Процессы взаимного экономического сотрудничества на базе существования новых независимых государств начались с осени 1992 г. В 09.1993 г. на уровне глав государств и правительств был подписан Договор о создании экономического союза стран СНГ. Он декларировал положение о поэтапном формировании общего экономического пространства: зона свободной торговли — таможенный союз — платежный и валютный союзы и, наконец, — общий рынок товаров, услуг и капиталов. Предполагалось свободное перемещение товаров, услуг, капиталов, согласование денежно-кредитной…, сближение методов регулирования экономической деятельностью. Государства СНГ унаследовали от
Союза ССР единую энергетическую систему, единую систему транспорта, связи, телекоммуникаций, взаимосвязанные народнохозяйственные комплексы, общую систему нафто- и газопроводов, свободу передвижения рабочей силы, единую техническую стандартизацию. Свои экономические цели и приоритеты, сознавали невозможность ликвидации исторически сложившегося разделения труда между бывшими союзными республиками. Взаимозависимость и взаимозаменяемость между бывшими союзными республиками была столь важна и велика, что понимание необходимости если не восстановления в полном объеме, то хотя бы поддержания основных хозяйственных связей было достаточно сильно. Факторы, осложняющие развитие интеграции между странами Содружества: *в интеграции на постсоветском пространстве участвуют органы, заметно отличающиеся друг от друга по экономическому потенциалу, структуре хозяйства, уровню экономического развития. *интеграция в СНГ осуществляется в условиях глубокого экономического кризиса. Он породил дефицит материальных и финансовых ресурсов, увеличил разрыв между странами в уровнях развития и жизни населения. * в странах СНГ не завершены рыночные преобразования.
Имеются расхождения в подходах к темпам и путям их осуществления. Это породило различия в национальных хозяйственных механизмах, что препятствует формированию единого рыночного пространства. *существует определенное противодействие ведущих мировых держав интеграционным процессам стран СНГ.
Им не нужен единый сильный конкурент на международных рынках, в том числе и на постсоветском пространстве. Соглашение о создании зоны свободной торговли было принято 15 апреля 1994. Соглашение о ЗСТ рассматривалось как переходный этап к формированию таможенного союза. Таможенный союз мог быть создан государствами, которые выполняют условия о ЗСТ. Со времени подписания соглашения о ЗСТ между странами СНГ наметились две основные тенденции в развитии взаимной торговли между странами Содружества:1 связана с объективным желанием государств Содружества регулировать вопросы взаимной торговли через многосторонний механизм зоны свободной торговли. Однако механизм функционирования такого режима пока несовершенен и требует доработки. 2.многие государства СНГ не желают себя связывать многосторонними обязательствами через многостороннюю ассоциацию свободной торговли. Внешним достижением интеграционного процесса в рамках СНГ стало образование в апреле 1997 г. “Союза двух” России и Белоруссии. В экономической сфере задачами Союза, в частности, являются: • обеспечение динамичного экономического развития государств участников Союза; • создание равных условий и гарантий деятельности хозяйствующих субъектов; • создание и развитие общей инфраструктуры, системы, системы связи, единого научно- технологического и информационного пространства.
97. Етапи й особливості розвитку інтеграційних процесів у Північній
Америці. Мета, склад, специфіка взаємовідносин у НАФТА.
Для північної Америки тривалий час був характерний розвиток економічних
зв'язків переважно на корпоративному рівні, в результаті чого на початку 80-
х років почав формуватися регіональний американсько-канадський
господарський комплекс. Посилення міждержавної економічної взаємодії
зумовило створення 1988 року зони вільної торгівлі "США-Канада".Мета:
•усунути тарифи у взаємній торгівлі двох країн в десятирічний період. •
зняти національні преференції на всі урядові контракти вартістю понад
25.000 доларів, •заборонити обмеження у взаємній торгівлі паливом та
енергією, за винятком тих, що пов'зані з національною безпекою і
запобіганням виснажені я енергетичних ресурсів, •усунути тарифні і
лібералізувати нетарифні бар'єри у взаємній торгівлі сільськогосподарською
продукцією , •увести національні режими для взаємного інвестування;•
створити спільну Комісію для координації дій, спрямованих на реалізацію
угод.1993 року було створено нове інтеграційне угруповання за участю США,
Канади, Мексики - Північноамериканська угода про вільну торгівлю (НАФТА).
