Трансформаційні процеси за рецептами МВФ і Світового банку негативно впливають на інвестиційний клімат України, хоча прихильники західних стратегій стверджують, що "радикальні реформи", що супроводжуються руйнацією виробництва, необхідні для залучення зарубіжних інвесторів.
Але в реальному житті все якраз навпаки. Інвестори залюбки вкладають гроші в економіки тих держав, які демонструють стабільне зростання і здатність забезпечувати ці процеси власними силами. А якщо цього не відбувається, ті крихітні інвестиції, що надходять, обумовлюються такими умовами, що виникає питання взагалі про їхню доцільність.
Відсутність інвестицій, в свою чергу, згубно впливає на розвиток економіки (не дозволяє їй розвиватися, призводить до застою і падіння виробництва). Статистика свідчить про величезні деструктивні, руйнівні наслідки, яких зазнали практично всі галузі народного господарства, переважна більшість підприємств. Протягом останніх років в Україні не було вирішено більшість із завдань структурної перебудови, тоді як внутрішній фінансовий потенціал поступово вичерпувався. Для розв'язання невідкладних проблем доводилося вдаватися до зовнішніх запозичень, а соціальні проблеми продовжували накопичуватися та поглиблюватися.
Таким чином, руйнація української економіки за рецептами ВФ і Світового банку може призвести і вже призводить до загрози економічній безпеці і самому існуванню України як незалглежної держави.
Надзвичайно важливою загрозою економічному суверенітету України у
зовнішньоекономічній сфері є катастрофічне швидке зростання зовнішнього
боргу. Останній зростає в процесі надання кредитів як специфічної форми
оплати політики Уряду, певною мірою руйнівної і для української держави. В
1991 році борг становив 400 млн. доларів США.
Для вирішення фінансових проблем Уряд України охоче звертається до міжнародних фінансових організацій, і це має свої причини.
Загроза економічній безпеці України з боку відносин з міжнародними фінансовими організаціями існує не лише в зв'язку з проблемою зовнішньої заборгованості. Отримання кредитів від інституцій супроводжується додатковими, часто досить жорсткими, вимогами стосовно дотримання відповідного рівня інфляції, обсягів приватизації, дефіциту державного бюджету. І світовий банк, і Міжнародний валютний фонд надання кредитів країні пов'язують з вимогами скорочення соціальних програм, зокрема, зменшенням відрахувань до Фонду соціального страхування, стовідсотковою оплатою житлово-комунальних послуг і транспорту, збільшенням пенсійного віку.
Україні в цій складній кризовій ситуації, в якій вона знаходиться, дуже важко виконувати ці вимоги повною мірою. Спроби уряду все ж таки дотримуватись умов, що фіксуються кожного року в Меморандумі економічної політики, призводять до руйнації економіки України. Так, проведення жорсткої монетарної політики заганяє національну економіку в стан стагнації. Надмірний вплив на грошовий обіг і слаборозвинений ринок банківських послуг не тільки створює кризу неплатежів, зменшення валового внутрішнього продукту, але й реально погіршує національні конкурентні переваги, оскільки серйозно ускладнюються умови функціонування вітчизняних підприємств як в межах національної економіки, так і на міжнародних ринках.
Отже, можна зробити закономірний висновок, що для дійсного відродження
України як суверенної держави необхідна розробка національної стратегії
розвитку, яка неодмінно повинна враховувати питання пов'язані з проблемами
незалежності в усіх сферах - економічної незалежності, незалежних дій Уряду
в зовнішній і внутрішній політиці, національної безпеки України,
незалежного мислення політичних діячів та економістів, а також розвитку
власного самодостатнього виробництва.
Головним напрямом національної стратегії розвитку має стати державна
підтримка вітчизняного виробника як складова економічної безпеки України.
Потрібно орієнтуватись на нарощування експорту конкурентоздатних товарів і
послуг, домагаючись позитивного платіжного балансу та еквівалентного
товарного обміну на внутрішньому і зовнішньому ринках.
Без такої моделі Україна приречена на те, щоб ніколи не бути учасником міжнародного економічного співтовариства.
Інтеграція України у світову економіку можлива лише за умови
гарантування національної безпеки держави. Щодо відносин України з
міжнародними фінансовими організаціями, це в першу чергу питання гарантії
економічної безпеки, оскільки взаємовідносини реалізуються через
посередництво надання кредитів та відповідно, зростання державного боргу.
Тому очевидно, що, при розробці стратегії взаємовідносин України з МВФ, СБ
та іншими фінансовими інститутами, в полі зору уряду має постійно
знаходитись проблема зростання боргів та відсотків на них, з тим, аби
запобігти виникненню загрози економічній безпеці, а відтак і економічному
суверенітету країни.
