Для створення економічного інтеграційного угрупування двох чи кілької країн необхідно певні політики-правові (сумісність політичних устроів та основного законодавства країн), економічні (крітерій розвитку країн, їх ресурсний та технологічний потенціал, ступінь зрілості ринкових відносин), соціально-культурні та інфраструктурні умови.
При цьому економічні інтеграційні угрупування можуть формуватися різними шляхами: * “знизу-догори”, у процесі поглиблення інтернаціоналізації та транснаціоналізації господарського життя, коли домовленостям між країнами рол створення зони вільної торгівлі, митного союзу чи спільного ринку передує досить тривалий період розвитку міжнародних економічних зв’язків на рівні підприємців, фірм та корпорацій. Ці зв’язки активно підтримуються на державному рівні і водночас розробляються й реалізуються широкомасштабні двосторонні проекти поглиблення міжнародного економічного співробітництва.
Саме таким шляхом розвивались інтеграційні процеси у Північній Америці насамперед між США та Канадою. *“згори-донизу”, коли з різних політичних та соціально- економічних причин створюється інтеграційне угрупування країн, які ще не повністю відповідають критеріям інтеграційної сумісності, але в процесі подальшого регульованого і скоординованого на наднаціональному рівні співробітництва досягають тієї чи іншої форми міжнародної економічної інтеграції, * переважно таким шляхом розвивалась економічна інтеграція в
Європі через дво- і багатосторонні переговори і асоційовану участь окремих країн у д,яльності інтеграційних угруповань, як, вже функціонують Зокрема, такий шлях характерний для сьогодення кра.н Східної Європи як, ставлять за мету інтеграцію до Європейського Союзу.
Ефективність міжнародної регіональної економічної інтеграції досягається за рахунок таких чинників: * усунення дискримінації та бар’єрів між країнами-учасницями інтеграційних угрупувань у русі товарів та послуг, капіталу, *стандартизація та уніфікація у виробничо-комерційній сфері,
*динамічного ефекту завдяки розширенню ринку та економії на масштабах виробництва, *забезпечення достатнього рівня конкуренції.
Для зрілих інтеграційних угрупувань (спільний ринок, економічний та політичні союзи) характерні:* синхронізація процесів відтворення; * створення господарського комплексу з тісними взаємозв'язками національних економік з пріоритетом власного розподілу праці; *особливі механізми регулювання, переважно через наднаціональні органи; *узгоджена політика як у взаємних економічних відносинах, так і у відносинах з іншими країнами та групами країн.
Проте, незважаючи на очевидні економічні переваги, процеси міжнародної регіональної економічної інтеграції відбуваються на тлі складного переплетіння політичних і соціально-економічних проблем. Основні чинники, що зумовлюють виникнення й існування згаданих проблем, такі: * політико-правові, економічні та соціально-культурні відмінності країн- учасниць; *зростання затрат при реалізації регулівних функцій на наднаціональному рівні; *суперечності розширення складу інтеграційних угруповань, *ідеологічні розходження.
93. Європейський Союз, його склад, напрямки і перспективи розвитку.
ЄС являє собою інтеграційне угруповання п'ятнадцяти західноєвропейських
країн (Німеччини, Великобританії, Франції, Італії, Іспанії, Нідерландів,
Бельгії, Люксембургу, Данії, Ірландії, Португалії, Греції, Австрії,
Фінляндії, Швеції), які прагнуть до економічної та політичної єдності,
частково відмовляючись від своїх національних суверенітетів.Початком
західноєвропейської економічної інтеграції можна вважати 1950 р., коли було
запропоновано створити Європейську Федерацію, що грунтується на
економічному об'єднанні. Мета: передбачалась інтеграція в гірничо-
металургійних галузях, де традиційно велась жорстка конкурентна боротьба.
Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) було створено ФРН, Францією,
Італією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом 1951 року (Паризька угода) і
почало функціонувати з 1952 р. Римський договір про створення ЄЕС і
Євроатому був підписаний 1957 року і набрав чинності з 1958р. Римським
договором передбачалося ліквідувати всі національні бар'єри на шляху
вільного руху товарів, послуг, капіталів та робочої сили між країнами-
учасницями і перейти до вироблення спільної зовнішньоекономічної,
сільськогосподарської і транспортної політики. Інстутиційна структура ЄС:
*Рада Європейських Співтовариств (скликається двічі на рік у складі глав
держав і урядів) як вищий орган інтеграційного угруповання, наділений
законодавчою владою; *Комісія Європейських Співтовариств (складається з
голови та 17 членів комісії, які призначаються урядами країн-членів за
встановленою квотою) як постійний виконавчий орган; *Європарламент
(складається з 518 депутатів, які обираються прямим загальним голасуванням
громадян країн-членів за встановленою квотою) як основний консультативно-
наглядовий орган; *Суд Європейських співтовариств (складається з 13
суддів) як орган юридичного контролю, *Європейськое політиче
співтовариство, *Рада міністрів ЄС, *Економічна і соціальна рада
(консультативний орган), *Контрольна палата (складається з 12 чоловік).
