Для урегулювання міжнародних економічних відносин користуються нормами міжнародного економічного права (МЕП). Існує декілька концепцій міжнародного економічного права. Основні: 1) це концепція англійського юриста Шварценбергера (міжнародне економічне право — галузь міжнародного публічного права. Воно включає в себе такі компоненти: 1) володіння природними ресурсами та їх експлуатація; 2) виробництво та розподіл товарів; 3) невидимі міжнародні угоди господарського або фінансового характеру; 4) кредити та фінанси; 5) відповідні послуги; 6) статус і організація суб'єктів, які здійснюють таку діяльність. Міжнародне економічне право включає в себе лише ті економічні аспекти, котрі є об'єктом впливу міжнародного публічного права, і виключав внутрішнє регулювання через те, що при цьому не створюються єдині для всіх держав норми і принципи. Основний висновок -норми МЕП це частина міжнародного публічного права. Вони створюються суб'єктами міжнародного права і використовуються для урегулювання відносин, що виникають між ними.) 2) німецьких юристів П. Фішером і В. Фікентшером (в систему МЕП слід включати і норми внутрішнього права, які регулюють міжнародну господарську діяльність., що згідно з цією концепцією в систему міжнародного економічного права включаються не лише норми міжнародного публічного, а й міжнародного приватного права, національні норми, які регулюють міжнародні економічні відносини.) Міжнародне економічне право — це система норм і принципів, які регулюють відносини між державами, між державами і міжнародними організаціями, між міжнародними організаціями в процесі міжнародного економічного співробітництває самостійною галуззю міжнародного публічного права. Система джерел МЕП включае в себе міжнародні договори і, зокрема, міжнародні економічні договори, а також міжнародно-правові звичаї, рішення (акти) міжнародних оргашзащй, міжнародні кодекси поведінки. Джерела є формою юридичного втілення, вираження норм і принципів міжнародного економічного права. Водночас норми і принципи МЕП характеризують зміст їх джерел. Під принципом взагалі прийнято розуміти керівні ідеї, основоположні засади або правила здійснення якоїсь діяльності. Міжнародна економічна діяльність базується на принципах, які виражаються насамперед у нормах міжнародного права, а потім розвиваються і набувають відповідного специфічного змісту у такій його галузі, як міжнародне економічне право.
Саме ці принципи, знаходячи своє закріплення у міжнародно-правових актах, і визначають закономірності правового регулювання міжнародних відносин і міжнародних економічних відносин, відбивають з урахуванням практики тенденції і потреби їх оптимального і прогресивного розвитку. Види принципів:1) основні (загальні) принципи міжнародного економічного права
(1) принцип мирного співіснування; 2) принцип суверенної рівності держав;
3) принцип співробітництва держав; 4) принцип невтручання; 5) принцип сумлінного виконання міжнародних зобов'язань; 6) принцип взаємної вигоди 2) спеціальні принципи міжнародного економічного права). Група спеціальних принципів міжнародного економічного права включає: 1) принцип розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами; 2) принцип юридичної рівності і недопустимості економічної дискримінації держав; 3) принцип свободи вибору форми організації зовнішньоекономічних зв'язків; 4) принцип невід'ємного суверенітету держав над їх природними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю; 5) принцип найбільшого сприяння; 6) принцип національного режиму.
81. Характеристика держави як суб’єкта міжнародного економічного права.
Міжнародне економічне право покликане регулювати суспільні відносини між
різними суб'єктами. Під суб'єктом права взагалі розуміють особи (фізичні і
юридичні), які відповідно до закону наділені здатністю мати суб'єктивні
права та юридичні обов'язки, що дає їм можливість брати участь у
відповідних правовідносинах. Головним суб'єктом міжнародного економічного
права є держава. За існуючими як у вітчизняній, так і в зарубіжній
літературі визначеннями, держава — це політична форма організації
суспільства, яка виражає обумовлену економічним ладом політичну владу
пануючого класу або всього народу. Так, у Декларації про державний
суверенітет України зазначено, що народ України є єдиним джерелом державної
влади. Повновладдя народу забезпечується на основі Конституції як
безпосередньо, так і через народних депутатів, обраних до Верховної і
місцевих Рад України. До ознак будь-якої держави слід віднести такі: І)
публічна влада; 2) державний суверенітет; 3) територіальний поділ
населення; 4) державний апарат; 5) податкова систелш; 6) право. Держави
можуть бути різними за своїми соціально-економічними системами, політичним
режимом, формою правління та формою державного устрою. Але незалежно від
цього кожна з них на основі свого суверенітету має право бути суб'єктом
міжнародно-правових відносин і, зокрема, міжнародних економічних відносин.
