(освіченого правління) сприяли становленню індустріального суспільства.
Було ліквідовано політичну роздробленість країни, декларовано уніфікацію законів, рівність всіх підданих. свободу вибору професій і діяльності, торгівлі, іміграції населення. запроваджено єдині грошову та податкову системи, відмінено цехи та гільдії. Дозволялися іноземні інвестиції, впроваджувалися досягнення науки та техніки. Аграрна реформа санкціонувала приватну власність на землю, її купівлю-продаж.
Особливістю економічного розвитку Японії був збіг у часі процесів промислового перевороту і індустріалізації. Активну участь у створенні фабричної промисловості брав уряд. Було конфісковано підприємства. що належали сегуну (правителю) і князям. Інвестиції вкладалися в будівництво залізниць, підприємств воєнної промисловості. Практикувалися надання субсидій приватним підприємцям, звільнення їх від податків. У 1880 р. державний сектор включав 3 верфі, 5 воєнних підприємств, 10 родовищ, 52 фабрики, 51 торгове судно, залізниці, телеграф. Приватні капітали вкладали переважно в сферу обігу та кредиту. В 1883 р. вони оцінювалися в 75 млн єн, в торгівлі — 36, у промисловості— 15.
З 80-х років XIX ст. почався якісно новий етап в розвитку господарства
Японії. Державні підприємства продавали товари приватним особам за цінами в
2 — 4 рази меншими від їх вартості. Частка банківського капіталу з 1884 по
1892 р. зменшилася з 78 до 24 %, а промислового — зросла з 5 до ЗО %.
Індустріальний розвиток в Японії визначався тими самими закономірностями, що й в Європі. Перші фабрики виникли в бавовняній промисловості, що працювали в основному на індійській сировині. В 1893 р. їх було 40, в 1896 р. — 97 з 971 тис. механічних веретен. Кількість останніх в 1913 р. становила 2,4 млн. Ткацьке виробництво механізувалося повільніше. В 1900 р. працювало 32 тис. механічних верстатів і 700 тис. ручних. У фабричній формі виникла сукняна промисловість. Ремесло зберігалося у шовківництві. Будувалися заводи з переробки сільськогосподарської сировини. У 70 — 80-х роках почали використовувати пару.
У важкій промисловості швидше розвивалися ті галузі, що мали сировинну
базу в країні. За 1880 — 1913 рр. видобуток вугілля зріс у 20 разів, міді —
13 разів. Потреби у залізній руді на 70 % покривалися за рахунок імпорту.
Розвиток металургії прискорився після прийняття в 1895 р. 10-річної
програми розвитку господарства з метою реорганізації та зміцнення збройних
сил. 90 % контрибуції, отриманої після війни з Китаєм, спрямовувалося у
важку промисловість. У 1913 р. виробництво чавуну і сталі забезпечувало
потреби країни на 48 і 34 %. Інтенсивно зростало будівництво залізниць. За
1882 — 1890 рр. їх протяжність зросла в 10 разів. До 1906 р. було
побудовано 2/3 колій, що існують до цього часу. Повільно розвивалося
машинобудування. В 1913 р. в цій галузі працювало 60 тис. осіб. Прискорені
темпи характеризували суднобудування, воєнну промисловість.
У цілому на початок першої світової війни механізація промисловості не завершилась. Чисельність фабричних робітників у 1913 р. становила 948 тис., у ремеслі, на мануфактурах — близько 2 млн осіб. Була поширена праця жінок і дітей.
Порівняно з європейськими країнами Японія за абсолютними показниками
випуску продукції відставала. Однак темпи економічного зростання були
високими.
|Показник |1870 |190|191|
| | |0 |3 |
|Індекс промислового |100 |240|320|
|розвитку | | | |
|Індекс добувної |100 |123|134|
|промисловості | | | |
|Видобуток вугілля, млн т|1 (на 1880 |7,5|21,|
| |р.) | |3 |
|Виробництво чавуну, млн |- |0,0|0,2|
|т | |2 |4 |
|Виробництво сталі, млн т|- |0,0|0,2|
| | |01 |5 |
|Виробництво міді, мли т |5,3 (на |24,|66,|
| |1880 р.) |3 |5 |
|Тоннаж суден, тис. т |- |5 |65 |
Якісно нові зміни відбувалися в організації та управлінні виробництвом
у промислово розвинених країнах. Провідна роль належала товариствам на
основі акціонерної колективної власності. Посилився процес концентрації
виробництва та централізації капіталу, що охопив основні галузі
господарства. Акціонерна система підготувала умови для монополізації.
