Досвід останніх років переконує, що доцільною є багатоукладна структура ринку, оскільки вона створює умови для здорової конкуренції. Важливо, щоб продавець був реальним власником реалізованого товару і одержаного доходу, міг самостійно приймати рішення прореалізацію продукції та визначити ціни на неї.
Основою ефективного розвитку агропромислового виробноцтва в ринкових умовах є не стільки інституціальні зміни, скільки рівень та масштаби використання досягнень науково-технічного прогресу, якість виробничого потенціалу, кваліфікація працюючих, їх заінтересованість в досягненні високих кінцевих результатів. Через недооцінку цих положень практично зупинено інвестиційну діяльність, не відновлюються виробничі потужності, особливо техніка та обладнання. Знижується родючість грунтів та продуктивність праці. Тому і при ринкових відносинах потрібне визначення пріоритетів на кожному етапі розвитку агропромислового виробництва, матеріальне і фінансове забезпечення їх реалізації.
Мав місце так званий зрівняльний підхід до формування ринку товарів і послуг, незалежно від їх народногосподорського значення. Внаслідок цього макроекономічні фактори почали негативно впливати на формування продовольчого ринку. Це спричинило падіння реального рівня доходів населення, інфляцію і збільшення неплатежів. Одночасно знизилось значення етапності застосування нових економічних відносин, які враховують природу розвитку аграрного виробництва.
1.4 Сучасний стан та характер розміщення галузі.
Для описання сучасного стану та характеру розміщення агропромислового комплексу перш за все необхідно вказати, які галузі АПК являються провідними (тобто, на які припадає найбільша питома вага всієї випущеної продукції АПК).
Такими галузями є сільське господарство та галузі первинної обробки сільськогосподарської продукції (або харчової промисловості). Розглянемо відповідно кожну з цих галузей.
Сільське господарство є найважливішою ланкою агропромислового комплексуї.
Обсяг продукції сільського господарства за січень-серпень 2002р. в усіх
категоріях господарств у фактичних цінах склав за розрахунками 41 млрд.грн.
В порівнянних цінах виробництво продукції проти відповідного періоду 2001р.
зросло на 4,4%, у тому числі в сільськогосподарських підприємствах всіх
форм власності - скоротилося на 2,1%, а в господарствах населення - зросло
на 10,2%. Зміни обсягів сільськогосподарського виробництва (наростаючим
підсумком у % до відповідного періоду попереднього року)(дод 1).
У структурі сільського господарства домінують такі галузі: рослинництво і тваринництво.
Рослинництво є базовою галуззю сільськогосподарського виробництва
України, однією з провідних ланок усього АПК країни. Частка рослинницьких
галузей у вартості всієї продукції сільського господарства становить 51,7%.
Основа розвитку рослинництва — це земля, яка використовується як окремі угіддя для певних виробничих цілей. Певна кількість землі відведена під присадибні та садово-городні ділянки колгоспників, робітників та службовців. Для сільськогосподарського виробництва найбільш цінні орні землі, які складають понад 80% усіх сільськогос-подарських угідь України.
Провідне місце в структурі посівів займають зернові культури. Основними зонами виробництва зерна в Україні є Степ і Лісостеп, де виробляють відповідно по 45 і 40% його загального обсягу. В Україні вирощують майже всі зернові культури, але структура їх посівів має певні відмінності у зонах, що пов’язано з неоднаковими природно-економічними умовами.
Основними хлібними зерновими культурами України є озимі пшениця і жито, круп’яними — просо, гречка і рис, зернофуражними — ячмінь, кукурудза і овес, зернобобовими — горох.
В Україні вирощують озимі та ярі культури. Сіють, як правило, більше озимих культур, бо вони дають вищі врожаї. Однак нерідко несприятливі погодні умови призводять до загибелі посівів озимих культур і доводиться пересівати їх ярими.
У загальному виробництві зернових культур пшениця озима становить
58,1% (20,8 млн.т), ячмінь ярий - 26,3% (9,4 млн.т), жито озиме - 4,4% (1,6
млн.т), ячмінь озимий - 3,9% (1,4 млн.т), овес - 2,8% (1,0 млн.т),
зернобобові - 2,4% (0,8 млн.т). Найбільш урожайною зерновою культурою є
пшениця озима, з кожного гектара зібраної площі якої в середньому
намолочено по 32,2 ц. Значно перевищено цей рівень урожайності в
господарствах Кіровоградської (39,6 ц), Харківської (38,9 ц),
Дніпропетровської та Черкаської (38,0 ц) областей. Основними районами
вирощування озимої пшениці є області Степової (понад половина посівів) і
Лісостепової (понад третина) зон. У поліських та західних районах питома
вага озимої пшениці значно менша.Цінною продовольчою культурою є озиме
жито. Пояснюється це тим, що жито переважно дає менші врожаї, ніж інші
зернові. Основні райони вирощування озимого жита — Полісся (понад 60% усіх
його посівів) і західна частина республіки. Цій культурі належить друге
місце (після пшениці) за розмірами посівних площ озимих культур.
З інших озимих культур на відносно невеликих площах вирощують озимий ячмінь. Провідне місце у структурі посівів зернових належить ярому ячменю.