Нині держави світу або їхні групи функціонують в умовах інтернаціоналізації
господарського життя, міжнародного поділу праці, різних можливостей у
забезпеченні виробництва сировинними, енергетичними, трудовими та іншими
необхідними ресурсами, монополії ряду держав на випуск окремих видів
продукції та дії інших факторів, які обумовлюють необхідність міжнародного
економічного співробітництва. Вихід сьогодні будь-якої держави на шлях
науково-технічного прогресу, інтенсифікації національної економіки
практично неможливий без активної діяльності у сфері міжнародних
економічних відносин, створення найсприятливіших умов для інтегрованості
національної економіки у світову, наближення її до ринкових структур
розвинутих країн. Ці чинники значною мірою сприяють зростанню економічної
могутності держав, піднесенню народного добробуту та вирішенню інших
соціальне важливих для кожної країни завдань. Імунітет — слово латинського
походження і в перекладі на українську мову означає звільнення від чого-
небудь. У міжнародному праві імунітет держави розглядається як принцип,
відповідно до якого державі або її органам не може бути пред'явлений позов
у суді іноземної держави. Як уже зазначалося, коли держава виступає
суб'єктом міжнародних економічних відносин з іншими державами або з
міжнародними організаціями, то такі відносини регулюються нормами
міжнародного економічного права. Водночас вона може вступати у відносини
міжнародно-правового характеру з різними іноземними юридичними особами,
окремими громадянами інших держав. Відносини, які при цьому виникають,
регулюються нормами міжнародного приватного права. Розглядаючи питання про
імунитет держави, не слід робити висновки про те, що всілякого роду спірні
питання, що виникають не можуть взагалі розглядатись. Наявність імунитету
не означає, що ним наділені і відповідні господарські організіції. Форми
співробітництва держав: *держава вступає з іншими державами в економічні
стосунки, *держави вступають до міжнародних організацій і становяться її
членами, *держави об’єднуються у певні групи, * співробітництво держави
через міжнародні організації з державами, які не є членами цих організацій.
82. Міжнародні економічні організації, їх правовий статус та порядок
прийняття рішень.
У міру розвитку економічних відносин стає неможливим і недоцільним
укладення лише двосторонніх договорів та угод. Чимало країн заінтересовані
у розширенні співробітництва з ряду важливих загальних напрямів
зовнішньоекономічної діяльності (торгівлі, науки та техніки, транспортних
перевезень, будівництва тощо) на основі багатосторонніх міжнародних
економічних відносин. Одним із ефективних шляхів побудови багатостороннього
економічного співробітництва є створення міжнародних економічних
організацій, покликаних сприяти укладенню багатосторонніх договорів,
створювати міжнародні механізми з нагляду і контролю за їх виконанням,
розробляти та встановлювати норми, спрямовані на правове регулювання
міжнародних економічних відносин, та ін. Перші міжнародні економічні
організації (комісії, сгілки, комітети, асоціації) виникли ще у XIX ст.
Перший найбільш узагальнений поділ міжнародних організацій дає можливість
виділити їх чотири групи:1) універсальні міжнародні організації, членами
яких є держави різних соціально-економічних систем; 2) міжнародні
організації, членами яких були соціалістичні країни; 3) міжнародні
організації, які об'єднували капіталістичні країни; 4) міжнародні
регіональні організації, до складу яких входять країни, що розвиваються.
Класифікацію міжнародних економічних організацій можна продовжити і в межах
кожної із названих груп. Так, серед такої універсальної міжнародної
організації, як 00Н, можна виділити дві підгрупи. Перша — спеціалізовані
установи 00Н і друга — допоміжні органи 00Н, які користуються статусом
міжнародних організацій. До першої групи, наприклад, можна віднести
Організацію Об'єднаних Націй з промислового розвитку, а до другої —
Конференцію з торгівлі та розвитку. Певну роль у розвитку міжнародного
економічного співробітництва в окремих напрямах відіграють міжнародні та
регіональні міжурядові галузеві організації.
