52. Система факторів міжнародного інвестування.
Ми можемо виділити певні фактори, що впливають на розвиток міжнародного інвестування. Вони можуть бути за певними класифікаційними ознаками: і.глобально-економічні фактори. До них ми відносимо:*стан розвитку світової економіки, міжнародних факторних ринків; *стабільність світової валютної системи; *рівень транснаціоналізації та регіональної інтеграції; *розвиток міжнародної інвестиційної інфраструктури.
2.політико-економічні фактори. До цієї групи належать: *політична стабільність; *ступінь втручання уряду в економіку; *відношення до зарубіжних та іноземних інвестицій; *дотримання дво- і башатосторонніх угод.
3.ресурсно-економічні фактори: *наявність природних ресурсів; *демографічна ситуація; географічне положення.
4.загально-економічні фактори: *типи економічного росту; співвідношення споживання і заощадження; *ставка позикового відсотка; *норма чистого прибутка; *рівень і динаміка інфляції; *конвертованість валюти; *стан платіжного балансу.
53. Міжнародний кредит, його функції та різновиди.
Однією з основних тенденцій розвитку сучасних світогосподарських зв'язків є
значне поширення міжнародних розрахунків у кредит. Причому ця тенденція
значно посилилась останніми десятиріччями. Надання кредитів імпортерам є
сьогодні досить звичним засобом реалізації продуктів на світовому ринку,
однією із найпоширеніших форм сучасних світогосподарських зв'язків. Тому не
випадково на світовому ринку експортні кредити є нерідко більш дійовим
засобом боротьби за ринки збуту, ніж ціна, якість товару чи терміни
поставок.
Міжнародний кредит це надання у тимчасове користування грошово-
матеріальних ресурсів одних країн іншим. На практиці він здійснюється через
надання валютних і товарних ресурсів на умовах зворотності та виплати
відсотків, переважно у вигляді позик. Залежно від: і.об'єктів кредитування:
* комерційні (це первинна форма кредиту, в тому числі в зовнішній торгівлі,
що називається також фірмовим кредитом або кредитом постачальним, де
позикова операція поєднана з купівлею-продажем товару, а рух позикового
капіталу — з рухом товарного капіталута фінансові. проте внаслідок
обмеження фінансових можливостей ця форма кредитування практично не
використовується при взаємних поставках інвестиційних товарів, які
призначаються в основному для модернізації та реконструкції виробництва,
оновлення його технологічної структури.) *Фінансовий кредит (це надання
коштів у грошово-валютній формі: облігаційні позики, що розміщуються на
міжнародному та національному ринках позикового капіталу за допомогою
банків, можуть надаватись у валютах країни-кредитора та країни-боржника, а
також у третіх валютах. 2.кредитора:* приватні (надаються приватними
фірмами та банками і, в свою чергу, поділяються на фірмові та банківські),
*урядові((міжурядові, державні позики) надають урядові кредитні установи);
*кредити міжнародних і регіональних організацій( можуть бути надані
переважно через Міжнародний валютний фонд, структури Світового банку,
Європейський банк реконструкції і розвитку (ЄБРР), регіональні банки
розвитку країн "третього світу" та інші кредитно-фінансові інститути.
Причому МВФ та СБ виступають не лише як великі кредитори, а й як
координатори міжнародного кредиту); *змішані(беруть участь приватні
підприємства, компанії і відповідні державні органи).3.цільове
призначення:*виробничі призначені для розвитку економіки країни, що їх
одержує: для закупівлі промислового обладнання, матеріалів, ліценцій, ноу-
хау, оплати виробничих послуг, забезпечення внутрішньоторговельних операцій
та інших господарських потреб.);* невиробничі(використовують на утримання
державного апарату, армії, закупівлі зброї, погашення зовнішньої
заборгованості за раніше одержаними кредитами); 4.строкі: * короткострокові
(до і року); середньострокові (від і до 5 років);довгострокові (понад 5
років). 5. умови використання: *разові ( які надаються на певну суму і
погашаються у визначений строк), * поновлювальні(визначається ліміт кредиту
і загальний термін користування ним, а погашена частина автоматично
поновлюється); 6. способом погашення:* пропорційні (погашення кредиту
здійснюється рівними частками протягом певного терміну),* прогресивні (суми
погашення наростають) і одночасні (погашення кредиту здійснюється в один
визначений строк. 7. способу забезпечення:* забезпечені (кредити, коли
формою їх забезпечення е товари, товарно-розпорядчі документи, акредитиви,
виставлені на користь експортерів, акцептовані імпортерами тратти чи
векселі, гарантовані третіми особами, гарантії промислових і торговельних
компаній);*бланкові(не мають забезпечення).
55. Показники зовнішньої заборгованості країн. Характеристика сучасної
світової боргової кризи.
Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним
кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше
проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються.
Її причини охоплюють усю систему відносин з приводу руху капіталів, товарів
і послуг. Тому криза заборгованості має трактуватися не просто як криза
фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як
найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських
відносин між ними. Загальний обсяг зовнішньої заборгованості країн, що
розвиваються, на кінець 90-х років перевищив 2 трлн. дол. США. Проте тягар
заборгованості визначається навіть не стільки абсолютним обсягом боргу,
скільки сумою платежів по його погашенню, їх відношенням до ВНП і експорту.
