Третя група концепцій глобалістики базується на ідеях тісного взаємозв'язку соціально-економічних і екологічних процесів розвитку. Це відповідає сучасному рівню осмислення глобальних проблем, але все ще є недостатнім, бо не досягає комплексного системного рівня бачення і все ще трактує глобальні проблеми кожну зокрема, визначаючи лише зв'язок між ними, а не єдину їх систему.
І лише з початком 90-х років з'являється четверта група концепцій
глобалістики, базована на системному комплексному підході до досліджень і
прогнозування процесів глобалізації. Досить багато дослідників-глобалістів
є прибічниками універсального — міждисциплінарного підходу. Але, на жаль,
як вищий прояв універсалізму в 90-ті роки прибічники цього підходу бачили
лише екологізацію глобалістики, висунувши глобальну концепцію екологічного
розвитку, як противагу одностороннім теоріям глобальної економіки і
глобальної економізації розвитку. Деякі вчені вважають помилкою ставити
знак рівності між обмеженою концепцією глобального розвитку і системністю
та комплексністю глобальних процесів і їх досліджень з позицій
глобалістики. Вже в 1993 році дослідниками України була висунута концепція
еколого-економічного розвитку, яка була опублікована в журналі «Вісник
Національної Академії наук України». Сьогодні уявлення про глобальний
розвиток пішли ще далі і охоплюють вже не тільки соціальну, а й духовно-
інтелектуальну сферу.
За останнє десятиріччя в світовій глобалістиці особливо посилилась
тенденція до пошуку шляхів підвищення організованості світового
співтовариства. На перший план вийшла окрема синтетична проблема —
глобальної керованості світом і світовим розвитком. У подальшому розпад
СРСР. Глобальний трансформаційний хаос ще більше посилив потреби в таких
дослідженнях та в пошуках «світового уряду». Виникла дуже гостра проблема
співвідношення глобалізації і національного суверенітету держав.
На перших етапах проблеми глобального управління мали наївний характер,
тому що ідея «світового уряду» виставлялась як альтернатива національним
урядам. Дослідники цього напряму шукали «центральну направляючу систему»
зверху — через глобальні та міжнародні організації, такі як ООН, ОЄСР, МВФ,
СБ та інші.
До розгляду цього питання можна підійти ще й з бази корпоративного
менеджменту і міжкорпоративних комунікацій. Сьогодні глобальна
корпоратизація є важливою і органічною складовою глобалізації світу.
Глобальні корпоративні комунікації стали настільки інтенсивними, що вже
сьогодні вони є реальною основою майбутнього глобального корпоративного
менеджменту, а через нього і глобального світового менеджменту.
Ще починаючи з 1989 року вчені приділяли велику увагу глобальному корпоративному менеджменту. Про це говорить опублікована в Швейцарії наукова доповідь «Глобалізація корпоративних комунікацій». Сучасні проблеми глобального управління нерозривно пов'язані з інформаційною глобалізацією, в тому числі з глобальними масовими комунікаціями. Цей зв'язок є настільки тісним, що багато дослідників пропонують інтегрований комунікатпвно- управлінський підхід в глобалістиці. Після всього позитивного і негативного досвіду сьогодні знову дуже актуальними проблемами глобалістики стали проблеми глобального моделювання і прогнозування.
Глобальне моделювання до кінця XX століття стало реальною практикою і
механізмом, через які досліджуються варіанти «поведінки» глобальних систем.
Відомо, що витоки глобального моделювання відносяться до таких проектів як
«Мир-1», «Мир-2» або «Світова динаміка» Д. Форрестера (1971). Такі або
подібні моделі розроблялись і в колишньому СРСР. В 70—80-х роках з'явились
так звані «соціалізовані глобальні моделі», поліпроблемного типу, які
вимагали розв'язання величезного кола методологічних проблем.
Дуже складною проблемою було і залишається моделювання такого вузла
загальнопланетарних проблем як міжнародна безпека і збереження миру.
Глобальна універсальність цієї проблеми призвела до парадоксу — починаючи з
90-х років провідні глобалісти світу взагалі виносять цю метапроблему «за
дужки». В доповіді Римському клубу за 1991 рік глобальна проблема безпеки і
захисту миру також не значиться. На сьогоднішній день вчені виступають за
те, щоб глобальна проблема міжнародної безпеки і захисту миру залишалась на
порядку денному людства і, найперше, глобалістів-дослідників.
Сучасні глобалісти-дослідники поступово, хоч і нелегко, відмовляються від ідеалізму в методології глобалістики і глобалізації. Професор Л. Туроу з МТІ (США), закликаючи вчитись і переймати зразки соціальних досягнень і норм передових країн, пише: «Якщо все населення Землі буде мати продуктивність праці Швейцарії, стандарт споживання Китаю, соціальне вирівнювання Швеції і дисципліну Японії, планета зможе витримати набагато більше населення, ніж сьогодні». Відмовляючись від наївного ідеалізму, ми все ж дотримуємося принципів і методології стриманого оптимізму. При збереженні миру на Землі глобальна інтеграція людства, об'єднана сила праці народів усіх країн, досягнення інтелектуальної технологічної революції дозволить вирішити або пом'якшити глобальні проблеми людства і забезпечити нову якість людського розвитку.
