Застосовували мінеральні добрива, обсяг яких збільшився за 1900 — 1914 рр. у 2.7 раза. Найману робочу силу використовувала половина американських ферм.
На Півдні розвиток сільського господарства відбувався повільніше через ліквідацію здольщини (кропперства) і системи боргового рабства (пеонажу).
У кінці XIX — на початку XX ст. вартість сільськогосподарської продукції швидко зростала. У 1890 р. вона становила 2,5 млрд дол., V 1900 р. — 5. у 1914 р. — 10 млрд дол.
Господарство заможного фермера мало товарний характер. США стали одним з головних експортерів збіжжя і м'яса на світовий ринок. З 1862 по 1901 р. експорт пшениці збільшився майже у 5 разів, кукурудзи - в 16. Це призвело до європейської аграрної кризи 1875 — 1896 рр., коли ціни на пшеницю впали майже вдвічі. Завоювання зовнішнього ринку було зумовлено тим, що американський фермер обробляв землю, вільну від ренти, тоді як європейські селяни і фермери були змушені платити значні рентні платежі. На початок XX ст. колонізація земель завершилася. Ціни на землю зросли, США в конкурентній боротьбі втратили переваги і, як наслідок, американський експорт значно скоротився.
Отже, аграрні відносини в США розвивалися в умовах панування фермерського господарства, що було тісно пов'язане з ринком. Це сприяло піднесенню продуктивності та інтенсивності праці, розвитку механізації, агрокультури, використанню найманої робочої сили.
Для розвитку сільського господарства Японії велике значення мала
земельна реформа 1872 — 1873 рр. Було анульовано феодальне право і
утверджену буржуазну власність на землю. Селяни — спадкові держателі землі,
отримали її у власність, а селяни, які дали землю в заставу, втратили її на
користь своїх кредиторів. З селянського землеволодіння було вилучено до
третини орної землі. 70 % селян залишилися мало- та безземельними,
орендували землю за умови сплати 65 — 70 % врожаю. Общинні землі були
проголошені державними, а пізніше продані поміщикам. Податок, що раніше
збирали з врожаю, був замінений на єдиний поземельний податок, який
сплачували у грошовій формі. Він становив 50 % вартості середнього врожаю.
Землю обробляли вручну. Погано розвивалося тваринництво. Перед війною
Японія була аграрно-індустріальною країною, 60 % населення якої займалося
сільськогосподарським виробництвом.
Отже, у XIX — на початку XX ст. розвиток сільського господарства в
США, Японії та європейських країнах відбувався у двох напрямах:
революційним (з переходом на індустріальну основу) та еволюційним, або
поступовим переростанням господарств з феодальних у фермерські.
4. Міжнародні економічні відносини
У першій половині XIX ст. сформувався світовий ринок як підсистема господарства, пов'язана з обміном товарів за межами національної економіки та валютно-фінансовим забезпеченням такого обміну. Він став формою усталених зв'язків між національними ринками, що внаслідок успіхів на транспорті, особливо залізничному, в будівництві доріг остаточно утвердилися як складова частина загальносвітової ринкової господарської системи. Зовнішня торгівля набула світового характеру. Формувалися світовий кредитний та валютний ринки. Масова міграція трудових ресурсів свідчила про виникнення міжнародного ринку праці. Отже, склалася система міжнародних економічних відносин як результат взаємодії всієї сукупності світових господарських зв'язків. Основними чинниками цього процесу були розвиток великої машинної індустрії, утворення колоніальної системи, міжнародний поділ праці, що розподілив світ на промислово розвинені й економічно відсталі країни.
Визначилися галузі, які працювали на основі імпортних надходжень або на експорт. Лише зовнішній ринок міг поглинути масовий випуск фабричних товарів. Для збереження панування на внутрішньому ринку національні корпорації повинні були забезпечувати світовий рівень з якості та цін.
