1913 — 1914 рр. 25 % усіх робітників працювали на підприємствах з кількістю працюючих понад 500 чол. У 1913 р. капітал акціонерних корпорацій досяг 2 млрд дол. З них 38 % належало 0.4 % корпорацій, кожна з яких мала понад 5 млн єн. Першими монополіями були старі банківсько-торгові компанії Міцуї
(контролювали добувну і текстильну промисловість), Міцубісі (панували у судноплавстві, транспортному машинобудуванні). У 1880 р. була створена
Японська паперова, у І 882 р. — Японська пароплавна компанії. Процес монополізації прискорили фінансова криза 1887 — 1898 рр. та світова криза перевиробництва 1900 — 1903 рр. Основними формами монополій були картелі, синдикати, концерни.
Швидко зростав банківський капітал. Перший Національний банк Японії був утворений у 1873 р. компаніями Міцуї та Оно. В 1879 р. кількість банків досягла 153. У 1912 р. банківський капітал становив 570 млн єн.
Індустріальний розвиток не був поступальним. Починаючи з 1825 р. його
переривали кризи (1825, 1836, 1847, 1857, 1866, 1873, 1883, 1893, 1901 —
1902 рр.), внаслідок чого він набув циклічного характеру. Розорення
невеликих і середніх підприємців сприяло концентрації та централізації
виробництва, капіталу.
3. Особливості аграрного розвитку
Для європейських аграрних відносин у XIX — на початку XX ст.
визначальним було збереження великого землеволодіння. У Великобританії у 70-
х роках XIX ст. 250 землевласникам належало більше половини всієї землі. У
Франції в 1815 р. 0,6 % власників (21,4 тис.) володіли 42,3 % землі. У
Німеччині 118 тис. дворян мали понад 600 моргів землі кожний, що разом
становило 60 % земельної площі. В кінці XIX ст. поміщицьким і фермерським
господарствам, які становили 13 % усіх господарств, належало 71,4 %
сільськогосподарських угідь.
Сільське господарство Великобританії розвивалось на фермерській
основі. Фермери орендували у лендлордів землю, господарювали на ній,
використовуючи найману робочу силу. До 70-х років XIX ст. у фермерське
господарство було вкладено 450 млрд ф. ст., чисельність найманих робітників
становила 1 млн чол. Концентрація виробництва призвела до знищення
невеликих ферм. Перед першою світовою війною у Великобританії було понад
500 тис. ферм, найбільшим належала третина оброблюваних земель. Характерним
було те, що значна частина земель не оброблялася.
Англійські фермери інтенсивно господарювали, поліпшуючи агротехніку і агрокультуру. Поширилися сівозмінна система, травосіяння. Широко застосовували парові плуги, машини, дренажні роботи, використовували мінеральні добрива. В 1846 р. було відмінено протекціоністські "хлібні закони". Проте фермери, які сплачували високу земельну ренту, не витримували конкуренції дешевого американського зерна. Аграрна криза, що продовжувалася з середини 70-х до середини 90-х років XIX ст., прискорила переведення сільського господарства на індустріальну основу. Було скорочено посівні площі під зерновими культурами, зменшено земельну ренту. Основним напрямом стало інтенсивне тваринництво. В 1913 р. сільськогосподарська продукція становила 8 % національного доходу країни. Потреби країни в продуктах харчування та сировині задовольнялися за рахунок імпорту. Рівень забезпеченості країни залежав від становища на світовому ринку.
У Франції сільське господарство розвивалося на основі парцелярного
землеволодіння. У 1815 р. 1,5 млн селян (37,9 % усіх власників) володіли
19,5 % землі, середній розмір господарства коливався від 3 до 12 га землі.
Більше половини з них користувалися ділянками 0,5 га. Протягом XIX ст. йшов
повільний процес концентрації земельних володінь і одночасного зростання
кількості парцелярних господарств. -Формувалося фермерство. В 1908 р. 84 %
всіх господарств належало 28,8 % оброблюваних земель, з них менше 1 га мали
38 %, від 1 до 10 га — 46 %. Великі господарства займали 2/3 землі.
