(1) Якщо особа після відбуття покарання у вигляді обмеження волі або
позбавлення волі зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці
довела своє виправлення, то суд може зняти з неї судимість до закінчення
строків, зазначених у статті 89 цього Кодексу.
(2) Зняття судимості допускається лише після закінчення не менш як половини
строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу.
(3) Порядок зняття судимості встановлюється Кримінально-процесуальним
кодексом України.
Розділ XIV. ПРИМУСОВІ ЗАХОДИ МЕДИЧНОГО ХАРАКТЕРУ ТА ПРИМУСОВЕ ЛІКУВАННЯ
Стаття 92. Поняття та мета примусових заходів медичного характеру
Примусовими заходами медичного характеру є поміщення особи, яка вчинила
суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого
Особливою частиною цього Кодексу, в спеціальний лікувальний заклад з метою
її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно
небезпечних діянь.
Стаття 93. Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру
Примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб:
1) які вчинили у стані неосудності чи обмеженої осудності суспільно
небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діянь, передбачених статтями
Особливої частини цього Кодексу;
2) які вчинили злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу
до постановлення вироку або під час відбування покарання, що позбавляє їх
можливості усвідомлювати мету, зміст та правові наслідки кримінальної
відповідальності за вчинене.
Стаття 94. Види примусових заходів медичного характеру
(1) Залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого
діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або
інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:
1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;
2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;
3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;
4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.
(2) Надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку може
бути застосоване судом стосовно особи, яка страждає на психічні розлади і
вчинила суспільно небезпечне діяння, якщо особа за станом свого психічного
здоров'я не потребує госпіталізації до психіатричного закладу.
(3) Госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом може
бути застосована судом щодо психічно хворого, який за своїм психічним
станом і характером вчиненого суспільно небезпечного діяння потребує
тримання у психіатричному закладі і лікування у примусовому порядку.
(4) Госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом може бути
застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне
діяння, не пов'язане з посяганням на життя інших осіб, і за своїм психічним
станом не становить загрози для суспільства, але потребує тримання у
психіатричному закладі та лікування в умовах посиленого нагляду.
(5) Госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом може бути
застосована судом щодо психічно хворого, який вчинив суспільно небезпечне
діяння, пов'язане з посяганням на життя інших осіб, а також щодо психічно
хворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільно
небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує
тримання у психіатричному закладі та лікування в умовах суворого нагляду.
(6) Якщо не буде визнано за необхідне застосування до психічно хворого
примусових заходів медичного характеру, а також разі припинення
застосування таких заходів, суд може передати його на піклування родичам
або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
Стаття 95. Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів медичного характеру
(1) Продовження, зміна або припинення застосування примусових заходів
медичного характеру здійснюється судом за заявою представника
психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надає особі таку
психіатричну допомогу, до якої додається висновок комісії лікарів-
психіатрів, який обгрунтовує необхідність продовження, змін або припинення
застосування таких примусових заходів.
(2) Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру,
підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6
місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду
із заявою про припинення або про зміну застосування такого заходу. У разі
відсутності підстав для припинення або зміни застосування примусового
заходу медичного характеру представник психіатричного закладу (лікар-
психіатр), який надає особі таку психіатричну допомогу, направляє до суду
заяву, до якої додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить
обгрунтування про необхідність продовження застосування примусового заходу
медичного характеру. У разі необхідності продовження застосування
примусового заходу медичного характеру понад 6 місяців представник
психіатричного закладу (лікар-психіатр), який надає особі таку психіатричну
допомогу, повинен направити до суду за місцем знаходження психіатричного
закладу заяву про продовження застосування примусового заходу. До заяви
додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обгрунтування
про необхідність продовження надання особі такої психіатричної допомоги. В
подальшому продовження застосовування примусового заходу медичного
характеру проводиться кожного разу на строк, який не може перевищувати 6
місяців.
(3) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру
через змінення психічного стану особи на краще, суд може передати її на
піклування родичам або опікунам з обов'язковим лікарським наглядом.
(4) У разі припинення застосування примусових заходів медичного характеру
через видужання особи, які вчинили злочини у стані осудності, але захворіли
на психічну хворобу до постановлення вироку, підлягають кримінальній
відповідальності на загальних засадах, а особи, які захворіли на психічну
хворобу під час відбування покарання, можуть підлягати подальшому
відбуванню покарання.