Важливим фактором формування світового ринку було утворення колоніальних володінь. У 1914 р. територія колоній промислово розвинених держав становила 85 млн м2 з населенням 560 млн осіб. Найбільшими колоніальними імперіями стали Великобританія, яка володіла 33,5 млн м2 колоній з населенням 393,5 млн осіб, і Франція, площа колоній якої становила 10,6 млн м2 з населенням 55,5 млн осіб. Німеччина і США у 20-х роках XIX ст. стали на шлях колоніальних загарбань, площа їх була в 1914 р. відповідно 2,9 і 0,3 млн м2.
Основою формування світового ринку став міжнародний поділ праці (МПП)
зі спеціалізацією окремих країн у виробництві певних видів продукції для
задоволення потреб світового ринку. Протягом XIX ст. переважною формою МПП
була міжгалузева предметна спеціалізація. Великобританія як "майстерня
світу" спеціалізувалася на виробництві та продажу машин і устаткування. За
1845 — І 870 рр. експорт машин збільшився в 10 разів. Німеччина зайняла
чільне місце у світовому виробництві сільськогосподарської техніки,
залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів
хімічної промисловості. Франція — текстильних машин, шовкових і суконних
тканин, Великобританія — машин, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової
промисловості, чорних металів, Бельгія — зброї та інструментів, Австро-
Угорщина — металів, цукру, хмелю. Колоніальні країни спеціалізувалися на
виробництві бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку.
З другої половини XIX ст. набула розвитку така форма МПП. як внутрішньогалузева спеціалізація. Так, у металургійному виробництві експортерами чорних металів були Великобританія, Бельгія. Люксембург, кольорових — Австро-Угорщина, Франція.
Зароджувалися елементи кооперації з виробництва та взаємо-обміну. Так. у всьому світі використовували гвинти та підшипники англійського виробництва, вимірювальні прилади та крани німецької промисловості. Почався процес інтернаціоналізації виробництва.
Провідною і найстарішою формою світогосподарських зв'язків була
міжнародна торгівля, до якої були залучені всі незалежні та колоніальні
країни. Її динаміку характеризують такі дані: 1720 — 1780 рр. — зростання
фізичного обсягу в 2,1 раза, 1800 — 1880 рр. -в 10,4, 1896 — 1913 рр. — в
2,4 раза. Отже, світовий товарообмін перевищував темпи зростання
виробництва. Ця тенденція була властива для зовнішньої торгівлі промислове
розвинених країн світу:
|Країна |Індекс зовнішньоторгових оборотів у вартісному |
| |вираженні, % |
| |1800 |1850 |1870 |1900 |1913 |
|Великобритан|100 |486 |808 |1324 |1230 |
|ія | | | | | |
|Німеччина |- |100 |538 (за 1889 р.) |975 |- 1961 |
|Франція |- |100 |304 |473 |823 |
|США |100 |258 |1035 |2931 |5461 |
|Японія |- |- |100 |1020 |2825 |
Провідну роль у світовій торгівлі займала Великобританія. Частка
торгівлі та транспорту в національному доході постійно зростала: з 17,4 % в
1801 р. (в 1871 р. — 22 %) до 27,5 % в 1907 р. Це можна пояснити наявністю
значної кількості товарів внаслідок промислового, перевороту, що почався
швидше, ніж в інших країнах; існуванням колоніальної імперії;
індустріалізацією в Європі та США; низькою вартістю товарів; великим
торговим флотом, тоннаж якого становив 21 млн т з 49 млн т загального
тоннажу світового флоту.
У 40-х роках XIX ст. Великобританія проводила політику вільної
торгівлі та поміркованого протекціонізму, прагнучи встановити економічне
панування над усім світом. Цього вона досягла лише у відносинах з
колоніями. Так, індійські товари, що були більш конкурентоспроможні
порівняно з англійськими, були обкладені 10 — ЗО %-м митом від вартості, а
англійські товари, що експортувалися в Індію. — в розмірі 2 — 5 % від
вартості. Це призвело до збагачення англійських фабрикантів і розорення
індійських ткачів. Там. де не можна було економічно підкорити країну.
Великобританія вдавалася до воєнної сили (війни з Китаєм, поява англійської
ескадри в Японії в 1853. 1854рр.).
