Що ж заважає розвитку глобального світу як єдиного цілого? Надто велика
кількість населення світу? Чи може надто великі масштаби зубожіння
відсталих країн? Очевидно, що цьому заважає західний менталітет егоїзму і
бажання зберегти «зверхність». Комплекс зверхності Заходу в поєднанні з
комплексом меншовартості відсталих країн є головною причиною відсутності
глобальних стратегій розвитку і стратегій глобалізації розвитку не тільки
для усього світу, але навіть і для самих західних країн, в тому числі і
країн «великої сімки» (США, Канада, Великобританія, ФРН, Франція, Японія,
Італія).
Дослідження останніх років, проведені як на Заході, так і на Сході, переконливо показують, що некерована або егоїстично керована Заходом глобалізація неминуче призведе до глобальної “загибелі” світу, до кінця його гуманістичної «людської» історії і до початку технотронної історії світу, де людині буде відведена другорядна роль в умовах далеко не солодкого технотронного рабства. Це призведе до незворотних негативних змін у розвитку людської цивілізації. Сучасна світова демократія, яка є ще дуже далекою від високих рівнів розвитку, впаде в «технократичну», технотронну підпорядкованість, що призведе до негативної зміни самого характеру розвитку цивілізації. Це буде розвиток не для людини, як вищої цінності, а проти людини. А для кого ж і для чого ж? Розвиток для розвитку, чи розвиток для розвитку технотронних ідолів? Знову перед людством виникає загроза глухого кута в розвитку.
Цей глухий кут є набагато складнішим від глухого кута тотальної індустріальної цивілізації, коли в таких країнах, як колишній СРСР, штучним і фальшивим гаслом розвитку було: «Копай кар'єр глибше, добувай залізної руди більше, виплавляй металу більше, виробляй ще більш потужні екскаватори, щоб копати кар'єр ще глибше...», а людина випала з системи цінностей і деградувала. В умовах технотронно-інформаційної ери людина вже не зможе «випасти з системи», вона буде зомбована системою і буде назавжди підкорена глобальним технотронним світом. Через Інтернет, інші такого роду системи людству буде нав'язане створення глобального середовища взаємозв'язку і взаємодії. На це піде приблизно 50 років XXI століття. В процесі глобальної інтернетизації буде поетапно запроваджено нову ідеологію і нову форму соціальної організації — глобальний і транснаціональний корпоративізм. Саме він стане новою ідеологією світового розвитку. Саме він диктуватиме формування глобальних і національних стратегій і політик розвитку в рамках нових надмогутніх політико-фінансових, інформаційно- адміністративних світових корпорацій типу «Майкрософт».
В історії людства, особливо в XX столітті, вперто пробивали собі дорогу
глобальні нації-держави (США, СРСР, ФРН, Великобританія, Франція, Японія,
Китай, Індія). В XXI столітті більшість з них стануть воістину глобальними
корпоративними державами. Саме вони будуть носіями доктрин — корпоративізму
і глобального нео-корпоративізму.
Глобальний корпоративізм країн «великої сімки» поки що є дуже обмеженим і егоцентричним. Проблеми світу ці країни схильні вирішувати з позицій своїх національних і групових інтересів. Вони поки що не здатні піднятись на новий рівень бачення світу, не здатні розробити і реалізувати глобальну стратегію взаємодопомоги і кооперації як основи спільного сумісного виживання. Немає ознак того, що саме ці країни-лідери світу забезпечують сучасний розвиток концепцій та ідей глобального корпоративізму, виходячи з умов та імперативів подолання глобальної кризи. Вкрай низькою за рівнем і дією залишається глобальна колективна відповідальність провідних країн світу. Парадокс сучасного етапу глобалізації полягає і в тому, що на його фоні паралельно з процесами глобальної інтеграції інтенсивно ідуть процеси сучасної цивілізаційної диференціації і роз'єднання світу. Зіткнення західної і ісламської цивілізацій стало більш ніж серйозною проблемою. Цей конфлікт став загрозою для всього людства.
У зв'язку з цим виникає запитання, а чи не є глобальна відчуженість
європейців до Росії, а за інерцією і до України, закономірністю, а не
історичним непорозумінням чи злою волею. Сучасні дослідники (Б. Гаврилишин,
А. Гуцал та інші), обгрунтовано наголошують, що ситуація України, як нової
безсумнівно глобальної держави є ситуацією між двома глобальними
цивілізаціями — європейською і азійською, що тепер «розходяться» до своїх
витоків. Потенційна можливість створення глобальної євразійської
цивілізації об'єктивно не стоїть на порядку денному XXI століття. Говорячи
про Україну як нову велику європейську державу, яка прагне відновити своє
місце в Європі, дослідники і політичні лідери відзначають вкрай
суперечливий і негативний феномен «зникнення» України з глобальної
(світової) бізнесової і інтелектуально-культурної арени наприкінці 90-х
років XX століття. Незважаючи на те, що європейці цього «недобачають»,
історичним імперативом XXI століття для України є і залишається
реінтеграція з Європою і глобальна інтеграція в світові структури, але не
як «бідного родича» нового глобального світу, а на підставі інтенсивного
зростання міжнародної конкурентоспроможності завдяки випереджаючого
внутрішнього розвитку інноваційного типу, в основі якого великий
інтелектуальний потенціал нації і працелюбність народу, який пізнав ціну
праці.