Усе викладене вище дає можливість зробити висновок, що під міжнародними
економічними організаціями слід розуміти такі організації, які на основі
міжнародно-договірних відносин провадять діяльність, пов'язану з
організацією та здійсненням міжнародного економічного співробітництва.
Правоздатність, якою наділені міжнародні економічні організації, дає їм
змогу укладати різні угоди як з окремими державами, так і з міжнародними
організаціями в межах завдань і цілей, закріплених в їхніх установчих
документах.
Міжнародні економічні організації користуються імунітетом, що має важливе
значення для їхньої діяльності. Відповідно до Конвенції про правовий
статус, привілеї та імунітет міжнародних економічних організацій від 5
грудня 1980 р., майно і активи цих організацій мають імунітет від будь-якої
форми адміністративного та судового втручання, за винятком випадків, коли
сама організація відмовляється від імунітету (ст. 4).
83. Міжнародні економічні договори, їх види та забезпечення виконання.
Під міжнародним договором, як правило, розуміють добровільну угоду між
двома або кількома рівноправними державами чи міжнародними організаціями
щодо їхніх взаємних прав і обов'язків у політичних, економічних, культурних
та інших відносинах. Міжнародний економічний договір — це, насамперед,
різновид міжнародних договорів. У Законі України "Про зовнішньоекономічну
діяльність", зовнішньоекономічний договір (контракт) розглядається як
матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної
діяльності та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну
або припинення їхніх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній
діяльності (ст. 1).
Основою поділу будь-яких договорів є їх класифікація. При поділі на
односторонні й двосторонні договори береться до уваги те, що одна чи дві
сторони мають відповідні обов'язки. Якщо договірні зобов'язання має лише
одна сторона, то це — односторонній договір, якщо дві — це двосторонній
договір. Більшість договорів є двосторонніми. До односторонніх належать
лише окремі види договорів, наприклад, договір позики, договір дарування.
Друга група договорів — сплатні і безоплатні. Практика міжнародного
економічного співробітництва свідчить про те, що переважно договори
укладаються на взаємовигідній, сплатній основі. Це відповідає одному із уже
згадуваних загальних принципів міжнародного права — принципу взаємовигоди.
В межах оплатних договорів, коли одна із сторін отримує якусь користь, вона
повинна забезпечити іншій стороні відповідну, як правило, еквівалентну
вигоду. Безоплатними називаються договори, для яких не характерна взаємна
компенсація. Інколи їх називають ще добродійними, або благодійними,
договорами. Це договори дарування, безвідсоткової позики, звільнення від
оплати боргу, надання безоплатних послуг та ін. До формальних договорів
слід віднести такі, для укладення яких, крім взаємної згоди сторін,
потрібне дотримання певної форми. Відповідно до чинного в багатьох країнах
законодавства недотримання форми договору веде до визнання його недійсним з
усіма негативними наслідками, що випливають з цього. Як правило, згода, до
якої дійшли сторони, має бути викладена у письмовому документі, який
підписується сторонами, а якщо це передбачено законодавством, то й
зареєстрована у відповідних державних органах (нотаріаті, суді та деяких
інших). Реальними визнаються договори, в основі яких лежить не лише
досягнення згоди, а й їх гарантоване виконання. Консенсуальні договори — це
такі, за якими з усіх суттєвих умов досягнута згода сторін. Вони вважаються
укладеними і набирають чинності не в момент виконання, а в момент
досягнення згоди. Однією із особливостей міжнародного економічного права,
як і міжнародного права в цілому, є відсутність міжнародних інститутів, які
б забезпечували у примусовому порядку виконання його норм. Тому головна
роль у цій справі належить самим державам, які діють самостійно,
індивідуально або об'єднуються у відповідні міжнародні організації. Засоби
забезпечення: *дипломатичні переговори ( ведуться від імені держави їх
главами, главами урядів…) *посередництво (а)держава виступає з пропозицією
щодо примирення сторін, між якими ведеться спір, сприяє здійсненню
дипломатичних переговорів. -добрі послуги. б) третя держава на запрошення
сторін, між якими виник спір, виступає як посередник і веде переговори з
ними з метою примирення сторін - особисте посередництво)) *погоджувальні
комісії, *міжнародний арбітраж, *міжнародний суд, *суд європейського
економічного співтовариства.)
Страницы: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, 18, 19, 20, 21, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 28, 29, 30, 31, 32, 33, 34, 35, 36, 37