Погіршення умов кредитування молодих держав останнім часом супроводжувалося
більш швидкими темпами збільшення виплат з обслуговування боргу, особливо
відсотків, ніж зростання самого боргу. Саме ця обставина в поєднанні із
різким скороченням експорту, погіршенням умов торгівлі, зростанням
масштабів нееквівалентності в обміні та посиленням протекціоністських дій
ТНК не дала змоги країнам, що розвиваються, своєчасно сплачувати
заборгованість. З кожним роком молоді держави змушені витрачати все більшу
частину своїх експортних надходжень на відшкодування боргу і оплату
відсотків, що істотно обмежує можливості імпорту потрібного цим країнам
виробничого устаткування та технології і негативно позначається на
перспективах їхнього економічного розвитку. У деяких країнах, що
розвиваються, платежі з боргу навіть перевищують експортні надходження. Це
не лише стримує економічний розвиток молодих держав, а й практично не дає
змоги підтримувати навіть той рівень споживання в багатьох з них, який було
досягнуто в 70-ті роки. Усе це гальмує і навіть паралізує економічний
прогрес країн, що розвиваються, блокує підвищення життєвого рівня
населення, відкидаючи його нерідко на багато років і навіть десятиріччя
назад. Країни, що розвиваються, економічно не спроможні сплатити величезні
борги і відсотки по них. Водночас ситуація, що склалася, реально загрожує і
кредиторам, оскільки може викликати ланцюгову реакцію банкрутств,
практичний розвал усієї фінансово-кредитної системи, а тому змушує уряди і
керівників міжнародних фінансових кіл здійснювати певні заходи щодо
лібералізації фінансово-кредитних відносин із країнами, що розвиваються.
Країни з розвинутою ринковою економікою також мають зовнішні борги (а деякі
і досить значні), проте у зв'язку з їх відносною економічною стабільністю
зовнішня заборгованість не набула тієї гостроти, як для країн, що
розвиваються, та держав Східної Європи. У високорозвинутих країнах, як
правило, більшому чи меншому державному боргу протистоїть більший чи менший
борг інших країн-дебіторів. Оцінюючи платоспроможність окремих країн,
використовують показник норми обслуговування державного боргу (НОБ), який
визначається відношенням суми платежів, яку країна має виплатити іноземним
державам за певний період(СП), до суми іноземної валюти, отриманої від
експорту товарів і послуг (СВ): НОБ = СП : СВ • і00% .У міжнародній
практиці прийнято вважати, якщо НОБ перевищує 20%, країна є
неплатоспроможною.
56. Сучасна світова фінансова криза, її причини і наслідки для різних
країн.
Першопричиною сучасної світової валютно-фінансової кризи прийнято вважати
нафтові шоки, які розпочалися з і970 р. і призвели до переростання
заборгованості окремих країн, в основному країн, що розвиваються, у
глобальну кризу заборгованості. Перший нафтовий шок і970 р. викликав різке
збільшення дефіцитів поточних платіжних балансів усіх країн — імпортерів
нафти. Це, в свою чергу, призвело до великих запозичень на міжнародному
ринку капіталів. Розпочався сучасний етап глобалізації і фінансової
інтеграції. Другий нафтовий шок з і979 по і98і рр. ще більше ускладнив
ситуацію. За і974—і98і рр. сукупне негативне сальдо за поточними рахунками
промислове розвинутих країн до-сягло і54,2 млрд. дол. США, а країн, що
розвиваються, — 330 млрд. Водночас сукупне позитивне сальдо країн ОПЕК
становило 393 млрд. дол. США. Третім вирішальним поштовхом до глобальної
валютно-фінансової кризи послужила світова економічна криза початку 80-х
років, яка одночасно започаткувала і сучасну міжнародну кризу зовнішньої
заборгованості. За цих умов навіть країни — члени ОПЕК мали дефіцит за
поточними статтями платіжного балансу з і982 по і989 рр. Першим симптомом
сучасної глобальної валютно-фінансової кризи як продукту новітньої світової
фінансової системи стала криза в Мексиці у і995 р. Мексика стояла перед
загрозою колапсу всієї економіки, що мало б руйнівний вплив на весь
Американський континент. Треба було вживати термінових заходів. Президент
США прийняв рішення: Мексиці було надано 76 млрд. дол. США. Мексику вдалося
втримати на поверхні. Щодо інших країн Латинської Америки, то Чилі,
наприклад, зазнала втрат у зв'язку з банківською кризою, які перевищили
30% від ВВП. Проте почався новий етап. Криза спочатку вразила Японію
(падіння ВВП в і998 р. становило більш як 2%).Однак у лютому і998 р. стало
очевидним, що спочатку Таїланд, згодом Індонезія, Малайзія, Філіппіни,
Південна Корея подібного удару не витримають. І це незважаючи на той факт,
що темпи зростання ВВП цих країн впродовж останніх тридцяти років становили
п'ять і більше відсотків на одного жителя. Валюти країн Південно-Східної
Азії знецінились щодо американського долара на 40—72% залежно від країни,
значних втрат зазнала реальна економіка цих країн, особливо постраждав
приватний сектор.За прогнозами, докризового рівня економіки країни Південно-
Східної Азії можуть досягти у кращому разі близько 2001 р. Спочатку
вважалося, що валютно-фінансова криза матиме виключно регіональний
азіатський характер. Однак невдовзі, в серпні і998 р., вона досягла Росії,
згодом України та інших держав СНД . Наприкінці і998 р. криза знайшла
відгук у Бразилії (було здешевлення реала на 27. Як показує світовий
досвід, країни, які залучають значні обсяги приватного капіталу, більш
вразливі у разі несподіваної зміни рівня довіри інвесторів, що можуть
суттєво дестабілізувати їхню власну економіку і негативно позначитись на
економіці інших країн. Саме країни Південно-Східної Азії і Латинської
Америки пережили серйозні фінансові кризи, коли інвестори втратили довіру
до їхньої економіки, а великий приплив капіталу змінився масовим відпливом.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37
