Головна і зрештою довготривала тенденція полягає в тому, що в загальному товарообороті збільшується частка готових промислових виробів при відповідному зменшенні питомої ваги сировинних товарів.
Важливою функціональною складовою економічної структури світу є міжнародна валютно-фінансова система, В умовах стрімкого розширення ринкових відносин за рахунок держав Центральної, Південно-Східної Європи та колишнього СРСР роль цієї суто економічної сфери світового господарського життя незмірно посилюється, збільшуються масштаби та обсяги міжнародних фінансово-кредитних операцій, зростає кількість суб'єктів валютно- фінансових відносин, з'являються нові міжнародні та регіональні валютно- кредитні організації. За оцінками, річний обсяг міжнародних фінансових операцій у 10—15 разів перевищує масштаби світової торгівлі, тобто сягає приблизно 150 трлн. дол.
Найхарактернішими ознаками міжнародної валютно - фінансової системи є: наявність «плаваючих» валютних курсів, що функціонують на основі Ямайських угод (1976 р.); диверсифікація ліквідних засобів унаслідок впровадження в обіг міжнародних спеціальних прав запозичення (СПЗ) та регіональних (євро) валют, підвищення ролі в міжнародних розрахунках валют провідних індустріальних держав (США, Японії, Німеччини, Англії, Франції); функціонування розгалуженої системи міжнародних фінансових центрів, що забезпечують переміщення фінансових ресурсів у світовому масштабі; створення світової телекомунікаційної мережі (СВІФТ), яка об'єднує міжнародну валютно-фінансову систему в органічну цілісність, надає їй відчутних рис глобального характеру.
Світові гроші — головна ланка міжнародної валютної системи. Вони є логічним продовженням внутрішніх грошей, вищою формою їх функціонального застосування. Міжнародну валютну систему складають два головні грошові блоки: резервні національні валюти та наднаціональні валюти. Головна функція міжнародної валютної системи — ефективне опосередкування платежів за експорт та імпорт між окремими країнами і створення сприятливих умов для розвитку міжнародної системи виробництва й поділу праці.
На основі всебічного розвитку валютно-кредитних відносин замкнуті економічні системи (як це було ще донедавна в колишньому СРСР) трансформуються у відкриті, що зумовлює їхнє взаємне зближення, інтегрування в глобальній економіці.
Глобалізацією можна назвати процес зміщення у напрямі створення більш інтеґрованої та взаємозалежної світової економіки. Цей процес має дві основні складові: глобалізацію ринків і глобалізацію виробництва.
Глобалізацією ринків називається процес об'єднання історично
відокремлених і відмінних між собою національних ринків в один великий
ринковий простір. Часом доводиться чути, що смаки й уподобання споживачів
різних націй починають змінюватися у напрямку певної глобальної норми і
таким чином сприяють утворенню глобального ринку. Всесвітнє визнання таких
споживчих товарів, як кредитні картки "Сiticorp", напої "Соса Соlа", джинси
"Levi’s", гамбургери "МсDоnald's", часто наводять як приклади, що
підтверджують наявність цієї тенденції. Продаючи стандартизовані види
продукції в усьому світі, ці компанії допомагають створювати глобальний
ринок. Щоб взяти участь у формуванні глобальних ринків і скористатися
перевагами від їх глобалізації, компанія не обов'язково має дорівнювати за
масштабами згаданим транснаціональним гігантам.
На сьогоднішній день більшість глобальних ринків не є ринками споживчих товарів — у цій сфері національні смаки та уподобання часто виявляються настільки різними, що гальмують процес глобалізації. В основному глобальними є ринки товарів промислового призначення і товарів для задоволення універсальних потреб в усьому світі. До цієї групи належать ринки алюмінію, нафти, пшениці, ринки товарів промислового призначення, таких, як мікропроцесори, мікросхеми комп'ютерної пам'яті, реактивні літаки комерційного призначення, ринки фінансових активів.
У глобальному масштабі одні й ті самі фірми часто є конкурентами на
ринках різних країн. Так, конкурують між собою "Соса-Соlа" та "Рерsі",
"Fоrd" і "Тоуоtа", "Воеіng" та "Аіrbus", "Nintendo" та "Segа". Як тільки
одна з фірм виходить на ринок країни, куди ще не дісталися її конкуренти,
останні одразу ж поспішають туди, щоб не дати їй можливості скористатися
перевагами свого монопольного становища. Ці фірми приносять із собою
численні активи, що добре прислужилися їм на інших національних ринках, у
тому числі свою продукцію, оперативні й маркетинґові стратегії, торговельні
марки тощо. У такий спосіб національні ринки певною мірою стають
одноріднішими. Відмінності між ними стираються. Оскільки конкуренти
переслідують один одного по всьому світу, названі транснаціональні
корпорації стають важливою рушійною силою для процесу конвергенції різних
національних ринків у єдиний, глобальний ринок, ступінь однорідності якого
постійно зростає. Внаслідок цих процесів у дедалі більшій кількості
галузей, поняття національного ринку зменшується. Немає сенсу казати про
"німецький", "американський","бразильський" чи "японський" ринки; для
багатьох фірм існує лише один глобальний ринок.
Глобалізацією виробництва ми називатимемо тенденцію до виробництва товарів або надання послуг у будь-якій точці планети, де існують сприятливі відмінності у кількісних або якісних факторах виробництва (таких, як робоча сила, енергія, земля та капітал). Діючи в такий спосіб, компанії сподіваються скоротити свої загальні витрати і покращити якість чи функціональність продукції, яку вони пропонують на ринку, а отже, одержати переваги в конкурентній боротьбі. Розглянемо, наприклад, останню комерційну розробку компанії "Воеіng" — реактивний авіалайнер "Воеіng-777".