Контроль за виробництвом і збутом від локальних ринків і промислових
районів охопив цілі галузі промисловості, національний та світові ринки.
Монополістичні об'єднання почали виникати та розвиватися в банківській
сфері. Банки перетворилися на фінансові центри, що контролювали як грошовий
капітал, так і промислове виробництво. Злиття банківського капіталу з
промисловим зумовило формування фінансової олігархії.
У США процеси акціонування, концентрації виробництва і капіталу
прискорилися після кризи 1873 р. Кількість підприємств збільшувалася
повільніше, ніж вартість їхньої продукції. Так, в обробній промисловості за
1900 — 1913 рр. зростання становило відповідно 130 і 210 %. У 1914 р.
акціонерні товариства становили 28,3 % всіх підприємств, випускали 83,2 %
промислової продукції, на них працювало 80 % робітників. У 1910 р.
підприємства за обсягом виробництва поділялися на невеликі (до 20 тис.
дол.) — 67,2 %, середні (від 20 до 100 тис.дол.) — 21,3. великі (100 тис.
дол. і більше) — 11,5 %. Корпорації, вартість продукції яких була понад 1
млн дол., виробляли міді — 99 %. свинцю — 92. прокату — 91, чавуну — 85,8,
автомобілів, сільськогосподарських машин, продукції хімічної,
електротехнічної, текстильної галузей — 50, переробляли м'яса - 80 %.
Монополізація розпочалася з виникненням залізничної імперії
Вандербільта. Першою формою монополістичних об'єднань були пули (або
картелі), які встановлювали ціни, розподіляли замовлення та прибутки. У
1866 р. виник соляний пул у штаті Мічіган, у 1870 р. — Чикагський пул, який
контролював залізничні перевезення. Панівною формою монополій спочатку в
легкій, потім у важкій промисловості стали трести. Першим з них був
нафтовий трест Рокфеллера "Стандарт ойл Компані'', утворений у 1870р.
У 90-х роках провідна роль у монополізації промисловості, транспорту, банків перейшла до холдінг-компаній та концернів. У 1901 р. в США налічувалося 440 трестів з загальним капіталом 20.3 млрд дол.
Одночасно відбувалася монополізація банків. У 1890 р. у Нью-Йорку було
64 банки, що володіли капіталом 302 млн дол., у 1900 р. — 58, капітал яких
збільшився до 548 млн дол. Інтенсивно, внаслідок злиття банківського та
промислового капіталів, формувався фінансовий капітал.
Найбільшими американськими монополіями були групи Рокфеллера
(контролювали 95 % американського видобутку нафти і 90 % її експорту,
промислові підприємства, банки, залізниці), Моргана ("Юнайтед Стейтс
Стіл'', що монополізував виробництво 2/3 сталі, трести в
сільськогосподарському машинобудуванні, торговому пароплавстві,
електротехнічна корпорація "Дженерал електрик", підприємства зв'язку,
міського транспорту, страхові компанії), Пенсільванська група, група
Вандербільта, групи Гульда, Гаррімана, три автомобільні корпорації: "Форд",
"Дженерал моторе", "Крейслер" та ін. Фінансові групи Рокфеллера та Моргана
контролювали 112 банків.
Уряд намагався обмежити економічне панування монополій. -У 1890 р. було прийнято закон Шермана про заборону монопольної змови, який регулював торгівлю за межами окремого штату. В 1914 р. закон Клейтона заборонив встановлювати різні ціни на товари для окремих категорій покупців, скуповувати акції для послаблення конкурента", обмінюватися директор ськими посадами. Однак антитрестівське законодавство фактично не застосовувалося.