Другою за площею ярою зерновою культурою є кукурудза. Кукурудза є
цінною продовольчою і фуражною культурою.Її основні посіви зосереджені в
північній і центральній частинах Степу, на півдні Лісостепу. Високими
врожаями кукурудзи на зерно відзначаються Закарпатська, Чернівецька,
Дніпропетровська, Кіровоградська, Черкаська, Полтавська, Запорізька,
Миколаївська і Херсонська області. Цю культуру вирощують також для пересіву
після загибелі озимих.
Просо, гречка, овес — цінні круп’яні культури. Просо завдяки його
посухостійкості вирощують переважно в степових областях, хоча найбільші
врожаї отримують у лісостепових (Хмельницькій, Вінницькій, Черкаській).
Врожайність проса є відносно високою — 15 — 21 ц/га.
Значні площі в Україні відводяться під гречку — до 459 тис. га. Однак за повоєнні роки площі посівів дуже скоротилися. Відносно невисокою є і врожайність цієї культури - 10 — 12,5 ц/га.
У країні близько 22 тис. га зайнято під рис. Розширення зрошувальної меліорації в південній частині України створює сприятливі умови для розширення площ під посіви цієї культури, яка вирощується на поливних землях і дає високі та стабільні врожаї до 50 ц/га.
Значно розширюються посіви зернобобових культур, зокрема гороху, вики і викової суміші на зерно, люпини, менше — сої, сочевиці, квасолі, бобів, чини та ін.
За рівнем виробництва зернових і зернобобових культур Україна займає одне з провідних місць у світі. Станом на 2 вересня п.р. зернові та зернобобові культури (без кукурудзи) всіма категоріями господарств скошені та обмолочені на площі 12,7 млн.га (майже на 97% площ).
Україна займає провідне місце за рівнем територіальної концентрації
посівних площ технічних культур. Їх частка становить 12,1% посівних площ.
Основними технічними культурами в Україні є цукрові буряки, соняшник, льон-
довгунець. Вирощують також льон-кудряш, тютюн, хміль, ефіроолійні та
лікарські рослини.
Цукровий буряк — основна технічна культура України. Під ним зайнято 1,5
млн. га. В основі формування бурякоцукрового комплексу лежать сприятливі
умови для вирощування цукрових буряків, забезпеченість трудовими ресурсами
і навики населення. Найбільш важливими його ланками є сільськогосподарська
(вирощування цукрових буряків) і переробна (виробництво цукру).
Значення цукрових буряків полягає насамперед у тому, що вони є основним джерелом виробництва цукру, а також важливим фактором зміцнення кормової бази і підвищення культури землеробства.
Основними регіонами вирощування цукрових буряків є Вінницька,
Хмельницька, Черкаська, Полтавська, Тернопільська та інші області,
розташовані у Лісостепу, південній частині Полісся, на півночі Степу.
Середня врожайність в останні роки коливалася в межах 300 — 320 ц/га.
Україна — найбільший в світі виробник цукрових буряків.
Друге місце за посівами технічних культур належить соняшнику. У 1999 р. ним було зайнято понад 2,0 млн. га (в колишньому СРСР — близько 4,0 млн. га); валовий збір в останні роки становив 45% загальносоюзного валового збору. В Україні отримують досить високі врожаї цієї культури. .
У північній та західній частинах України вирощується льон-довгунець,
площа якого у 1999 р. склала 98 тис. га. В країні збирають високі врожаї
цієї культури. Льон-довгунець — культура довгого дня і краще росте в більш
північних районах. В умовах України його вирощують у поліських районах
Житомирської, Чернігівської, Київської, Рівненської, Волинської та Сумської
областей, а також у Львівській та Івано-Франківській областях. Льон-кудряш
вирощують у степових областях.
В Україні вирощуються також коноплі, посіви яких становлять 10 тис. га і скоротилися у порівнянні з 1940 р. майже в 15 разів. Коноплі південні вирощують у Степовій зоні (Дніпропетровська і Миколаївська області), середньоруські — в Лісостеповій (Сумська, Чернігівська, Полтавська області) на півдні Полісся.
В усіх областях України вирощують і заготовляють значну кількість
(близько 100) лікарських рослин. Культивують валеріану лікарську, кмин,
хрін, шавлію лікарську, лаванду, м’яту кучеряву, м’яту перцеву, фенхель,
беладонну лікарську, звіробій, ромашку та багато інших. Лікарські рослини
вирощують у всіх природних зонах, а найбільше — в Криму.
Вирощують також тютюн і махорку (30 тис. га). Основні площі тютюну зосереджені в західній (Тернопільська, Івано-Франківська і Хмельницька області) та південній (Крим) частинах України.
Для потреб пивоварної, дріжджової та хлібопекарської промисловості
використовують суцвіття хмелю. Цю культуру вирощують в Житомирській,
Рівненській, Львівській, Вінницькій областях.
Україна є важливим регіоном вирощування картоплі. Почали її
культивувати у 60-х роках XVIII ст. в західній частині, а також у районі
Охтирки, Лебедина. У другій половині ХІХ ст. ця культура розповсюдилася
також у Східній Галичині. Площі товарної картоплі зосереджені переважно в
областях Полісся, а також навколо більших і найбільших міст центральної та
північної частини республіки. Потреби у картоплі в південних регіонах
задовольняються за рахунок її доставки із північних областей:
Чернігівської, Житомирської, Рівненської, Волинської, Сумської.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12