Злиття трьох співтовариств (ЄОВС, ЄЕС, Євроатому) в єдине Європейське
співтовариство відбулося 1967 року, 1968 року було утворено митний союз
країн ЄС Мета: • відміну митних податей і зняття кількісних обмежень; •
введення єдиного митного тарифу для інших країн; • проведення єдиної
зовнішньоторговельної та аграрної політики. З 1973 р. діє угода про вільну
торгівлю між ЄЕС і ЄОВС, з одного боку, і країнами Європейської асоціаці
вільної торгівлі, з іншого. 1979 року завершується процес створення
Європейської Валютна Системи (ЄВС), вводиться в дію ЕКЮ. Цілями: *зменшити
коливання валютних курсів, *витіснити з міжнародних розрахунків долар
США,*стимулювати подальший розвиток інтеграційних процесів через
забезпечення передумов формування єдиного валютного ринку ЄС. 1991 року
підписується угода між ЄС і ЄАВТ про створення Європейського Економічного
Простору (ЄЕП). Цього ж року приймається Маастріська угода, суть якої
характеризує новий якісний етап в еволюції ЄС. Передбачається створення
економічного і валютного союзу (ЄВС). Мета:* усунути ще діючі обмеження
вільного руху капіталу в Португалії та Греції. Країни ЄС орієнтуються на
прийняття заходів щодо стабілізації грошової системи і закріплення
бюджетної дисципліни, хоча проведення економічної, грошової і валютної
політики залишається прерогативою окремих країн; *створити Європейський
валютний інститут, який має готувати документи для проведення єдиної
грошової та валютної політики, * створити Європейський центральний банк в
1999р
94. Цілі й особливості формування Чорноморського економічного
співробітництва.
Специфічне місце серед інтеграційних угруповань різних масштабів і форм
може посісти Чорноморське економічне співробітництво (ЧЕС), вдекларацію про
створення якого 1992 року підписали керівники Албанії, Азербайджану,
Болгарії, Вірменії, Грузії, Греції, Росії, Румунії, Туреччини, України.
Особливості: 1.ЧЕС, являючи собою потенційно місткий внутрішній ринок зі
значним науково-технічним потенціалом, може стати і ключовим місцем
торгівлі між Європою, Близьким Сходом та Азією. Практично створюється
трансрегіональне інтеграційне угруповання. 2. це перше велике інтеграційне
угруповання країн пост-конфронтаційного етапу розвитку світової економіки,
яке може поєднати країни, що до останнього часу розвивались, маючи різні
політичні та економічні установки. 3. до ЧЕС увійшли новоутворені незалежні
країни - колишні республіки СРСР, які вперше роблять спробу зінтегруватись
на певній організаційній основі без явного домінування Росії, на відміну,
наприклад,від Економічного Союзу на основі СНД. ЧЕС лише в одному
відповідає інтеграційним критеріям: це є інтеграція на регіональній основі
з яскраво вираженим об'єднуючим фактором - Чорним морем. Загалом ЧЕС можна
розглядати як потенційний феномен. Тут очевидні майже всі ключові
дезінтеграційні фактори - від політичної нестабільності країн-учасниць, їх
економічної та інфраструктурні несумісності, яскраві соціально-культурні
відмінності, глибокі інструменти регулювання торговельно-економічних
взаємовідносин. Проблеми:*функції регулювання зовнішної торгівлі в країнах-
учасницях реалізуються на різних рівнях: * істотно різняться не лише
механізми та інструменти, а й стратегії і тактики регулювання * для країн
ЧЕС характерні різні масштаби, терміни та глибина участі у ГАТТ, *істотні
відмінності в ключових параметрах інвестиційного клімату. До основних
напрямків причорноморського співробітництва можна віднести такі: •
формування інфраструктури бізнесу через створення та розвиток спільних
фінансових та інформаційних мереж; • будівництво спільними зусиллями
об'єктів транспортної інфраструктури, розвиток транспортно-експедиторського
співробітництва; • комплексне використання і охорона ресурсів Чорного моря;
• співробітництво в розвитку паливно-сировинної бази регіону, у справі
раціонального енергоспоживання; • реалізація спільних проектів щодо
технологічного переобладнання металургійних виробництв країн-учасниць; •
співробітництво в агропромисловій сфері, розвиток харчової і переробної
промисловості; • участь у конверсії оборонної промисловості; • розвиток
сучасної системи телекомунікацій, зокрема реалізація проекту будівництва
оптиковолоконної лінії зв'язку між Туреччиною, Болгарією, Румунією та
Україною; • кооперація в розвитку уніфікованої митної системи та вироблення
ефективного механізму взаємних розрахунків з орієнтацією на створення в
майбутньому Чорноморського платіжного союзу; • співробітництво в розвитку процесів приватизації підприємств, стимулювання малого і середнього
бізнесу тощо.
