За визначенням Світової організації торгівлі всі нетарифні методи світової торгівлі відносяться до дискримінаційних. До них можна зарахувати як відверто аґресивні як ембарго (акт репресалій стосовно стосовно руху золота, грошових коштів, товарів та послуг, інформації з та в іншу країну, а також стосовно майна та прав на нього іншої країни), бойкот (форма боротьби, що полягає у тимчасовому припиненні зносин з певною державою однією чи групою інших держав), так і відносно “м?які” підвищені митні ставки (що можуть часто всановлюватись на забороняючому рівні), нетарифні методи (ліцензування- генеральне (автоматичне) та разове (індивідуальне, неавтоматичне), квотування, контингентування, мінімальні імпортні ціни, імпортні податки, імпортні депозити, валютні обмеження, компенсаційні податі, антидемнінгові податі, адміністративні формальності, технічні бар?єри).
Зворотньою стороною є стимулювання експорту у формах: державне кредитування
експорту, змішане кредитування, пряме субсидування, державне страхування
експортних кредитів, надання податеових пільг, фонди розвитку експорту,
прискорена амортизація, інформаційно-організаційне сприяння експортерам
(система ЕШЕЛОН, дії дипломатичного корпусу, політичний тиск, тощо).
До преференційних режимів відносяться:
Торгівля без дискримінації передбачає що країни не повинні надавати будь-
кому країщого торгового режиму в порівнянні з тим, який вони надають всім
іншим країнам, а також не повинні надавати крашого режиму своїм
національним товарам в порівнянні з іноземними. (визначення СОТ).
Режим найбільшого сприяння (Most Favoured Nation MFN) закріплений у статті
1 ГАТТ. Це правило зобов?язує поширювати на треті країни всі пільги та
привілеї, що надаютьяс одному з торгових партнерів. Ця фундаметальна для
багатостороньої торгової системи вимога СОТ спрямована проти дискримінації
товарів та послуг в міжнародній торгівлі на основі країни її походження або
країни призначення. Вийнятки з MFN можливі за згодою СОТ якщо країна є
членом інтеграційного об?єднання, якщо країна партнер проводить
несправедливу торгову практику, яка завдає шкоди національним виробникам.
Виключення з режиму найбільшого сприяння робиться лише для країн, що
розвиваються в торгівлі з розвиненими. Це проявляється в покращенні умов
торгівлі для цих країн.
Режим торгівлі в рамках інтеграційних угруповань є ще більш сприятливим,
ніж усі зазначені вище.
Тому в світі зараз відбувається діалектичний процес глобалізації та
регіоналізації. Перший відбувається через діяльність СОТ та поширення
преференційних режимів MFN,
12. Загальна характеристика країн з перехідною економікою.
Перехідна економіка (ПЕ) – це тип економічної системи, яка існує протягом
переходу від однієї ек системи до іншої. Вона характеризується високим
рівнем безробіття, швидкою інфляцією, економічним спадом, політичним
хаосом(частіше у країнах, що розвиваються).
Прискорення світового НТП різко підвищило вимоги до ефективності економіки
всіх держав, активізувало намагання країн, що розвиваються подолати
економічну відсталість.
Методологія аналізу соц-екон перетворень у країнах що визволились, вимагає
відрізняти їх техніко-орган форми, пов ’язані з функц-ням продукт
сил(загальне), та подолання відсталості виробничих відносин, тобто
перетворення в соціально-економічних формах(особливе). Як форма існування і
розвитку продуктивних сил, виробничі відносини не можуть не відображати їх
стану.
В економіці країн, що розвиваються діють дві підсистеми виробничих відносин
– та що змінюється (неринково-традиційна) і та що змінює (ринкова). Аналіз
усієї системи виробничих відносин буде неможливим якщо не будуть
враховуватися ті виробничі відносини які виникають у ході становлення
системи і при занепаді її. Ці виробничі відносини і є перехідними. У
перехідних виробничих відносинах переплітаються різноманітні за своїм
змістом виробничі відносини, поєднуються властивості відмираючих і
народжуваних економічних зв’язків. Перехідні відносини різноманітні. Вони
не можуть бути однаковими навіть при переході від одного й того самого екон
устрою але в різні історичні епохи і в різних країнах. Перехідні форми
охоплюють не тільки економічний базис і соціальну структуру а й політичну
організацію суспільства.
Взагалі ПЕ – це особливий стан в еволюції економіки, коли вона функціонує в
період переходу від однієї історичної сходини до іншої. Вона представляє
собою проміжний стан суспільства, відображає циклічність економічного
розвитку.
ПЕ більше характерна в даний період для країн постсоціалізму. Вона була
обумовлена нездатністю адміністративно комадн економіки забезпечити стійкі
темпи економічного розвитку. Зміни які відбуваються в ПЕ є переважно
змінами розвитку а не функціонування, як це характерно для системи що
склалася. Головними рисами ПЕ є: змінність, нестабільність, що носить
безповоротний характер. Вони не просто тимчасово порушують стійкість
системи, а послаблюють її, вона поступова уступає місце іншій економічній
системі; для ПЕ, що представляє собою суміш старого і нового, характерно
існування особливих перехідних економічних форм. Такою, напр, сьогодні є
акціонерна форма власності, яка лише зовні співпадає з тою що в розвиненій
ринковій економіці; особливий характер протиріч. Це протиріччя нового і
старого, протиріччя різних, стоячих за тими чи іншими суб’єктами відносин,
прошарків суспільства. Зміни що проходять в ПЕ, ведуть до зміни екон
системи, а в соціально-політичному плані перехідні епохи часто
супроводжуються різким загостренням протиріч, які приводять до соціально-
політичних потрясінь; історичність, що обумовлено особливостями
економічного розвитку окремих країн.