Подальший розвиток відносин із міжнародними економічними організаціями гальмують дві групи проблем. Перша група включає проблеми, пов'язані із недосконалістю соціальної і економічної політики України, а саме: неефективність системи державного регулювання; непередбачуваність владних рішень; існування значних диспропорцій в економіці; монополізм виробників; криміналізаиія економіки, велика питома вага тіньової економіки. Друга група проблем стосується організації зовнішньоекономічної діяльності: недосконалість митного регулювання; грабіжницька податкова політика; бартеризація зовнішньої торгівлі тощо. Все це підриває довіру до України як надійного економічного партнера.
На шляху до міжнародного співробітництва перед Україною стоїть низка серйозних завдань, зокрема остаточне визначення національної моделі соціально-економічного розвитку, досягнення реальної керованості соціально- економічними процесами, створення стабільної національної фінансової та правової системи і розробка планів по входженню у світові економічні структури.
Одночасно, необхідним є внесення коректив у відносини з провідними міжнародними інститутами в напрямі розширення співробітництва, в першу чергу, для прискорення процесу модернізації економіки і розвитку високотехнологічних виробництв. Тобто, слід перенести акценти в політиці залучення іноземних фінансових ресурсів з фінансування поточних балансових потреб на фінансування структурної перебудови економіки України.
Тільки за таких умов Україна зможе гідно увійти до світового
економічного співтовариства, стати рівноправним учасником світового
прогресу.
4. СВІТ І УКРАЇНА : ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ГЛОБАЛЬНОГО ТА НАЦІОНАЛЬНОГО РОЗВИТКУ
Глобалізація економіки прискорила створення могутніх транснаціональних компаній, вплив яких відчувається не тільки на уряди “сильних” країн, але й на уряди країн, ринки яких поглинаються. Неоднорідність, неоднаковість економічного розвитку країн веде до певних об'єднань заради виживання та полегшення життя у країнах, що розвиваються.
Супердержава Сполучені Штати Америки за останні десятиліття XX століття спочатку акумулювала та інтегрувала кадровий, інтелектуальний, науково- технологічний, фінансовий, виробничий потенціал Заходу, ефективно використала природні ресурси Земної кулі як противагу соціалістичній системі, а потім, після краху Радянського Союзу, ще більше зміцнила свою могутність і свій вплив у світі.
На початку третього тисячоліття головне запитання, що постало перед
кожною державою, - чи спроможна вона реально конкурувати із країнами
"золотого мільярда", чи буде вона фінансово залежна і яку стратегію ій
обрати?
Тому, щоб зрозуміти до чого може привести Україну нинішній курс реформ, та яким шляхом їй іти, потрібно провести аналіз на основі проблем геоекономіки та геополітики.
На сьогодні виділяються такі світові цивілізації, які знаходяться у
постійному стані розвитку та інтеграції: Європейська, Північноамериканська,
Південно-Східної Азії, Ісламська, Латиноамериканська та Африканська.
Найбільш розвинена, впливова і одночасно найбільш "агресивна" в завоюванні
ринків - це Європейська цивілізація.
Кожне із цих об'єднань намагається мати ядерну зброю, створює
спеціальні інститути, що координують економічні, політичні, культурні
процеси в об'єднанні та сприяють розширенню сфер впливу. В цьому контексті
особливий інтерес становлять постсоціалістичні країни, в числі яких і
Україна з її виключним географічним положенням, багатими природними
ресурсами та великим ринком збуту.
З точки зору економічного розвитку і багатства в світі сформувалось два
полюси: "країни золотого мільярда", тобто розвинені країни, та периферія
Світового господарства. "Країни золотого мільярда" споживають 80% природних
ресурсів, що видобуваються на земній кулі, з яких 40% США забирають собі.
Розвинені країни в 60-ті роки XX століття, перш за все Європейська цивілізація, нав'язали світу свою ідеологію розвитку: лібералізацію та відкритість суспільства, яка виявилась для них дуже корисною.
Дійсно, якщо в 60-ті роки стандарт життя на земній кулі як відношення
багатства країн "золотого мільярда" до багатства країн із периферії
світового господарства з такою ж кількістю населення становив 39:1, то
наприкінці XX століття, через 40 років проведення політики, коли розвинені
країни почали "допомагати" третім країнам, це співвідношення стало майже
80: 1.
Отже, безумовно, політика відкритості суспільства та лібералізації
виявилась дуже вигідною розвиненим країнам, бо, як писав наш класик,
"більший меншого штовхає та ще й б'є за тим, що сила є".