У Німеччині активний розвиток акціонерної власності (грюндерства)
почався з будівництва залізниць у 70-х роках XIX ст. У 1870 р. існувало 418
акціонерних товариств, за період 1871 — 1872 рр. з'явилося 978 нових з
акціонерним капіталом 2,8 млрд марок. Процес монополізації охопив усі
галузі промисловості. На відміну від США, монополії об'єднували більшу
кількість підприємств (кілька сотень), існували у формі картелів і
синдикатів. У 1879 р. їх кількість становила 14, в 1900 р. — 300, перед
першою світовою війною кількість їх зросла в 2 рази. У кінці 90-х років XIX
ст. — на початку XX ст. з'явилися перші трести: електротехнічні корпорації
АЕГ і товариство "Сіменс".
Інтенсивно формувався фінансовий капітал. У 1913 р. існувало 1850 банків; 9 берлінських банків контролювали 85 % банківського капіталу (11,3 млрд марок). До таких банків належали Німецькій (капітал З млрд марок і контроль за 87 банками). Дрезденський, Дармштадтський банки, Облікове товариство (власний капітал 300 млн марок), їхній прибуток в 1895 — 1900 рр. становив 38,6 — 67,7 % щорічно. Німецькі банки вкладали капітали в основному у промисловість. Так, 6 берлінських банків контролювали 751 підприємство.
У Великобританії ще на початку 60-х років XIX ст. було 639 акціонерних
корпорацій. Проте перші монополії виникли лише в кінці 80 — 90-х років XIX
ст. У 1888 р. виник Соляний союз. що контролював 90 % продукції. В 1894 —
1896 рр. у Шотландії утворилося монопольне об'єднання з виготовлення труб.
Поступово монополії з'явилися в хімічній, трубопрокатній, воєнній
промисловості, суднобудуванні, на транспорті. В 1913 р. у Великобританії їх
налічувалося 93. Отже, формування монополій розпочалося пізніше, ніж в США
та Німеччині, здійснювалося повільніше. В основному вони об'єднували ЗО —
50 фірм. Контроль над галузями був практично ВІДСУТНІЙ. Найменше монополій
було в легкій і добувній промисловості.
За темпами монополізації банківський капітал випереджав промисловий. У
80-х роках XIX ст. кількість приватних банків зменшилася до 172, а
кількість акціонерних досягла 91. Депозити в банках за 1880 — 1908 рр.
зросли в 2,8 раза. Їм належало 25 % всіх цінних паперів світу. В 1913 р. 12
банків на чолі з Англійським зосередили 70 % всього світового капіталу.
Для економіки Франції характерним було збереження великої кількості
невеликих підприємств, повільний процес концентрації виробництва. На
початку XX ст. лише ЗО % підприємств мали понад 50 робітників. Швидке
зростання кількості акціонерних товариств почалося в перші роки XX ст.,
коли щорічно виникало 600 — 700, а в 1907 р. — 1000 нових компаній.
Монополізація у формі картелів і синдикатів почалася в 70-х роках XIX ст.
Так, в 1876 р. утворився металургійний синдикат (13 заводів), у 1883 р. —
цукровий картель. На початку XX ст. велика кількість картелів виникла в
хімічній, текстильній, вугільній, металургійній промисловості, на торговому
флоті, у машинобудуванні.
Винятково високими були темпи концентрації банківського капіталу. За
1870 — 1909 рр. три банки "Ліонський кредит", "Національна облікова
контора", "Генеральне товариство" збільшили обсяг капіталів в 4,4 раза,
вкладів — у 10,2, кількість відділень — у 19,2 раза. Загальна сума
банківського капіталу досягла в 1914 р. 11 млрд фр. Головним центром
фінансового капіталу був Французький банк. Однак діяльність банків була
спрямована не на інвестиції у промисловістьа а на позиково-лихварську
діяльність. Капіталовкладення всередині країни щорічно зростали на 1 %,
експорт капіталу — на 3 %. Перед війною обсяг експортованого капіталу був в
1,6 раза більший, ніж капіталовкладення в національну промисловість і
торгівлю.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