Зростання ролі і місця інтелектуальної і гуманітарної глобальної
інтеграції вступає у суперечність із глобальною теорією трансатлантичного
економізму. Але тут можливі компроміси, оскільки в нову еру інтелектуальної
глобальної економіки трансатлантичний економізм або буде неминуче піддано
інтелектуалізації, або він зійде зі сцени. Тому, оцінюючи перспективи
України щодо реалізації її «глобального замислу» — інтеграції в Європу,
слід ще раз наголосити, що наздогнати Європу Україна не зможе. Вона через
внутрішній інтелектуально-інноваційний розвиток має Європою знову стати і
тоді європейці прийдуть до неї по науку. І це трапиться вже в першій
половині XXI століття. Але вже сьогодні ми повинні розпочати творчу
конкуренцію з Європою за безпеку і якість розвитку.
Важливою сучасною прикметною рисою економіки США та інших економічно
розвинених країн Заходу є систематична еволюційна трансформація під тиском
нових і високих технологій. Цю трансформацію не слід змішувати з поняттям
системної трансформації, або трансформації неринкової економіки до ринкової
системи, що є характерною для нових незалежних країн Центральної і Східної
Європи. Історичний досвід Америки свідчить, що колишня колонія і нація
фермерів змогла досягти космічних висот завдяки впровадженню машин та нової
технології під час "промислової революції". Наступні революційні
технологічні перетворення сталися вже в XX сторіччі - комплексна
механізація, автоматизація, кібернетизація, інформати-зація, елекронізація,
і, нарешті, перехід до технотронно-інформаційної ери.
Велику трансформацію економічної і промислової політики США можна побачити, оцінюючи еволюцію цієї країни щодо політики у міжнародній торгівлі та за рівнем її інтеграції у світову економіку. Аж до кінця Другої світової війни США вели жорстку протекціоністську політику. Протекціонізм став однією з причин Великої економічної депресії в США 30-х років. Тому після війни США перейшли до стратегії вільної торгівлі, або стратегії відкритої економіки. Ця стратегія дала свої позитивні результати, але вже починаючи з 70-80-х років багато галузей промисловості США почали відчувати реальні загрози з боку потужних іноземних конкурентів. Почав зростати дефіцит торговельного балансу. Виникла загроза економічній безпеці країни, міжнародній конкурентоспроможності, почалось падіння питомої ваги США в загальному обсязі світової економіки. Міжнародна економічна безпека стала найважливішим пріоритетом національної і міжнародної стратегії США.
Розглянута на прикладі США економічна еволюційна трансформація є
характерною і для інших країн світу, незважаючи на специфіку кожної країни.
Тобто економічна трансформація має глобальний характер. На особливу увагу
заслуговує досвід Європи і Південно-Східної Азії. Тут трансформації
економіки, і особливо промисловості проходили в класичних формах і досягли
найвищого рівня. На нинішньому етапі трансформація економік як динамічний
процес остаточно і реально, і не лише як закономірність, набула глобального
характеру. Вже практично немає країни, яку б не торкалась глобальна
трансформація. В процесах економічної трансформації все більш провідне
місце займає приватизація, масштаби якої набули глобального характеру. Але
не слід забувати, що за своєю природою приватизація відрізняється,
диференціюється від регіону до регіону і навіть від країни до країни. Для
Заходу приватизація означає передачу державою деяких своїх функцій
приватному сектору. В країнах Центральної та Східної Європи приватизація
означає зміну форм власності від державної до акціонерної в рамках переходу
від надцентралізованої державної економіки до ринкової.
Сучасні національні і міжнародні економічні стратегії приділяють і будуть приділяти особливу увагу таким новим аспектам економічного розвитку і економічного зростання як загальна організація економіки, й конкурентоспроможність, стабільність і стійкість та здатність до виживання в екстремальних умовах, а також до саморозвитку в будь-яких ускладнених умовах внутрішнього і зовнішнього середовища. В останній період сучасної економічної історії все більшого значення набуває категорія економічної безпеки. Вона трактується як на рівні національної економіки, так і на міжнародному рівні.
Класичні економічні теорії XIX століття не дають повного висвітлення
категорій національної і міжнародної економічної безпеки. І це зрозуміло.
Сучасна національна економіка, тобто і економічна система, і структура
народного господарства повинні бути організовані так, щоб забезпечити не
лише нормальне функціонування економіки, а й мінімізувати всі загрози її
стійкості, стабільності, здатності до виживання і до підвищення
ефективності і конкурентоспроможності.
Кожна національна економіка розвивається не в якомусь ідеальному вакуумі, а цілком реальному навколишньому економічному і політичному середовищі. Слід розрізняти внутрішнє середовище і зовнішнє, або міжнародне економічне середовище. Як внутрішнє, так і зовнішнє навколишнє середовище ніколи не буває ідеально стабільним і сприятливим. Воно завжди включає складну сукупність загроз і нових можливостей розвитку. Внутрішнє середовище більшою мірою підконтрольне національним системам управління і регулювання, ніж зовнішнє, яке формується під впливом величезної сукупності різнонаправлених факторів. Деякі з них носять регіональний і навіть глобальний характер.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