Негативно вплинув на Великобританію режим торгової політики світового
ринку. З європейських країн лише Прусія. а потім об'єднана Німеччина у
перші роки свого існування проводили політику вільної торгівлі, оскільки
були зацікавлені в експорті сільськогосподарської продукції з
Великобританії. Французький уряд підвищував протекціоністські мита. США
неодноразово приймали акти протекціоністського характеру, які збільшували
кількість товарів, обкладених митом, і його розміри. Всі країни, крім
Великобританії, проводили політику аграрного протекціонізму.
Зовнішньоторговій"! баланс Великобританії був пасивний, тобто імпорт переважав над експортом. Однак платіжний баланс за усіма формами зовнішньоекономічних відносин був активним. В економіці країни швидко розвивалася сфера послуг, значення якої в експорті зростало (посередницькі, торгові, банківські операції за кордоном. фрахт, транспортні послуги). Так, у 70-х роках XIX ст. від'ємне торгове сальдо становило 181,9 млн ф. ст. і перекривалося прибутками від міжнародного обміну послугами — 160 млн ф. ст., від іноземних інвестицій — 95,9 млн ф. ст. У 1913 р. це співвідношення становило відповідно 159, 125 і 187 млн ф. ст. Із зростанням світового товарообороту частка Великобританії скорочувалася: в 1870 р. — 25 %, в 1900 р. — 19,5, в 1913р.- 15,5 %.
Німеччина досягла неабияких успіхів у зовнішній торгівлі. У 1850 р. її
зовнішньоторговий оборот оцінювався в 10,6 млрд марок, у 1913 р. — 20,7
млрд марок. На початку XX ст. Німеччина була морською державою. Тоннаж
торгового флоту протягом 1871 — 1913 рр. зріс з 982 тис. т до 3 млн т. З
кінця 70-х років XIX ст. країна остаточно стала на шлях протекціонізму.
Застосовуючи підвищені мита на імпорт промислових і сільськогосподарських
товарів, вона збільшувала експорт у промислово відсталі країни.
У США динаміка зовнішньої торгівлі за 1870 — 1913 рр. зросла в 5,3
раза. Визначальним було швидке зростання експорту порівняно з імпортом (за
1870 — 1913 рр. відповідно 6,5 і 4,1 раза), а також із обсягом промислового
виробництва, тобто промисловість США почала працювати на експорт.
Франція за обсягом зовнішньоторгового обороту протягом XIX ст. займала
друге місце після Великобританії. Внаслідок зростання зовнішньої торгівлі
США і Німеччини вона в 1913 р. перемістилася на четверте місце. Переважав
імпорт товарів. Відставання експорту в 1,6 раза пояснювалося повільним
розвитком господарства.
Для Японії було характерним велике зростання обсягу зовнішньої торгівлі: за 1870 — 1913 рр. в цілому — в 28 разів, експорт — у 46,3, імпорт — в 21.6 раза. Вирішальне значення для торгової експансії мали прискорена індустріалізація, монополізація, ввезення сировини. необхідної для промисловості.
У 80-х роках XIX ст. почалася стагнація міжнародної торгівлі. Експорт
товарів з Великобританії зменшився на 20 %. Німеччини — на 5, Франції — на
3 %. Це було пов'язано з падінням цін на промислові та сільськогосподарські
товари через зміни у промисловому виробництві в межах світового
господарства, а також із загостренням економічної боротьби між
європейськими країнами та США.
З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі, що знову розвивалась швидшими темпами порівняно з промисловістю. Ціни систематично зростали внаслідок монополізації виробництва і відкриття золотих копалень на Алясці, в Канаді, Південній Африці.
У світовій торгівлі зменшилася частка Європи, одночасно зросло
значення американських і азіатських країн, що видно з таких даних, %:
|Країна |190|191|
| |0 |3 |
|Єврпа |65,|61,|
| |9 |2 |
|Америка |19,|21,|
| |1 |5 |
|Азія |9,5|11,|
| | |4 |
|Африка, |5,5|5,9|
|Австралія | | |
У світовій торгівлі Європа зазнала втрат в основному через
Великобританію (на 3,6 %) і Францію (на 1 %). Частка США під тиском
конкуренції зменшилася з 11,5 до 11,1 % у світовій торгівлі. В цілому
частка Великобританії, Німеччини, Францї, США в 1900 р. становила 42,9 %, а
в 1913 р. — 38,7 % світової торгівлі.