Модель 777 складається з 132500 основних вузлів і деталей, що
виробляються 545 фірмами-постачальниками з усього світу. Частково така
стратегія виробництва пояснюється тим, що розкидані по всій планеті
постачальники "Воеіng" є найкращими в світі у своїй галузі. Результатом
створення глобальної мережі постачальників є якісніший кінцевий продукт, що
підвищує шанси "Воеіng" вибороти у своїх конкурентів більшу частку
замовлень на постачання літаків по всьому світу. Крім того, стратегія
"Воеіng" на розміщення частини виробництва за кордоном підвищує шанси цієї
компанії на отримання великих замовлень на літаки від авіакомпаній тих
країн, де розміщені заводи з виробництва деталей для літаків.
Глобальне розосередження виробничої діяльності характерне не лише для
таких гігантів, як "Воеіng". Нерідко набагато менші фірми діють так само.
Роберт Райх (Robert Reich), колишній секретар з питань зайнятості в
адміністрації президента Клінтона, вважає, що розосередження виробничої
діяльності серед великої кількості постачальників з різних країн призводить
до створення продукції, що є "всесвітньою" за своєю природою, — "глобальної
продукції". Проте, як і у випадку глобалізації ринків, не слід
перебільшувати значення та вплив цього процесу, адже оптимальному
розосередженню виробничої діяльності фірм на території різних країн світу
заважають численні перешкоди. До їх числа належать формальні та неформальні
торговельні бар'єри між різними країнами, бар'єри для зовнішніх інвестицій,
високі транспортні витрати, а також проблеми економічного та політичного
ризику.
Втім, попри всі перешкоди, людство поступово просувається до
майбутнього, для якого буде характерним високий ступінь глобалізації як
ринків, так і виробництва. Основними складовими є сучасні фірми, всі дії
яких, можливо, й неусвідомлено, сприяють прискоренню процесів глобалізації.
Ці фірми просто намагаються, як і належить, ефективно реаґувати на зміну
умов свого робочого середовища.
2.2. Розвинуті країни та їх роль у глобалізації
Передові сучасні політичні діячі і вчені-дослідники закликають людство
свідомо прийняти виклики і загрози глобалізації розвитку як неминучість і
як нову можливість розвитку та прогресу і активно використовувати ці нові
можливості. Єдино можливою відповіддю людства на виклики і загрози
глобалізації є світова солідарність, єднання світу, глобальна інтеграція,
глобальна справедливість і глобальна демократія. Приймаючи виклик
глобалізації, людство повинно знайти в собі сили, щоб піднятись до рівня
справедливої глобалізації для всіх народів і для всіх громадян світу.
Переможців у глобалізації не повинно бути і об'єктивно бути не може.
Глобалізація — це спільна доля людства. Якщо деякі країни — світові лідери
зроблять спробу силою взяти лише собі всі досягнення глобалізації і його
позитиви, а негативні результати перекласти на плечі слабких країн, світова
катастрофа стане неминучою, бо людство зіткнеться з незворотним процесом
глобальної деградації.
Великі «глобальні» країни, такі як США, Японія, Китай, Індія, Росія,
Європейський Союз несуть особливу відповідальність за розробку нових і менш
жорстких правил «глобальної гри». Вони повинні відмовитись від політики
глобального тиску сильних країн на менш розвинені країни та країни
перехідного періоду. Цього об'єктивно вимагають і їхні власні інтереси і
весь хід світового розвитку.
На сьогоднішній день особливо гостро проявляють себе нові закономірності, які діють синхронно і однонаправлено. Це, по-перше, колосальне зростання масштабів глобалізації, по-друге, стрімке прискорення процесів глобалізації, по-третє, посилення і поглиблення глобальної інтеграції. Відмінити, відкласти, загальмувати глобалізацію нікому не вдасться. Неможливо сховатись від глобалізації або спрямувати її лише в своїх егоїстичних інтересах, як того хочуть деякі великі країни. Досвід показує, що під ударами глобалізації не здатна вистояти жодна окремо взята супермодерна фінансова імперія, навіть така як Японія чи США.
Глобальний егоїзм країн-лідерів — одна з найбільших сучасних загроз людству. Він призводить до глобальної нерівності країн і людей світу через нерівність технологій та умов життя розвинутих країн та менш розвинутих країн. Протягом надто великого історичного періоду, та навіть і в XX столітті «передові» країни світу, виходячи з абсурдно зрозумілих егоїстичних інтересів усі свої міжнародні і глобальні стратегії будували на тому, щоб перемогти в конкурентній боротьбі ослаблені країни. Вони не розуміли і ще не розуміють, що перемога над слабкими ослаблює «переможців» і веде їх до неминучої деградації, яка матиме незворотний характер.
Загроза посилення глобальної нерівності йде разом із глобальною
загрозою світового поневолення окремої людини, соціальних груп, цілих
суспільств і націй-держав (Папа Павло II, 2000). Про це свідчать і нові
тенденції світового розвитку. В цьому світлі майбутня світопобудова,
перспективи домінування західної цивілізації не видаються вже
оптимістичними навіть представникам Заходу, таким як Г. Шредер, Г. Коль, Ж.
Ширак, Б. Клінтон, Т. Блер, Ф. Гонсалес та інші. Це стосується і
Європейського Союзу, який егоїстично дискримінує Україну відносно її
реінтеграції з Європою.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14
