а) посадові особи цих підприємств, установ та організацій; б) інші особи, особи, які займаються підприємницькою діяльністю, незалежно від форм власності, а так само будь-які інші особи, які є громадянами України і постійно проживають на її території, якщо всі із перерахованих осіб відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням вказаних посадових осіб.
Спільним для перших чотирьох варіантів є те, що предметом злочину
визнаються лише валютні рахунки підприємств, установ та організацій. При
цьому в першому та другому варіантах не має значення їх вид та
місцезнаходження, а у третьому та четвертому варіантах предметом визнаються
лише рахунки підприємств, установ та організацій, що діють на території
України. В другому та четвертому варіантах звужується коло безпосередніх
виконавців злочину: всі інші особи, крім посадових, визнаються суб'єктами,
якщо вони діють за дорученням посадових осіб, а у першому та третьому
варіантах наявність такого доручення не вимагається, тобто у цьому разі
злочином, зокрема, буде визнаватись відкриття громадянином України, що
постійно проживає на її території, валютного рахунку за межами України для
будь-якого підприємства, установи та організації, незалежно від їх виду та
місцезнаходження (наприклад, відкриття валютного рахунку за межами України
для підприємства, створеного в іншій країні громадянином України, що
постійно проживає на її території). Крім того, в першому та другому
варіантах можливе звуження кола суб'єктів злочину — посадових осіб, а саме:
обмеження кола суб'єктів лише посадовими особами підприємств, установ та
організацій, для яких відкриваються валютні рахунки, а в третьому та
четвертому варіантах, навпаки, розширення кола суб'єктів — посадових осіб
за рахунок віднесення до них і посадових осіб інших підприємств, установ та
організацій.
П'ятий варіант. Предметом злочину є: а) валютні рахунки підприємств,
установ та організацій, що діють на території України, які відкриваються чи
використовуються за межами України їх посадовими особами чи будь-якими
іншими особами за дорученням посадових осіб цих підприємств, установ.
Організацій; б) валютні рахунки осіб, що займаються підприємницькою
діяльністю, незалежно від форм власності, які ними відкриваються чи
використовуються за межами України; в) валютні рахунки будь-якої особи, яка
є громадянином України, постійно проживає на Її території і відкриває чи
використовує валютний рахунок за межами України.
Напрошується висновок, що правильним треба вважати, враховуючи, зокрема, послідовність визначення законодавцем ознак складу злочину, перший із запропонованих варіантів.
Виходячи, перш за все, з «духу» закону, практика схилилась до визнання більш правильним п'ятого із запропонованих нами можливих основних варіантів. Як додаткові аргументи на користь цього варіанту, на наш погляд, можна навести таке:
По-перше, законодавець стосовно суб'єкта відкриття чи використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій говорить про їх посадових осіб, а також про інших осіб, які відкривають чи використовують валютні рахунки за дорученням таких посадових осіб.
По-друге, поняттям «інші особи» в такому контексті охоплюються будь-які
особи, в тому числі і суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від
форм власності, і будь-які інші фізичні особи — громадяни України, що
постійно проживають на території України, а тому така деталізація поняття
«інші особи», в тому числі і шляхом повторного вживання слів «інша особа»,
є алогічною і непотрібною.
По-четверте, необхідно враховувати, що за Декретом «Про систему
валютного регулювання і валютного контролю» для відкриття за межами України
валютних рахунків як юридичними, так і фізичними особами — резидентами
України, необхідне одержання індивідуальної ліцензії Національного банку
України, за винятком випадків, коли за чинним валютним законодавством
одержання такої ліцензії не вимагається.
По-п'яте, при вирішенні питання про те, хто може бути суб'єктом
незаконного відкриття або використання валютних рахунків за межами України,
необхідно також враховувати, що на час доповнення Кримінального кодексу ст.
801 посадовими, згідно з ч. 2 ст. 164 КК, визнавались особи, які постійно
чи тимчасово займали на державних або громадських підприємствах, в
установах чи в організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-
розпорядчих чи адміністративно-господарських обов'язків, або які виконували
такі обов'язки за спеціальним повноваженням. Зміни ж до ст. 164 КК згідно з
якими посадовими були визнані особи не лише державних або громадських, а
будь-яких підприємств, установ чи організацій, незалежно від форми
власності, які займають на таких підприємствах, в установах чи організаціях
постійно чи тимчасово посади, пов'язані з виконанням організаційно-
розпорядчих або адміністративно-господарських обов'язків, або виконують
такі обов'язки за спеціальним повноваженням, були внесені 28 січня 1994 р.,
тобто через рік після доповнення КК ст. 801. Очевидно, що законодавче
визначення поняття посадової (на той час — службової) особи, яке давалось в
ч. 2 ст. 164 КК на час доповнення кодексу ст. 801 враховувалось при
формулюванні диспозиції цієї статті.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10