Відбулися зміни в структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був характерний обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикатів у експорті всіх європейських країн, США та Японії. Перше місце займала Великобританія — 77,9 % всього експорту в 1913 р., потім Франція — 60,8, Німеччина — 58,7 %.
Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини
з колоніальних країн, оскільки найрозвиненіші країни, за винятком США, були
мінімально забезпечені сировиною. У 1913 р. в УСЬОМУ імпорті Великобританії
частка сировини досягала 36 %, Німеччини — 56,1, Франції - 58,7, США - 53,2
%.
Для світової торгівлі сільськогосподарськими продуктами був
притаманний аграрний протекціонізм, який поглибився кризою 1875 — 1896 рр.
Лише Великобританія заборонила хлібні мита. що було викликано інтересами
промислового капіталу. На шлях вільної торгівлі стали Бельгія, Шотландія.
На початку XX ст. відбувся перелом у світових цінах на хліб. почалося їх
підвищення. Різко скоротився експорт зернових культур із США. а посилився з
Росії, Канади, Аргентини, Австрії, Румунії. Значна роль належала експорту
м'ясо-молочних продуктів та птиці.
З кінця XIX ст. для зовнішньої торгівлі характерною була тенденція зростання протекціонізму і встановлення монопольних цін. Країни укладали торгові договори, підписували інвестиційні угоди.
З розвитком міжнародної торгівлі, починаючи з 70-х років, дедалі
більшого значення набув експорт капіталу. Найбільшими експортерами були
Великобританія, Франція, Німеччина, Бельгія, Швейцарія, Голландія, про що
свідчать такі дані, млрд марок:
|Країна |1880 |1913 |
|Великобритан|30 |76 - |
|ія | |77 |
|Франція |12 - |48 - |
| |15 |49 |
|Німеччина |4-5 |ЗО - |
| | |32 |
|Бельгія |- |2-3 |
|Голландія |3-4 |4-6 |
|Швейцарія |- |4-5 |
США мали велику зовнішню заборгованість, що в 1912р. становила 6750 млн дол. Одночасно протягом першого десятиліття XX ст. вони збільшили ввіз капіталу з 500 млн дол. до 2,5 млрд дол. в 1913 р.
Експорт капіталу від 2/3 до 3/4 був спрямований у колонії та залежні
країни. Великобританія 52,2 % капіталів вклала в колонії та домініони, 21,9
% — у залежні країни. У 1910 р. вона мала 72 банки з 5,5 тис. відділень у
колоніях. Сферами розміщення капіталів були залізниці та автомобільні
дороги (61,4 %), торгівля (19,9 %), банки та страхова справа (2,5 %),
видобуток сировини, плантації чаю та кави (9,2 %).
США орієнтувалися на зміцнення своїх економічних позицій на своєму континенті. Так, частка Латинської Америки становила 49,9 %, американських експортних капіталів, Канади — 28,8, Європи — 13,4 %.
Франція розпочала свою роль світового кредитора з шести-процентної
позики саксонському королю в 1811 р. До 70-х років XIX ст. капітали
спрямовувалися в облігації, акції промислових підприємств. З кінця XIX ст.
Франція вивозила капітал переважно у позиковій формі, тобто надавала його у
вигляді державних позик і цінних паперів. Перед першою світовою війною
французькі позики розподілялися так, млрд марок: Європа — 22, в тому числі
Росія — 12 (40 % французьких вкладень), Німеччина — 1. балканські країни —
З, Австрія — 2,5, в країни Латинської Америки — 6, у свої колонії — всього
10 % капіталу.
Німеччина вкладала 98 % капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах (Туреччина, Китай та ін.).
Важливою формою зовнішньоекономічних зв'язків були міжнародні
міграційні процеси, пов'язані з переселенням європейців до Америки. З 1816
по 1856 р. з Європи до США емігрувало 5 млн, а в другій половині XIX ст. —
18 млн осіб. До середини XIX ст. найінтенсивнішою була еміграція з
розвинених країн: Великобританії. Німеччини, Франції. З кінця XIX ст.