ПЕ базується на різних типах і видах власності, різних формах
господарювання. В ПЕ розвиток отримують змішані виробничі структури:
державно приватні підприєства, СП, на базі націонал та іноз.
В ПЕ, з однієї сторони, відбувається зміна ступеню держ втручання в
економіку та державне регулювання екон процесів губить всезагальний
характер. З іншої сторони, міняються форми і методи держ регулювання,
непригодні для держ рег-ня економіки в перехідний період. Проте в ПЕ роль
ДРЕ більш значима ніж в склавшихся ринкових системах.
24. Теорії торгової політики і міжнародна інтеграція.
Поява теоретичних моделей пов(язана з процесами регіональної економічної
інтерграції у 60-70х. До них відносять:
теорії тарифів
теорія митних союзів
теорії економічних та митних союзів.
загальні теорії міжнародної економічної інтеграції
Зараз в світовій практиці превалюють теорії відкритої економіки. Вони
ефективно працють в зрілих економіках. Для країн, що розвиваються необхідні
селективні підходи. Для перехідних економік необхідна певна поступовість та
етапність у лібералізації та переході до відкритої економіки.
Види політики: Вільна торгівля, лібералізм (розширення свободи економічних
дій, скорочення кількості та зниження рівня обмежень у торгівлі з іншими
країнами), протекціонізм, неопротекціонізм (сучасні обмеження на міжнародну
торгівлю, які застосовуються країнами як доповнення до традиційних форм
обмеження небажаного імпорту або замість них), обґрунтований (селективний)
протекціонізм захист окремої галузі економіки, групи підприємтсв, а не
всього національного виробництва, або протекціонізм у торгівлі з окремими
країнами і за окремими групами товарів. Автаркія – політикаекономічного
відокремлення країни, спрямована на створення замкненої, незалежної
економіки, здатної забезпечити себе усім необхідним самостійно.МИТНА СПРАВА
Рівні інтеграції. На мікро рівні виділяють горизонтальну інтеграцію, що має
місце при злитті фірм, що виробляють подібні або однорідні товари з метою
їх подальшої реалізації через спільну систему розподілу і отримання
++прибутку. При цьому в різних країнах виробляють аналогічну продукцію
(Exxon, Mobil, Texaco).
Вертикальна інтеграція передбачає об?єднання фірм, що функціонують врізних
виробничих циклах. Є інтеграція 1. “вниз” (приєднання постачальників), 2.
“вгору” (приєднання споживача), 3. невиробнича інтеграція “вгору”, що
включає сферу розподілу.(Chrisler, General Motors, Honda, Toyota)
На макро рівні інтеграція набуває форм регіоналізму.
Форми торгівельної інтеграції:
Зона приференційної торгівлі- зниження внутрішніх тарифів.(Британське
співтовариство 1932-48 держав)
Зона (асоціація) вільної торгівлі – усунення внутрішніх
тарифів.(Європейська Асоціація вільної торгівлі (1960), зона вільної
торгівлі “США-Канада”(1988), НАФТА)
Митний союз- +встановлення спільного зовнішнього тарифу (Бенілюкс з 1948,
ЄС з 1968).
Спільний ринок- +вільний рух капіталів та робочої сили.(ЄС)
Форми виробничої інтеграції:
Економічний союз- +Гармонізація економічної політики (Бенілюкс з 1960, США,
СРСР).
Політичний союз- + політична інтеграція.
47. Організація та контроль міжнародної маркетингової дільності.
Організація та контроль це основні функції управління (поряд з плануванням
та керуванням). Міжнародна маркетингова діяльність за своєю суттю це процес
управління комплексом маркетингу. А отже організація міжнародної
маркетингової діяльності визначається перш завсе тим комплекмос маркетингу,
що його застосовує фірма, тобто тією системою інструментів, методів,
прийомів, підходів щодо товару, ціни, просування, каналів розподілення,
використання яких має на меті формування конкурентних переваг на цільовому
сегменті або певному зарубіжному ринку.
Залежно від ступеня пристосування міжнародного маркетингового комплексу до
особливостей різних зарубіжних ринків (сегментів світового ринку) в
маркетинговій практиці виділяють три типи маркетингового комплексу:
індивідуалізований, стандартизований, комбінований.
Індивідуалізований передбачає пристосування усіх елементів до умов
конкретної країни. Стандартизований – всі елементи однаковою мірою
пристосовуються до зарубіжних ринків. Комбінований – поєднання
стандартизації та диференціації. Стандартизація відбувається поступово за
схемою: товар-просування-ціна-канали.
Контроль забезпечує звороній зв?язок у системі і служить для оцінки
результатів та корегування напрямів діяльності.
Три основні вимоги до контролю в міжнародних компаніях:
Стандарти в MNC повинні враховувати як загальнокорпоративні цілі так і
місцеві умови. Інформація, що міститься у звітах, повинна відзеркалювати не
тільки поточне виконання, а й встановлені стандарти. Управлінські дії щодо
коригування відхилень є заключним кроком функції контролю
Основні типи контролю в MNC Прямий контроль, Непрямий контроль
Три комплекти фінансових звітів зарубіжних відділень до штаб-квартири:1.на
національних стандартах рахунків 2. на стандартах, країнаи походження 3.
Консолідовані фінансіві звіти з урахуванням вимог країни походження
Проблеми контролю в MNC:
Цілі зовнішньоекономічних операцій конфліктують із загальнокорпоративними
цілями. Цілі партнерів спільних підприємств суперечать корпоративному
менеджменту. Досвід і компетенція в плануванні дуже різняться у різних
зарубіжних відділеннях. Філософська природа конфліктів відносно цілей і
політика зарубіжних операцій в основному пов”язані з культурними
відмінностями між менеджерами країн походження і країни господаря.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37