Це, співвідношення зайвий раз доводить справедливість першої основної
теореми Паретто: "Через обмежені ресурси на земній кулі, якщо якась країна
чи фірма збагачується, то лише завдяки збіднінню інших". Західна "допомога"
Україні, яку через міжнародні фінансові інститути - Міжнародний валютний
фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, через
інститути іноземних радників-консультантів, нав'язали Україні нинішній курс
реформ, що є шляхом до однофакторної моделі вільного ринку - максималізації
прибутку, моделі ринку Адама Сміта (ХVIII ст.), Чиказької школи (XIX ст.).
Відповідно до першої основної теореми Паретго можна підтвердити - чим
більшим буде зубожіння українського народу, тим більшим буде збагачення
Заходу.
Так, 20 млрд. доларів США, які "втекли" за кордон, успішно інвестують економіку Заходу. Те, що на ринку України 92% імпортних товарів - це теж великий успіх реформ в інтересах Заходу.
Також те, що за вісім років реформ Україна втратила понад 74% свого економічного потенціалу завершило деіндустріалізацію країни, майже повністю знищивши вісім промислових галузей (легка промисловість скоротилась у 8 разів, електронна промисловість більш ніж в 100 разів тощо) - це теж корисно Заходу, бо Україна перестала бути конкурентом навіть на своєму внутрішньому ринку. В цлому знищення України як конкурента на світовому ринку іде досить успішно.
Якщо Україна стартувала в реформи, перебуваючи в першій десятці найбільш розвинених країн світу, то сьогодні вона посідає місце далеко за сотим!
Відбулось це через антинауковий характер, помилковий з точки зору
економічної науки тих рекомендацій та вимог, які давали і ставили
Президенту і Уряду іноземні радники-консультанти і які відображались в
меморандумах між Урядом України та МВФ.
Україні, щоб вийти з кризи, щоб перейти до стану економічного зростання, звичайно, потрібні інвестиції, в тому числі і іноземні, але, як показано в працях вчених, виконання саме умов МВФ спричиняє в Україні таке соціально-економічне середовище, яке відлякує приватних інвесторів. А оскільки економічна криза - це порушення законів економіки, то, не змінивши умов співпраці й МВФ в інтересах України, вийти з кризи в принципі неможливо, іншими словами, не змінивши курсу реформ, вийти з кризи неможливо навіть теоретично.
Як міняти курс реформ, що потрібно робити, щоб відродити своє виробництво, як перейти від падіння виробництва до економічного зростання та зростання добробуту народу України, на це дає відповідь економічна наука і, зокрема, розробки вітчизняних науковців.
На думку вчених, перш за все необхідно розробити свою, без участі
іноземців (радників МВФ чи СБ) програму виходу з кризи та економічного
зростання України. За основу можна було б взяти українську "Національну
програму відродження України", яка розроблена за ініціативою і під
керівництвом Ткаченка О. М. без залучення іноземних фахівців. Також
потрібно звернути увагу на сукупність економічних теорій, серед яких
провідними мали б бути українська інноваційна, що започаткована М. Туган-
Барановським та Кейнсом. Адже використання однієї монетаристськрї
еконрмічної теорії як базової - це шлях до національної катастрофи, бо вона
здатна погасити інфляцію, але завжди викликає падіння виробництва.
Також у нашій державі, на думку вчених, необхідно змінити банківську систему таким чином, щоб із нестійкої економічної системи, як це має місце сьогодні, вона формувала стійку економічну систему.
Тільки сформувавши стійку економічну систему, можна забезпечити її якість через справедливу та ефективну податкову систему.
Не підпорядкувавши банківську систему інтересам власного виробництва, неможливо забезпечити стійкість економічної системи, неможливо вийти з-під впливу міжнародної фінансової кризи, і не можливо досягнути приросту виробництва через будь-яку зміну податкової системи, навіть скасувавши податки зовсім.
Із досвіду виходу із кризи, США, Японії, Німеччини та прогресу розвинених країн маємо висновок: із кризи можна вийти тільки на основі політики протекціонізму – підтримки свого виробника та захисту свого ринку.
Політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності - це ефективний механізм завоювання ринків та нищення конкурентів з боку розвинених країн.
Це підтверджується наступною теоремою про лібералізацію: якщо на земній кулі будь-яка країна,особливо мала, перебуває в кризі, а її президент чи уряд проводять чи продовжують політику лібералізації зовнішньоекономічної діяльності, то своє виробництво ця країна не відродить навіть теоретично.
І відповідно до цієї теореми можна стверджувати, що програма "Україна-
2010" не буде виконана ніколи, це програма-міф, бо її головним механізмом
виконання є політика лібералізації зовнішньоекономічної діяльності.
Альтернативою цій програмі е згадана Національна програма відродження
України, тому що головним механізмом її виконання є протекціонізм.
Необхідною умовою виходу з кризи є відновлення купівельної спроможності населення, тобто підвищення рівня зарплат, пенсій та стипендій; відновлення довіри народу до президента та уряду настільки, щоб населення змогло трансформувати свої заощадження (12 млрд дол. США) в інвестиції. За цих умов суттєво зменшиться або й відпаде зовсім потреба у зовнішніх запозиченнях і тоді Україна матиме ознаку розвиненої країни.