Стаття 96. Примусове лікування
(1) Примусове лікування може бути застосоване судом, незалежно від
призначеного покарання, до осіб, які вчинили злочини та мають хворобу, що
становить небезпеку для здоров'я інших осіб.
(2) У разі призначення покарання у вигляді позбавлення волі або обмеження
волі примусове лікування здійснюється за місцем відбування покарання. У
разі призначення інших видів покарань примусове лікування здійснюється у
спеціальних лікувальних закладах.
Розділ XV. ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ ТА ПОКАРАННЯ
НЕПОВНОЛІТНІХ
Стаття 97. Звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням примусових заходів виховного характеру
(1) Неповнолітнього, який вперше вчинив злочин невеликої тяжкості, може
бути звільнено від кримінальної відповідальності, якщо його виправлення
можливе без застосування покарання. У цих випадках суд застосовує до
неповнолітнього примусові заходи виховного характеру, передбачені частиною
другою статті 105 цього Кодексу.
(2) Примусові заходи виховного характеру передбачені частиною другою статті
105 цього Кодексу, суд застосовує і до особи, яка до досягнення віку, з
якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно
небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою
частиною цього Кодексу.
(3) У разі ухилення неповнолітнього, що вчинив злочин, від застосування до
нього примусових заходів виховного характеру, ці заходи скасовуються і він
притягується до кримінальної відповідальності.
Стаття 98. Види покарань
(1) До неповнолітніх можуть бути застосовані такі основні види покарань:
1) штраф;
2) громадські роботи;
3) виправні роботи;
4) арешт;
5) позбавлення волі на певний строк.
(2) До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у вигляді
штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною
діяльністю.
Стаття 99. Штраф
(1) Штраф застосовується лише до неповнолітніх, що мають самостійний доход,
власні кошти або майно, на яке може бути звернене стягнення.
(2) Розмір штрафу встановлюється судом залежно від тяжкості вчиненого
злочину та з урахуванням майнового стану неповнолітнього в межах до
п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Стаття 100. Виправні роботи
(1) Виправні роботи можуть бути призначені неповнолітньому в віці від 16 до
18 років за місцем роботи на строк від двох місяців до одного року.
(2) Із заробітку неповнолітнього, засудженого до виправних робіт,
здійснюється відрахування в доход держави в розмірі, встановленому вироком
суду, в межах від п'яти до п'ятнадцяти відсотків.
Стаття 101. Арешт
Арешт полягає у триманні неповнолітнього, який на момент постановлення вироку досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від п'ятнадцяти до сорока п'яти діб.
Стаття 102. Позбавлення волі на певний строк
(1) Покарання у вигляді позбавлення волі особам, які не досягли до вчинення
злочину вісімнадцятирічного віку, не може бути призначене на строк більше
десяти років, а у випадках, передбачених пунктом 5 частини третьої цієї
статті, - більше п'ятнадцяти років. Неповнолітні, засуджені до покарання у
вигляді позбавлення волі, відбувають його у спеціальних виховних установах.
(2) Позбавлення волі не може бути призначене неповнолітньому, який вперше
вчинив злочин невеликої тяжкості.
(3) Покарання у вигляді позбавлення волі призначається неповнолітньому:
1) за вчинений повторно злочин невеликої тяжкості - на строк не більше двох
років;
2) за злочин середньої тяжкості - на строк не більше чотирьох років;
3) за тяжкий злочин - на строк не більше семи років;
4) за особливо тяжкий злочин - на строк не більше десяти років.
5) за особливо тяжкий злочин, поєднаний з умисним позбавленням життя людини
- на строк до п'ятнадцяти років.
Стаття 103. Призначення покарання
(1) При призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин,
передбачених у статтях 65 - 67 цього Кодексу, враховує умови його життя та
виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи
неповнолітнього.
(2) При призначені покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або
вироків остаточне покарання у вигляді позбавлення волі не може перевищувати
п'ятнадцяти років.
Стаття 104. Звільнення від відбування покарання з випробуванням
(1) Звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до
неповнолітніх відповідно до статей 75 - 78 цього Кодексу, з урахуванням
положень, передбачених цією статтею.
(2) Звільнення від відбування покарання з випробуванням може бути
застосоване до неповнолітнього лише у разі його засудження до позбавлення
волі.
(3) Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
(4) У разі звільнення неповнолітнього від відбування покарання з
випробуванням суд може покласти на окрему особу, за її згодою або на її
прохання, обов'язок щодо нагляду за засудженим та проведення з ним виховної
роботи.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35