Формується торговельний блок, що об'єднує країни. Відповідними угодами в
рамках НАФТА, зокрема, передбачається: • істотно пом'якшити тарифне
регулювання. Протягом 5 років від мита вивільниться 65% американського
промислового і сільськогосподарського експорту до Мексики, а також 70%
мексиканського експорту до США (одразу після ратифікації угоди); •
скоротити наполовину податки на імпорт в Мексику автомобілів і запасних
частин до них негайно після ратифікації відповідної угоди, а через 5 років
75% цієї торгівлі зробити безтарифною; • забезпечити вільний допуск
американських компаній на мексиканський ринок телекомунікацій (що
оцінюється в 6 млрд.дол.США) до 1995р.; • терміново відмінити тарифи на
текстильні товари на суму 250 млн. дол, • терміново відмінити ліцензії з
боку Мексики на імпорт сільськогосподарської продукції; • відкрити
мексиканський фінансовий ринок для партнерів за НАФТА до 2000 р.; •
забезпечити активну діяльність американських компаній на
Мексиканському страховому ринку (оцінюється в 3,5 млрд.дол. США); •
лібералізувати взаємне інвестування, зокрема зняти обмеження з боку Мексики
на такі дії американських фірм, що експортують з Мексики, коли ці фірми
отримують право на інвестиції в її економіку; • відкрити мексиканську
транспортну мережу для американських фірм у два етапи (1995 та 1999 роки.
США використовують механізми НАФТА для інтенсифікації дій на перспективних
ринках Південної Америки. Водночас НАФТА може і негативно вплинути на
економіку США, коли ліквідація обмежень підштовхне процес масового
перебазування американських виробництв до Мексики із значно дешевшою
робочою силою. Сучасні американсько-західноєвропейські економічні
взаємовідносини розвиваються в умовах, коли ринки ЄС більш значущі для
економіки США, ніж японський, канадський та інші ринки. Так, сукупна
вартість експорту і продажу дочірніх підприємств США в ЄС оцінюється в 600
млрд. дол., що втричі перевищує аналогічний показник у Канаді і в чотири
рази - в Японії. Крім цього, значення ринків ЄС для підприємців та
інвесторів США вище, ніж американського для ЄС. Водночас країни ЄС залежать
від американського ринку меншою мірою, ніж Японія і Канада. У Цьому
контексті поглиблення європейської інтеграції може мати для економіки США
як позитивні, так і негативні наслідки.
98. Порівняльна характеристика процесів економічної інтеграції країн
Латинської Америки, Азії і Африки.
Країни Латинської Америки першими з країн, що розвиваються, пішли шляхом
регіональної економічної інтеграції. З 1960-х років активно формуються і
розвиваються великі та малі регіональні й субрегіональні інтеграційні
угруповання:• Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР, 1960 р.); •
Латиноамериканська асоціація вільної торгівлі (ЛАВТ, 1960 р.); а з 1980
року - Латиноамериканська асоціація інтеграції (ЛААІ; • Карибська асоціація
вільної торгівлі (КАРІФТА, 1965 р.); а з 1973 р. -Карибський спільний ринок
(КАРІКОМ;• Андська група (Картахенська угода, 1969 р; • Латиноамериканська
економічна система (ЛАЕС, 1975 р.), до якої увійшли 26 країн Латинської
Америки. Аналіз латиноамериканських інтеграційних угруповань ускладнюється
істотними змінами їх політики, орієнтації, складу, а також назв.
Дослідження міжамериканського банку розвитку виявило три моделі інтеграції
у Латинській Америці: зона вільної торгівлі (ЛАВТ, КАРІФТА); спільний ринок
(Андська група, ЦАСР, КАРІКОМ); модель часткових економічних преференцій
(ЛАДІ).