З точки зору основних інтеграційних критеріїв ЧЕС слід розглядати як
потенційну зону вільної торгівлі
95. Особливості інтеграції центральноєвропейських країн.
Передумови загальноєвропейської економічної інтеграції складаються в
процесі поглиблення інтернаціоналізації господарського життя європейських
країн в умовах динамічних глобальних змін у розвитку світової економіки та
політики. Важливе значення при цьому має внутрішньоєвропейська політико-
правова, економічна, соціально-культурна та інфраструктурна інтеграційна
сумісність. З політичної точки зору Європа являла собою, з одного боку,
перенасичений озброєннями регіон з комплексом воєнно-політичних проблем, а
з іншого - регіон, де в період після Другої Світової Війни успішно
розробляються механізми співробітництва в цій сфері, особливо нині в рамках
Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ). Формуються умови
та структури забезпечення загальноєвропейської безпеки. Важливу
інтегративну роль відіграють географічна компактність Європи в поєднанні з
різними природно-ресурсними умовами, та великими можливостями
розширення ринків товарів, капіталів і праці. Соціально-культурна
сумісність європейських країн випливає з історично тривалого сусідства їх
народів, постійного взаємовпливу культур. При цьому відмінності
національних традицій, культурних особливостей, мовне розмаїття є не
бар'єрами, а каталізаторами інтеграції. Проте слід урахувати, що політичні
рішення в напрямку загальноєвропейської інтеграції не відразу стають
адекватними соціальній свідомості населення країн, особливо
постсоціалістичних. У цьому контексті зростає роль Ради Європи, до якої
входять 21 Європейська держава. Розвитку загальноєвропейських інтеграційних
процесів сприяють очевидні переваги формування спільної інфраструктури, а
також необхідність скоординованого вирішення екологічних проблем. Ключовим
зовнішнім фактором, що стимулює загальноєвропейську економічну інтеграцію є
глобальна конкуренція, яка в сучасних умовах переходить на рівень
континентальних регіональних інтеграційних угруповань. Важливе значення,
має те, що східноєвропейський регіон стає епіцентром розвитку глобальної
конкуренції, де свої економічні інтереси прагнуть реалізувати США, Японія,
нові індустріальні та інші країни. Очевидно, що ядром загальноєвропейської
економічної інтеграції є Європейський Союз. Саме від інтеграційної політики
ЄС насамперед залежить організаційне оформлення європейських інтеграційних
процесів. При цьому можна вирізнити два підходи: • реалізація
скоординованої інтеграційної політики ЄС щодо інших європейських країн та
угруповань. Концептуально така політика обгрунтована в інтеграційній моделі
"концентричних кіл" Жака Делора, згідно з якою ядро інтеграції
(Європейський Союз) має розвивати взаємодію в економіці і політиці з
країнами ЄАВТ (перше коло) і співробітничати в торгово-економічній сфері з
іншими країнами Європи та східноєвропейськими країнами (друге коло). При
цьому механізми співробітництва не ущемлюють національних суверенітетів
країн першого і другого кіл. • реалізація інтеграційної політики на
основі поетапного розширення
складу ЄС. Практиці розвитку Європейських інтеграційних процесів притаманні
елементи обох підходів. З одного боку, формується європейський економічний
простір у рамках відповідної угоди між ЄС і ЄАВТ, установлюються все
тісніші зв'язки ЄС і ЄАВТ з іншими європейськими країнами, а з іншого -
робляться практичні кроки щодо приймання до ЄС нових членів. З 1995 року
членом Європейського Союзу стають Австрія, Фінляндія, Швеція. Реальне
прагнення до вступу в ЄС виявили Туреччина, Кіпр, Мальта, Норвегія,
Швейцарія
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37