Ми схильні відносити проблеми глобального моделювання і прогнозування до інтегральної проблеми глобального управління. Дотримуючись комплексного і системного підходу, але разом із тим виходячи з відомих ресурсних обмежень, ми неминуче йдемо шляхом самообмежень, тобто шляхом об'єктивно неминучого селективного підходу. Відповідно до цього вибору глобальному менеджменту і глобальному правлінню буде приділена особлива увага.
Розділ 2. СУЧАСНА ГЛОБАЛЬНА ЕКОНОМІЧНА СИСТЕМА
2.1. Глобалізація економічних процесів (кн; 2,4+кн.; 2або 2.1)
Економічний, соціально-політичний, культурний розвиток людства в останній чверті XX ст. відбувається під знаком глобалізації. Її економічна складова пов'язана насамперед із джерелами, факторами, формами господарського поступу. Йдеться про інвестиції й технології, робочу силу, інтелектуальні й фінансові ресурси, менеджмент і маркетинг та ін. Зростають міжнародна торгівля та інвестиції, небачених досі масштабів досягла диверсифікація світових фінансових ринків та ринків робочої сили, відчутно підвищилася роль ТНК у світогосподарських процесах, загострилася глобальна конкуренція, з'явилися системи глобального стратегічного менеджменту.
Розглянемо принципові ознаки та характерні риси глобалізації як суспільно-економічного процесу. З огляду на сформульовані в літературі визначення даного поняття і форми прояву глобалізації в різних сферах економіки і суспільства слід наголосити насамперед на тому, що глобалізація є продуктом епохи постмодерну, переходу від індустріальної до пост- індустріальної стадії економічного розвитку, формування основ ноосферно- космічної цивілізації. Звідси випливають якісні та кількісні ознаки і показники, що характеризують розгортання даного процесу.
Серед найголовніших слід назвати зростаючу взаємозалежність економік різних країн, все більшу цілісність і єдність світового господарства, в основі яких — посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці. Водночас підвищується загроза глобальної ядерної катастрофи настання парникового ефекту, втручання в природу людини шляхом генної інженерії, клонування тощо.
Помітно збільшується кількість країн і народів, що втягуються в процес
глобалізації. Особливим динамізмом характеризувались до останнього часу
«нові індустріальні країни» Азії та окремі держави Латинської Америки. На
авансцену світового економічного життя висуваються нові дійові особи, які
поряд із традиційними стають нині головними суб'єктами світогосподарських
процесів: міжнародні організації (МВФ, Світовий банк, ФАО, МОП, СОТ);
країни «великої сімки»; регіональні організації, яких налічується близько
60; багатонаціональні корпорації (майже 50 тис.); інституціональні
інвестори (пенсійні та інвестиційні фонди, страхові компанії); неурядові
організації; великі міста; окремі видатні особистості (науковці —
Нобелівські лауреати, університетські професори, відомі фінансисти,
підприємці та ін.).
Щодо значення великих міст, то досить згадати, що, наприклад, в одному лише Токіо виробляється вдвоє більше товарів і послуг, ніж у всій Бразилії.
Економіка глобалізується внаслідок виникнення нових форм конкуренції, коли зростаюча кількість суб'єктів світогосподарських зв'язків не має певної державної належності.
Таким чином, глобалізація стає постійно діючим фактором і внутрішнього, і міжнародного економічного життя.
Розгортання процесу глобалізації вирізняється суперечливим впливом на національні економіки та на весь перебіг сучасного світового господарського розвитку.
З одного боку, глобалізація небачено розширює можливості окремих країн щодо використання та оптимальної комбінації різноманітних ресурсів, їхньої більш глибокої і всебічної участі в системі міжнародного поділу праці, з іншого —глобальні процеси значно загострюють конкурентну боротьбу, спричиняють маніпулювання величезними фінансовими й інвестиційними ресурсами що становить реальну загрозу для країн із низькими і середніми доходами.
Таким чином, слід ураховувати неоднозначність, різноспрямованість
впливу глобалізації на розвиток різних груп країн та галузей сучасного
виробництва. В процесі глобальних структурних трансформацій, що поступово
поширюються на світовий економічний простір, перевагу отримують галузі
обробної промисловості та сфери послуг. Сюди ж здійснюється перелив
капіталу і кваліфікованої робочої сили. Водночас інші галузі відчувають
гострий дефіцит факторів виробництва, посилюється їх депресивний стан
(наприклад, вугільна промисловість).
Іншим наслідком глобальних структурних змін стає процес деіндустріалі-
зації, який розпочався ще в 70-ті роки XX ст. під впливом світової
енергетичної кризи («голландська хвороба» деіндустріалізації). Нині
позитивним проявом деіндустріалізації можна вважати розвиток сервісної
економіки, ноосферизацію виробництва, виникнення космічних технологій,
поступовий перехід до неоекономіки, до постекономічних форм суспільства.
Негативний аспект деіндустріалізації полягає в загрозі повернення до
застарілих, традиційних, архаїчних структур господарства в ряді країн, що
розвиваються, та в перехідних економіках внаслідок їхньої
неконкурентоспроможності та слабкості власної ресурсної бази економічного
розвитку.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