Щодо нового курсу реформ, то в цілому у суспільстві можливі три шляхи розвитку, якщо врахувати, що в XX столітті суспільство сформувало дві крайнощі свого розвитку: державний соціалізм та класичний (дикий) капіталізм. Між цими крайнощами знаходиться простір змішаної економіки - моделі розвинених країн.
В тому ж XX столітті крайнощі себе вичерпали - спочатку класичний
капіталізм (вільний ринок) під час кризи США 1929- 33 рр., а потім, в кінці
XX століття, державний соціалізм.
Отже, суспільство має три шляхи розвитку: два назад, до крайнощів: до
державного соціалізму та до класичного капіталізму (вільного ринку) і один
- уперед, до моделі змішаної економіки, до моделі розвинених країн.
Зазначимо, що розвинені країни виштовхують всіх, хто не входить до їх кола, на периферію світового господарства, до "периферійного" капіталізму.
При цьому і в тій і в іншій крайнощах розвитку з однаковою легкістю встановлюються тоталітарні режими.
Особливістю країн “периферійного” капіталізму є те, що розвинені країни сприяють прямо чи опосередковано встановленню диктаторських режимів в них, створюючи одночасно міфи про підтримку і розвиток демократії, про відстоювання прав людини. Наприклад, диктаторський режим Піночета в Чилі був встановлений за сприяння МВФ.
Отже, для того щоб ввійти в коло розвинених держав, а не йти на периферію світового господарства, потрібно в економіці, політиці та культурі відтворювати всі ознаки розвинених держав:
- розвиток на основі сукупності економічних теорій, серед яких провідною є українська інноваційна теорія;
- не протиставлення, а органічна єдність ринкової саморегуляції та державного регулювання еконйміки;
- розвинена демократія, незалежність і патріотизм засобів масової інформації;
- заборона продажу землі іноземцям, обмеження іноземних інвестицій в свої фірми;
- використання національної ідеї, національних інтересів як ідеології розвитку країни;
- збереження незалежності і керованості в політиці, економіці та культурі, забезпечення всіх умов для національної безпеки;
- політика односторонньої лібералізації зовнішньоекономічної діяльності по відношенню до країн, ринок яких завойовується з одночасним захистом свого ринку та підтримкою свого виробника тощо.
Потрібно враховувати подвійну мораль Заходу. Захід ніколи не проводив у
себе реформи за моделлю МВФ. Це рецепт Заходу для слаборозвинених країн.
Всі ті країни, які досягли успіхів в економічному розвитку, ніколи не
співпрацювали із МВФ. Всі ті, хто виконують умови МВФ, крім боргів та
фінансового залежності, нічого не мають. Чехія, Словенія досягли успіху
тільки після того, як відмовились від умов МВФ.
Світова практика свідчить, що сучасний рівень інтернаціоналізації виробництва та транснаціоналізації капіталу потребує координації дій національних економік. Міжнародні фінансові організації практично проголосили себе такими координаторами. Так, МВФ, маючи у своєму розпорядженні потужні науково-дослідні установи і, зокрема, інститут МВФ, широкий загін експертів-спеціалістів з багатьох галузей науки, здійснює постійний моніторинг за макроекономічною політикою країн-членів фонду, а також за станом всієї світової економіки.
Теоретично метод МВФ бездоганний. Міжнародні фінансові організації на
чолі з МВФ покликані, начебто, надавати допомогу країнам, що стали на шлях
самостійного розвитку, проводити більш узгоджену, скоординовану економічну
політику, і в такий спосіб не допустити диспропорцій в розвитку світової
економіки. Але його практична цінність виявляється дуже рідко. Так, в Чилі
та Польщі метод МВФ спрацював більш-менш ефективно (і те за умов
"коригування" цього методу на місцях).
Практично ж, міжнародні економічні організації, використовуючи свій великий економічний потенціал, нав'язують ослабленим державам вигідну для себе модель економіки, як правило, фінансово залежну від МФО.
За цих умов великі сподівання покладалися в Україні на фінансову
допомогу з боку країн Заходу і, зокрема, на позики міжнародних фінансових
організацій.В той же час, для розвинених країн Україна приваблива як
сировинний придаток (займаючи 1% території земної кулі, Україна має 5,2%
природних ресурсів). Заходу Україна потрібна слухняна і деградована.
Українському народу - сильна і незалежна! Заходу потрібен нинішній курс
реформ, який веде Україну на периферію світового господарства, Україні
потрібен новий курс реформ, який веде в коло розвинених держав. Україна
повинна зробити власний вибір.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