збільшилася кількість емігрантів з країн Східної та Південної Європи:
Австро-Угоршини, Італії, Росії. Так, з УСІЄЇ кількості емігрантів частка
Італії становила 21,1 %, Австро-Угорщини - 19,9, Росії — 20 %.
Основною іміграційною країною були США, частка якої серед країн- імігрантів була досить високою і становила в 1913 р. 61,9 %. Зросло значення Канади (до 13,1 %), Аргентини (15,6 %), Бразилії (9,4 %).
Важливим економічним результатом міжнародної міграції робочої сили було прискорення розвитку промисловості та сільського господарства в країнах іміграції, посилення міжнародного поділу праці, збільшення експорту товарів з цих країн і одночасно імпорту товарів у країни іміграції.
У кінці XIX — на початку XX ст. відбулися зміни у валютних відносинах
між капіталістичними країнами. Система металевих грошей у формі
біметалізму, коли роль грошей закріплювалася золотом і сріблом, була
витіснена валютною системою золотого стандарту (системою класичного
монометалізму). Ця система виникла у Великобританії в кінці XVIII ст., а в
кінці XIX — на початку XX ст. стихійно сформувалася як сукупність
національних валютних систем. Основу валютних курсів становив золотий
паритет, коли грошова одиниця будь-якої країни мала відповідний золотий
вміст. Відхилення допускалося лише в межах так званих золотих точок — не
більше 1 % від золотого паритету. У 1871 р. золоту валюту запровадила
Німеччина, в 1877 р. — Голландія, в 1879 р. — США, в 1892 р. — Австрія, в
1897 р. — Японія, в 1898 р. — Росія. Золото було основою міжнародних
розрахунків, що здійснювалися оплатою боргових зобов'язань через банки. Не
обмежувався обмін національної валюти на іноземну. Золото вільно вивозилося
і ввозилося. Крім золоті їх монет в обігу були білонни (розмінні) монети,
що виготовлялися з срібла, міді, бронзи та інших металів, паперові гроші У
формі білетів державної скарбниці, банківські білети. З усіх грошей, що
були в обігу країн у 1885 — 1913 рр., 70 — 80 % становили золоті та срібні
монети. За 1880 — 1908 рр. в усіх країнах було викарбовано на ЗО млрд марок
золотих монет. Система класичного золотого стандарту була зруйнована під
час першої світової війни. Золотий обіг законодавчо був скасований.
5. Висновок
Кардинальні зміни в усіх сферах господарського життя призвели на межі
XIX — XX ст. до утворення світового господарства як системи
світогосподарських відносин, матеріальної основи індустріальної
цивілізації. Світове господарство — це сукупність національних господарств
як макроекономічних організмів, пов'язаних між собою міжнародними
економічними відносинами в цілісну систему. Матеріальною основою формування
світового господарства були машинне виробництво, міжнародний поділ праці,
завершення формування світового ринку. Істотним чинником розвитку світового
господарства стала інтернаціоналізація господарського життя.
Національне виробництво дедалі більше визначалося міжнародними зв'язками. Залежно від ступеня включення його до системи міжнародної спеціалізації та кооперації воно почало набувати форми міжнародного господарського процесу.
Бібліографія:
1.Джинчарадзе В.З. “Экономическая история США.”-М., 1973 р.
2.Виринський В.С., Котеєнков В.Ф. “Очерки истории и техники 1870-1917 гг.”-
М., 1988 р.
3.Єрофеєв М.А. “Промышленная революция в Англии.”-М., 1963 р.
4.”История Франции”. В 3 т.-М.,1997 р.-Т. 1-3.
5.”История США.” В 4 т.-М.,1983 р.-Т. 1-4.
6.”Міжнародні економічні відносини: Історія міжнародних економічних відносин”
Підруч./ За ред. А.С.Філіпенка.-К., 1992 р.
7.Ейдус Х.Т. “История Японии с древнейших времён до наших дней: Краткий очерк”-М.,
1968 р.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