Передбачається поетапне формування системи торговельне-економічних
відносин: а) зниження митних тарифів на половину товарів;
б) усунення митних тарифів у торгівлі між Аргентиною і Бразилією до 1995
року; в) розробка єдиних програм розвитку аграрно-промислового комплексу;
Наприкінці 1980-х років інтеграційна політика країн Азії все більше
орієнтується на пошук шляхів і форм економічної взаємодії країн регіону в
контексті розвитку континентальної економічної інтеграції, насамперед
європейської, північне- та латиноамериканської. Перспектива перерозподілу
світу на відносно замкнені економічні блоки стимулює відповідні
інтеграційні процеси і в Азії. Утворена Організація азіатсько-
тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС, 1989 Через торговельні
угоди, поглиблення взаємного економічного співробітництва можливе створення
економічного союзу східноазіатських країн.
Незважаючи на бідність країн та їх низьку економічну активність Африка має
певний досвід розвитку різноманітних форм регіональної економічної
інтеграції. Серед них слід назвати такі: • Західноафриканське економічне
співтовариство (ЗАЕС;• Рада згоди; • Економічне співтовариство Західної
Африки (ЕКОВАС) • Митний та економічний союз Центральної Африки (МЕСЦА); •
Економічне співтовариство країн району Великих озер (Бурунді, Заїру,
Руанди). • Зона преференційної торгівлі (ЗПТ) держав Сходу і Півдня Африки;
• Південноафриканська конференція з координації розвитку; • Організація
африканської єдності, до якої входять майже всі країни Африки. Особливості
інтеграційних процесів країн Африки виявляються в різнорівневій валютній
інтеграції, яка полягає ось у чому: 1) двосторонні (Бурунді, Заїр, Руанда)
і багатосторонні (в Економічному співтоваристві країн Західної Африки та
Митному і економічному союзі Центральної Африки) клірингові та розрахункові
угоди; 2) кредитні союзи, зокрема між членами Арабського валютного фонду
(Алжир, Єгипет, Лівія, Маврикій, Марокко, Сомалі, Судан, Туніс) з
використанням розрахункової одиниці – арабського динара, 3) валютні союзи з
емісією єдиної валюти та спільним органом валютної політики.
Більшість офіційних механізмів інтеграції африканських країн виявились у
цілому неефективними.
100. Сутність, види та мотивація міжнародного бізнесу.
Усталена кількісна динаміка інтернаціоналізації економіки в сучасних умовах
набуває специфічних рис, зумовлених новою якістю міжнародного поділу праці.
У структурі сучасних МЕВ це проявляється насамперед через вихід за межі
нац. економік поряд з факторами і результатами в/ва безпосередньо
виробничого процесу. В свою чергу докорінні зміни відбуваються і у
міжнародному бізнесі – сфері практичної реалізації форм МЕВ.
Суб”єктами міжнародного бізнесу є його учасники, які здатні активно і
відносно незалежно працювати для реалізації своїх економічних інтересів.
До числа основних суб”єктів належать: фізичні особи, юридичні особи, їх
об”єднання, держави, міжнародні організації.
Найбільш численними, значущими, динамічними в міжнародному бізнесі є фірми,
що існують у двох організаційно-правових формах – власні підприємства та
об”єднання підприємств.
Крім організаційно-правової застосовують диференціацію фірм за такими
ознаками:
. рівнем гоподарської самостійності (материнські або головні; філії; дочірні; асоційовані)
. характером власності (приватні, державні, кооперативні, змішані)
. видами діяльності (промислові, торгівельні, фінансові, транспортні та ін)
Загальними мотивами, що спонукають фірми брати участь у міжнародному
бізнесі, є можливість розширення продажу, придбання нових джерел ресурсів,
диверсифікація.
Розвиток фірми може бути обмежений зменшенням обсягу внутрішнього ринку
через недостатню кількість споживачів або їх низьку купівельну
спроможність. За сприятливої економічної кон”юктури в інших країнах або в
світі в цілому фірма має змогу нарощувати обсяги продажу через вихід на
міжнародні ринки,збільшуючи свої прибутки.
Збільшити ринки збуту та свій прибуток фірма може також за рахунок купівлі
за кордоном окремих компонентів, напівфабрикатів або послуг. В окремих
випадках вирішальне значення має винятковий характер закордонних товарів
або послуг, використовуваних фірмою.
Уникнути різких коливань у виробничій та торгівельній діяльності фірми дає
змогу диверсифікація, коли підтримуються оптимальні обсяги продажу (на
випадок економічного спаду в своїй країні) за рахунок виходу на ринки
країн, економіка яких перебуває в стадії пожвавлення та росту.
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37