Селянське господарство складалося з невеликих парцел розміром від 0,05
до 0,4 га. Для зміцнення матеріального становища селяни орендували землю.
Була поширена як "чиста" (капіталістична) оренда, так і дольщина, коли
землю брали під заставу. В кінці XIX ст. селяни сплачували лихварям щорічно
2 млрд фр., значна частина їх була номінальними власниками землі.
Селянське господарство залишалося провідною галуззю французької
економіки. В 1912 р. у ньому було зайнято 40 % населення, а в промисловості
— 36 %. Сільськогосподарська продукція протягом XIX ст. збільшилася в 2,5
раза і за вартістю перевищувала промислову. Відбулися певні прогресивні
зрушення. Посівні площі зросли з 23 до 26 млн га. Із зернових культур
найпоширенішою була пшениця, з технічних — цукровий буряк. Розширювалося
шовківництво. Аграрна криза кінця XIX ст. прискорила механізацію сільського
господарства. За перші десятиліття XX ст. кількість молотарок зросла в 2,5
раза, сівалок — в 4 рази, жниварок — у 8, сіножаток — у 4, використання
мінеральних добрив — в 5 разів.
Проте порівняно з іншими європейськими країнами рівень розвитку
сільського господарства був низьким: Врожайність підвищувалася повільно.
Поголів'я худоби на 1 тис. га землі становило 262 голови великої рогатої
худоби, тоді як у Великобританії — 367, Німеччині — 395, Бельгії — 727.
Механізацію, агротехніку запроваджували лише у великих господарствах. Перед
війною Франція за врожайністю пшениці посіла десяте місце в світі. В окремі
роки імпорт сільськогосподарської продукції перевищував її експорт.
Гальмом розвитку сільського господарства Франції була його
парцелярність. залишки такої оренди, як половинщина, заборгованість селян в
Іпотечному банку, державні прямі та непрямі податки. Торгова неспроможність
селян гальмувала розвиток внутрішнього ринку.
Для розвитку аграрних відносин у Німеччині характерною була поступова
ліквідація феодально-кріпосницьких відносин. "Жовтневий едикт" 1807 р. у
Прусії дав селянам особисту свободу і право розпоряджатися землею, залишив
за юнкерами судову та адміністративну владу. За законами 1811, 1816, 1821
рр. селяни мали змогу викупити землю за умови сплати суми, в 25 разів
більшої від щорічних рентних платежів, чи віддати поміщику від 1/3 до 1/2
своєї землі. Цей порядок було поширено на заможних селян, які мали повну
упряжку худоби і буди записані в особливі податкові списки. Революція 1848
р. прискорила ліквідацію феодальних відносин. Проте цей процес
продовжувався на основі викупних платежів і затягнувся до 80-х років XIX
ст. Лише в областях на схід від Ельби селяни виплатили юнкерам протягом 50
років 1 млрд марок.
Посилився процес майнової диференціації серед селянства. В 1882 р.
селянські господарства площею до 10 га (87 % всіх господарств). володіли
28,6 % оброблюваних земель. З млн господарств, що становило половину
загальної кількості їх, мали менше ніж 2 га землі. Основна частина селян
перетворилася на наймитів із наділом та орендарів, становище яких було
складне в зв'язку з високою земельною рентою.
У Німеччині на той час було два типи розвитку аграрних відносин. Для східних районів характерним був юнкерський шлях аграрної еволюції. У північних та південно-західних районах і в Баварії, де засилля юнкерського землеволодіння було меншим, розвивалися селянські та фермерські господарства.
На інтенсивний шлях розвитку сільське господарство перейшло під
впливом аграрної кризи 1876 — 1895 рр. Значна роль в цьому належала
урядовій політиці аграрного протекціонізму. В землеробстві поширилися
сівозмінна і травопільна системи. За 1870 — 1913 рр. врожайність зросла на
33 — 50 %. Визначилася спеціалізація юнкерських господарств: цукровий
буряк, картопля, тваринництво, насамперед свинарство. В помістях будували
цукрові та винокурні заводи. Імпор-тували пшеницю, бавовну, вовну.
Створювали сільськогосподарські товариства, станції, школи. У 1893 р. почав
діяти Союз сільських господарів, в 1909 р. — Імперський союз
сільськогосподарських товариств, який об'єднував 13 тис. кредитних
товариств з 1 млн членів і річним оборотом 4,5 млрд марок.
У цілому індустріалізація сільського господарства Німеччини
відбувалася повільно, темпи його розвитку відставали від промисловості.
Факторами, що стримував цей процес, були обезземелення і малоземелля
більшості селян, їх низька купівельна спроможність. висока земельна рента,
заборгованість.
У США перша половина XIX ст. — це період утвердження фермерського
господарства як пануючої форми землеволодіння. Після війни за незалежність
і в холі освоєння Заходу державний земельний фонд значно зріс. Протягом
1788 — 1859 рр. 1442 млн акрів землі з 1905 млн акрів (1 акр дорівнює 0,4
га). що оброблялися, перейшли у володіння уряду. Внаслідок боротьби за
демократизацію аграрного законодавства поліпшилися умови продажу землі, але
залишалося скваттерство — система вільного займу земель, яка була
санкціонована в 1841 р. На 1860р. загальна кількість фермерських
господарств досягла 2044 тис., їх середній розмір становив приблизно 335.4
акра. На Півдні зберігалося плантаційне рабовласницьке господарство, що
спеціалізувалося на впрощуванні бавовни. Типовими були плантації площею від
700 — 900 до 20 тис. акрів, на яких працювало від 20 до 500 рабів.
Розвивалася оренда землі. На Заході орендарями були 15 — 20 %, на Півдні —
до 40 % землевласників.
Ліквідація рабства в ході Громадянської війни, Акт про гомстеди
(поселення), прийнятий у 1862 р., активізували зростання аграрного сектора
економіки. Гомстед-акт давав право кожному громадянину США після сплати 10
дол. реєстраційного збору отримати 160 акрів землі, що ставали власністю
після п'яти років проживання на ній, обробітку та забудови. Ті, хто бажав,
могли отримати землю до 5-річного строку, заплативши до 1,25 дол. за 1 акр
після 5-місячного проживання на гомстеді. За 1860 — 1900 рр. було роздано
1,4 млн гомстедів. Площа оброблюваних земель збільшилася в 2,2 раза. 160
млн акрів землі з державного фонду на Заході безплатно отримали компанії з
будівництва залізниць. У розпорядженні індійців залишилося менше 2 % землі.
На початок XX ст. в США налічувалося 5,8 млн ферм, що утворилися в основному в результаті купівлі землі у держави та великих землевласників, оренди. З них 35 % були орендовані, 23 % — заставлені в банках і страхових компаніях, 42 % перебували в руках власників. Відбувався процес концентрації земельної власності. Так, 1 млн ферм функціонували, використовуючи 2/3 сільськогосподарських робітників, і давали 52 % продукції. У 1910 р. 1 % фермерів володіли п'ятою частиною фермерських земель. Розміри великої ферми в середньому становили 1,5—2 тис. га, середньої — 55 — 80 га, невеликої — 1,5 га.
Сільське господарство США розвивалося на основі індустріалізації, що
забезпечило його переваги в світовому сільськогосподарському виробництві.
Високими були темпи зростання: валовий збір пшениці і кукурудзи зріс
відповідно в 3,5 і 3 рази, бавовни — в 2 рази. В 1900 — 1914 рр. врожай
пшениці збільшився на 70 %. кукурудзи — на 27, бавовни — на 58 %.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8
